Рівне проведе в останню путь ще двох померлих Героїв, які захищали Україну від окупантів
- Опубліковано: Олекса Мирожит
- —
- 4 Травня, 2023 о 07:12
Відразу із двома мужніми захисниками, які залишивши сім’ї, одягнули однострій ЗСУ, попрощаємося сьогодні на майдані Незалежності. Валерій Усач та Віктор Дикий віддали за свої родини, за своє місто, країну найцінніше, що має людина – своє життя.
Валерій Усач народився у селі Метків неподалік Рівного. Навчався у 12 міській школі, а за тим опановував професію у 10 училищі. Потім була строкова служба в армії та перша робота, яка стала справою усього життя – слюсарем.
З вересня 2013 року працював слюсарем ремонту устаткування котелень та пило підготовчих цехів компанії «Рівнетеплоенерго». А вільний час присвячував улюбленій справі – дачі.
– Приходив додому і йшов туди, бо ж треба зробити. Іноді казав, що дуже втомився. Я просила – приляж, відпочинь, але ні – він рвався до роботи, якої на дачі завжди вистачає, – розповідає дружина Героя Наталія.
Разом подружжя виховало і виростило двох діток – сина та донечку, які подарували Валерію й Наталії онуків. А ще доглядали за мамою Валерія.
– Він умів робити все, правду кажу, що золоті руки. До всього мав хист, старався, і так все гарно виходило. А ще ніколи нікому не відмовляв, якщо просили допомогти. Іноді я навіть ображалася, бо ж допомогти іншому для нього було важливіше, аніж зробити щось вдома. Такий був чуйний до чужих потреб, а ще надзвичайно добрий, – каже про чоловіка Наталія.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Валерій в перші дні пішов добровольцем, аби стати на захист своєї країни.
– Спершу його не взяли, сказали, що дуже багато охочих. Через деякий час він пішов знову, тоді сказали чекати – викличуть. І от 28 квітня минулого року він поїхав з дому. Спершу був на Львівщині, а за тим на Запоріжжі.
– Телефоном багато не розповідав, але бувало йому там по-різному. Дуже тягнуло додому, надзвичайно хотів повернутися. Кілька місяців їх підрозділ був на самісінькому нулі, а потім їх змінили. Але оскільки це була штурмова бригада, навчання тривало постійно. У п’ятницю, 28 квітня, рівно через рік як він пішов на війну, близько 12 години він зателефонував, казав, що перерва у тренуваннях, що важко, але настрій був бойовий, хороший. Домовилися іще ввечері зідзвонитися і поговорити. А вже по обіді мені повідомили, що Валерія немає, – пригадує дружина.
51-річний старший солдат Валерій Усач помер у лікарні Запоріжжя 28 квітня 2023 року. Добре серце нашого захисника не витримало й зупинилося.
Віктор Дикий народився у Томашгороді на Рокитнівщині. Працював у державній службі з надзвичайних ситуацій, у міліції, а за тим здобув фах економіста у Європейському університеті у Рівному. Після закінчення займався підприємницькою діяльністю у нашому місті. Разом із дружиною Оксаною разом виховали п’ятьох діток.
– Він все робив задля сім’ї, задля дітей. Навіть коли хотіла вийти на роботу, Віктор сказав просто: у тебе є діти, ти маєш чим займатися, а я є для того, щоб заробляти гроші, – розповідає про чоловіка Оксана.
Після початку повномасштабного вторгнення, вже на наступний день – 25 лютого – Віктор був одним з перших добровольців, які прийшли до військкомату, аби стати на захист рідних людей.
– Він хотів піти в армію іще у 2014 році, але тоді були іще зовсім малими діти, тож залишився вдома. А минулого року вирішив не чекати, а пішов сам. Говорив, що не може просто сидіти вдома, адже має кого захищати, за кого стояти стіною: Я маю досвід, армія, в міліції служив, то хоч стріляти вмію, а що ж то мають зовсім молоді хлопці йти, які нічого не знають? – продовжує дружина Героя.
Разом із 14 окремою механізованою бригадою Віктор пройшов Бахмут, Сєвєродонецьк, Краматорськ. Веселий, компанійський, щирий, любив шуткувати, але не міг терпіти несправедливості. Якщо бачив, що щось не так, завжди говорив прямо в очі, не ховаючись.
– Для нас у нього завжди були заспокійливі слова: У мене все добре, тут пташки співають. А все те, що довелося побачити, лишалося з ним. Він переніс контузію, але на адреналіні, на патріотизмі залишився з хлопцями на передовій. Лише коли їх трохи відвели, стало зрозуміло, що йому погано – звернувся до медиків. З’ясувалося, що то була не лише контузія, а й перелом ключиці, пошкодження хребта, осколки… Все це вже потім виявили медики. Але Віктор навіть не думав демобілізовуватись, говорив, що от його лікарі трохи підлатають і повернеться до своїх побратимів, – розповідає Оксана.
Продовжуючи лікування на Рівненщині, Віктор нарешті зустрівся з рідними. Але поранення, травми та всі жахи війни, які довелося побачити та пережити за цей рік, дали про себе знати. На жаль, 49-річний старший сержант, командир відділення Віктор Дикий помер 3 травня 2023 року.
Прощання із Героями відбудеться сьогодні, 4 травня, о 10.00 на майдані Незалежності. За тим чин похорону здійснять у Свято-Покровському соборі. Поховають Валерія Усача на кладовищі Нове, а Віктора Дикого – на кладовищі у Тинному.
Пресслужба Рівнеради
