Нашій владі, як поганому танцюристу, завжди щось заважає, тому не перестає кивати то на попередників-злочинців, то на кровожерливого Путіна, то на кремлівських посіпак, яких охрестили «шатунами». В усіх бідах українців винні всі, крім неї, бідолашної, яка ночами не спить, а тільки те й робить, що думає про народ. Зрештою, в тому, що ночами не спить, є доля правди. Бо, бува, навіть президент ні з того ні з сього в темну пору доби заїде в центральний апарат СБУ. Мабуть, щоб особисто перевірити, чи справно стережуть спокій простого люду бійці невидимого фронту. Вже стало традицією, що й парламентарі, аби не тривожити народ, Держбюджет після півночі приймають. Словом, усе, як заведено, – всі чорні справи, як правило, по ночах і робляться.

Ну взяти, для прикладу, ту ж мінімальну зарплату, яку підняли з 1 січня до 3200 гривень. Вона би мала, як твердили урядовці, суттєво покращити добробут народу, створити нові робочі місця, підняти економіку країни, наповнити бюджет Пенсійного фонду і врешті-решт вивести державу з кризи. А що маємо насправді? Штучну зрівнялівку, коли, скажімо, санітарка, медсестра вищої категорії та лікар, як-от в обласній клінічній лікарні, нині отримують фактично однакову зарплату. І це стосується не лише медиків, а й працівників інших галузей, зарплата більшості з яких залишилася на старому рівні. Отримали прогнозований обвал вітчизняної валюти та ріст курсу долара, який вже стрибнув за 28 гривень.

Та хіба болить за це голова в можновладців, які розкрадають отримані Україною іноземні кредити в доларах? Навряд чи. Бо коли б думали про людей, то не пускали би «бульки» з екранів телевізорів, лякаючи перевізників, що не допустять подорожчання проїду в громадському транспорті, а подумали б, як здешевити бензин, що за останній місяць вже тричі дорожчав й піднявся до 27 гривень за літр. Якби влада переймалася б вітчизняною економікою, то не підвищувала б з 1 лютого ціни на газ, електроенергію та залізничні перевезення для виробничників. Не тішилася б з того, що через податкові нововведення протягом одного лише січня в Україні закрили свій бізнес майже 130 тисяч дрібних підприємців, які донедавна утримували себе і ще щонайменше по декілька найманих працівників, які тепер опиняться на вулиці. Та владі, яка вустами прем’єра Гройсмана заявила, що не буде утримувати безробітних дармоїдів, тому реформує центри зайнятості, з великої вежі плювати на простий люд. Вона не тільки плює, а й далі зриває з людей не тільки останню сорочку, а й шкіру. Запровадивши непідйомні тарифи на комунальні послуги, держава третій місяць не перекриває субсидії, заганяючи в глухий кут комунальні підприємства і об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Та куди не глянь – скрізь суцільна безвихідь. І все обіцяні владою блага для людей.

Воістину ж бо сказано: «Бійтеся данайців, що дари приносять».

Анатолій СИДОРУК,

Керівник рівненського обласного Громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість»