До війни був викладачем, а зараз – на варті нашої свободи: історія бійця «Хакера» з Млинівщини

Петро на позивний «Хакер» — родом із Млинівщини. Йому 48 років. 

У мирному житті викладав фізику, інформатику та комп’ютерну техніку в коледжі. Нині – воїн 2 батальйону 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”.

Позивний прийшов із цивільного життя.

«Не ламав системи, але знав, як вони працюють», — усміхається.

Ще з 2015 року проходив військово-польові збори. Каже, розумів: час прийде. І коли почалося повномасштабне вторгнення, рюкзак уже був зібраний.

25 лютого 2022 року — він у військкоматі.

«Не на емоціях — з холодною головою. Я знав, що зволікати не можна».

За цей час змінив чимало позицій. Працював під «Градами», дронами, артилерією. Одного разу радіоперехоплення дало всього п’ять хвилин — підрозділ встиг змінити позицію, і попередню знищило вщент.

Попри все, він не полишає служби — і своїх побратимів.

«Ми разом уже чотири роки. Це не просто колеги. Це люди, яким довіряєш життя».

У Петра двоє дорослих доньок та онука Єва.

«Я ще не тримав її на руках. Але вже знаю: заради неї варто вистояти. Вона — наше “післязавтра”».

Його мрія проста — бути поруч із рідними. Побачити перші кроки онуки. Жити.

«Весілля, дні народження, хрестини — це все має бути. Життя не варто відкладати “на після війни”. Бо ніхто не знає, коли це “після” настане».

І головне його побажання:

«Щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна. Все інше — встигнемо».

За матеріалами Рівненської ОДА