Михайло Цимбалюк народився та виріс у Рівному, навчався тут у 18, а потім - у другій школі, в училищі. Але вже з дитинства він марив футболом.

- Усе життя Міши було пов'язане з футболом, змаганнями, друзями - ще зі школи він ріс активним та допитливим. А без гри у футбол просто не уявляв себе. Мав безліч нагород, відзнак. Міша був одним з кращих бомбардирів та гравців Рівненського району, також брав участь у багатьох футбольних змаганнях області та України, - пригадує мама Героя Ірина. - Я виховувала сина та доньку фактично сама, допомагала бабуся. Можливо, не завжди ми мали все, що б хотілося дітям. Але любов, підтримка, довіра завжди панували у нашій сім'ї. Я довіряла сину беззаперечно і знала, що він ніколи не зробить дурниці. В мене ніколи з ним не було проблем.

Згодом, коли Михайло подорослішав, його зацікавила військова служба.

- У 2010 році Михайло пішов на службу, він був десантником. Про військові будні вже тоді говорив мало, але я бачила як йому подобалася ця справа.

А далі Михайло повернувся до цивільного життя, останнім часом працював на виробництві меблів, бо мав хист і бажання робити роботу своїми руками.

- Напередодні війни я якраз вийшла на пенсію, ми планували з весни займатися господарством, думали як будемо жити далі, але... Міша не зміг бути осторонь. Він часто десь зустрічався з друзями, можливо, й ходив до військкомату чи патрулювати район. Нас, рідних, він дуже беріг від зла та поганих новин. Але у травні минулого року отримав повістку і без вагання повернувся до служби. Певний час син був тут, у прифронтових зонах, а потім його перевели ближче до лінії бойових дій. Та в деталі він не вдався. Завжди чули, що живий, здоровий, що все добре. Лише згодом я дізналася, що він був у Бахмуті... Багато його побратимів не повернулися звідти, а Мишко там був взводним і навіть зміг вивести свій взвод без втрат. За цей час син дуже змінився. Подорослішав, я інколи дивилася на нього і не впізнавала свою ж дитину: серйозний погляд, виважені рішення, - пригадує матір Героя.

На жаль, ціною життів кращих ми виборюємо Перемогу. Молодший сержант, командир другого відділення протитанкових керованих ракет Михайло Цимбалюк загинув 11 травня в районі Оріхово-Василівка, Донецької області під час мінометного обстрілу.

Віталій Орліч народився у Зарічному, але все життя Героя минуло у Рівному. Навчався у 11 школі, а після 9 класу здобув фах водія-механіка у автотранспортному технікумі.

- Після технікуму Віталій пішов на строкову службу в армію. Ніколи не мріяв бути військовим, говорив, що відслужить - і далі будуватиме своє життя спокійно. Але після чотирьох місяців строкової служби підписав контракт, - пригадує мама Героя Інна.

Саме військова служба поєднала і два закохані серця. Віталій та Христина, яка також служить у Збройних силах, одружилися у червні 2022 на Донеччині.

Надзвичайно добрий, щирий, щедрий Віталій дуже любив дітей та тварин.

- Він був просто золотою дитиною, моєю опорою та підтримкою. Завжди спокійний, ніколи ні з ким не сварився, врівноважений, вчив мене так жити... Був прикладом для молодшого брата, втіхою для нас з чоловіком, - розповідає Інна.

Та на жаль, війна зробила свою чорну справу. 13 травня 2023 року в результаті артобстрілу в районі населеного пункту Перший Лиман на Харківщині 24-річний стрілець-снайпер, старший солдат Віталій Орліч загинув, захищаючи Батьківщину.

Прощання із Героями відбудеться сьогодні, 17 травня, о 10.00 на майдані Незалежності. Чин похорону здійснять у Свято-Покровському кафедральному соборі. Поховають їх на кладовищі Нове.

Пресслужба Рівнеради