«Ми навчалися в одному класі у 21 школі. Потім Андрій закінчив юридичний факультет ВСП Рівненський фаховий коледж НУБіП України, а за тим економічний факультет Міжнародного економіко-гуманітарного університету. Строкову службу проходив у прикордонних військах у Криму. Все життя присвятив непростій та небезпечній справі – службі у поліції – спершу у відділі боротьби з економічною злочинністю, а потім у карному розшуку. Майором поліції пішов на пенсію. Він мав золоті руки, багато робив по дому, йому все піддавалося», - розповідає дружина Героя Тетяна.

«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій повернувся з-за кордону додому. Сказав, що мусить нас захистити: мене і сина, хоч він вже і дорослий… Стриманий, спокійний, дуже інтелігентний. Андрій спершу пройшов навчання, а потім працював з безпілотними літальними апаратами. Він мало говорив загалом, не багато розповідав про службу. Знаю, що брав участь у боях за Токмак, бачив, як гинуть його побратими… Мав контузію, приїжджав додому, аби побути хоч трохи зі мною, підлікуватися і знову повернувся на передову. Андрій був міцним чоловіком, не боявся нічого – міг виїжджати на автівці за побратимами, міг полагодити авто, міг практично усе», - продовжує дружина.

«20 років тому його батьки трагічно й одночасно загинули. Згоріли у своїй хаті від займання на горищі під час негоди. Андрій теж загинув від вогню. Він єдиний вийшов з охопленого вогнем бліндажа, після ворожого обстрілу. Він був Бійцем. Він дуже хотів жити й вмів виживати. Він майже тиждень боровся за своє життя в одному із Дніпровських шпиталів,» - розповідає близький товариш Героя Віталій.