Борис Коваль народився у селі Дядьковичі 11 серпня 1975 року. Закінчив Дядьковицьку середню школу, а за тим здобув фах механіка у Національному університеті водного господарства та природокористування.
 
- Відразу після інституту, Борис пішов працювати у Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг. Відтоді місце роботи не міняв. Він пройшов шлях із самого низу до головного інженера. Аж поки у квітні 2023 року його не мобілізували, - розповідає дружина Героя Ірина.
 
Борис дбав про стареньку маму. Разом з Іриною виростили двох доньок, яким зараз 27 та 17 років. Тішилися першою трирічною онучечкою.
 
- Гарний професіонал своєї справи. Він багато часу приділяв роботі, його поважали та прислухалися. А вдома Борис був добрим чоловіком, хорошим батьком, дідусем та сином, люблячим сім’янином. Взагалі був дуже доброю людиною, - розповідає дружина.
 
Після мобілізації Борис проходив навчання на полігоні, адже доти жодного військового досвіду не мав. А за тим був направлений на службу на Донеччину.
 
- Дробишеве, Добропілля, Бахмут, Часів яр... Борис служив у всіх цих гарячих точках. Перебував на Донеччині весь цей час... Про службу практично нічого не розповідав, але і не потрібно було. Адже і так було зрозуміло, що їм там нелегко, а особливо останній місяць... Вже казав, що погані думки приходили, але він тримався, - продовжує дружина.
 
30 грудня 2023 року солдат Борис Коваль загинув від поранення несумісного з життям під час ворожого мінометного обстрілу на Донеччині.
 
Прощання із 48-річним Героєм відбудеться сьогодні, 2 січня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі у рідних Дядьковичах.

Дмитро Єфіменко народився у місті Пологи на Запоріжжі. Закінчив місцеву школу, а за тим - Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем математики та інформатики у рідному місті.
 
Раптово та болісно увірвався у його життя 2014 рік.
 
- Дмитро завжди відстоював справедливість, тому у 2014-му пішов добровольцем, аби захищати рідних людей, місто, країну під час проведення антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України За участь в антитерористичній операції, відзнакою За оборону Маріуполя, - розповідає дружина Героя Оксана.
 
Після повернення Дмитро налагоджував мирне життя, повернувся на роботу вчителя математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок.
 
- Він був надзвичайно добрим, люблячим татом, чоловіком, братом, сином... Він оберігав нас від усього, поряд з ним ми відчували себе насправді наче за кам'яною стіною, - продовжує Оксана.
 
Та вже 24 лютого усе змінилося... Дмитро зібрав речі та знову став на захист Батьківщини.
 
- І після початку війни, і раніше Дмитро говорив про росіян прямо: Якщо не ми підемо проти, то вони прийдуть сюди. А цього не можна допускати, - каже жінка.
 
Його ж рідне місто та сім'я опинилися у небезпеці.
 
- Упродовж місяця ми жили в окупації. Дмитро постійно повторював, щоб ми виїжджали, щоб не лишалися там... На початку квітня ми з донечками приїхали у Рівне, адже тут є рідня, я сама з Рівненщини, - розповідає дружина Героя.
 
Після переїзду кожен з подружжя тримав свій фронт - Дмитро воював на Донеччині, а Оксана з перших днів і досі волонтерить в обласному штабі в Рівному.
 
Та окрім рідного дому, ворог забрав у сім'ї значно більше. 38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня 2023 року у Бахмутському районі Донеччини.
 
22 січня 2023 року з Дмитром Єфіменком попрощалися й поховали у Рівному. Далі ж сталося непередбачуване: згодом дружині повідомили, що можливо, замість Дмитра поховали його побратима… Довгі місяці очікування результатів ДНК експертизи - й інформація підтвердилася.
 
Тож сьогодні, 2 січня, о 10.00 на майдані Незалежності Рівне схилить голови у пошані до тіла Дмитра Єфіменка, аби наш Герой нарешті знайшов спокій на Алеї Героїв кладовища Нове.

Пресслужба Рівнеради