– Яка твоя мрія? – спитав Потап у хлопчика, який на шоу «Голос Діти» вразив поважне журі й глядачів майстерним виконанням під власний акомпанемент на фортепіано пісні «Sаnta Lucia».

– Я мрію про сольний концерт і білий рояль.

– А може білий «Мерседес»?

– Ні. Тільки білий рояль.

Той хлопчина, який гідно витримав усі конкурсні випробування, гідно відповів на усі каверзні запитання та з успіхом пройшов до півфіналу, – це рівнянин Назар Власюк.

Йому тільки минуло тринадцять, а його мистецька «зірка» сходить так стрімко, що ні його батьки Олег і Оксана Власюки, ні педагоги анітрохи не сумніваються в тому, що він до своїх вершин дістанеться. У свої тринадцять хлопець само визначений, знає, хто він і чого хоче в житті досягти, має чіткі цілі й упевнено та наполегливо крокує до їх реалізації.

Назар Власюк вже у своєму юному віці викінчений, можна сказати – професійний – вокаліст, піаніст і юний композитор.

Спілкуємося з ним у нього вдома, в його музичній кімнаті. Юний музикант звично сидить за роялем. Спілкуючись зі мною про свою творчість, він «ілюструє» свої композиторські та вокальні речі.

Крім нас із Назаром в кімнаті ще присутні його мама – Оксана Власюк та учителька вокалу – педагог Рівненської дитячої музичної школи Олена Огонь. Для Назара ці дві жінки – не просто вчителька і мама. Це його група підтримки, члени його творчої команди, без якої навряд чи Назар дійшов би тих вершин, яких досяг нині.

–  Назаре, хочу розпочати з тобою бесіду з самого початку. З скількох літ ти хотів бути музикантом і коли себе ним відчув?

– Це треба у мами питати. Вона розповідає, що співав з перших літ, навіть коли ще не вмів добре говорити. Я цього, звісно, не пам’ятаю. Але я пригадую, як у дитячому садочку вперше на занятті музики побачив і почув рояль, то вже від нього й не відходив. А коли рояля поруч не було, я собі його уявляв і на звичайному столі перебирав пальцями по уявних клавішах. Тож я не стояв перед вибором, вступаючи до музичної школи. Хотів грати тільки на фортепіано. А співаю я з шести років. Цього року вже навчаюся в 7-му класі Рівненської дитячої музичної школи №2.

Олена Огонь

– Хочу звернутися до твоєї учительки. Пані Олено, представте себе. Ви у Назара викладач вокалу?

– Я – старший викладач вищої категорії, завідуюча відділом хорового співу. Веду хор і навчаю вокалу.

– Коли у Вашому житті появився Назар Власюк і як Ви його сприйняли?

 – Як він прийшов до нас в перший клас, то мама знала, що він співає й хотіла, щоб у нього був вокал. Так вийшло, що він прийшов до мене на хор і став ходити на вокал.

– Які у вас вихованці? Чи багато є таких дітей, як Назар?

Олена Огонь. – Діти дуже різні. Одні навчаються із задоволенням і бажанням. А коли є бажання, то навіть ті, котрі не співають, згодом будуть співати. А коли нема бажання, не хочуть, – то діла не буде. А такі, як Назар, – то рідкість. З малих літ він заявляв, що буде музикантом. І працює, йде до цього. Ми з Назаром – передусім друзі. Ми на одній хвилі й працювати з ним приємно. Взаємини у нас теплі й щирі.

 Вчителька вокалу була поруч у найвідповідальніші миті на конкурсі "Голос. Діти".

Назар: – Мені з учителями пощастило. Я вдячний Олені Олександрівні та Ярославі Кирилівні Дунайській, у якої навчаюся на фортепіано.

– Назаре, минулого року ти вийшов поза межі свого міста й області й завдяки участі в музичному шоу «Голос діти» став відомим усій Україні. Маєш на сьогодні перші, але досить значні, як для твого юного віку досягнення. З чого розпочиналася твоя публічність? Можеш пригадати свої перші конкурсні виступи й перемоги? Що це були за конкурси?

– Їх було так багато, що й не перелічити. Хіба Олена Олександрівна допоможе. Виступав скрізь, брав участь у дуже багатьох фестивалях і конкурсах.

 Назарові перемоги

Олена Огонь: –  Розпочали ми звично – зі школи, шкільних концертів, участі в міських та обласних конкурсах. Найбільш плідною була весна минулого року. У травні 2016-го Назар взяв Гран-прі на ХІ Всеукраїнському пісенному фестивалі «Весняний первоцвіт», який відбувався у Рівному.

А восени минулого року Назар у номінації «академічний вокал» став лауреатом І премії на досить високому рівні. Це був VІ Міжнародний конкурс «Перлини мистецтва». який 5-6 листопада відбувся у Національній музичній академії ім. Чайковського.

Осінь 2016-го була в нас дуже успішною. 24-27 листопада – взяв участь у ювілейній Х Всеукраїнській музичній олімпіаді «Голос Країни», що відбувалася в концертному залі Київського університету імені Бориса Грінченка, і став лауреатом І ступеня та виборов золоту медаль і кубок за І місце у дитячій лізі в номінації «класичний вокал».

З батьками на музичній олімпіаді в Києві

Потім ми пройшли відбірковий кастинг на «Голос. Діти», де Назар досить гідно виступив і потрапив до півфіналу конкурсу.

У свої юні літа Назар Власюк має вже й свій перший сольний альбом – музичний фільм «То рідна сторона», відзнятий в Дубенському замку, де він виконує пісні на музику Андрія Пастушенка.

https://www.youtube.com/watch?v=ZzlbkqeiGpw

Назар Власюк: – Для себе я відзначаю, що 2016 рік у мене був роком мого голосу, а 2017-й став роком мого першого сольного концерту, який відбувся в рідній музичній школі 17 березня, на мій день народження.

–  То та мрія, про яку ти на всю Україну розповів Потапові вже потроху почала здійснюватися – залишається лиш білий рояль придбати! Чи задоволений ти своїм першим сольним концертом?

Назар Власюк. – Як на перший раз, то в цілому добре. Все вдалося так, як я хотів. Але я знаю, що для того, щоб стати виконавцем і піаністом високого рівня, мені треба ще багато працювати і вчитися.

Назар з мамою вдома

Оксана Власюк. –  Була боязнь, що люди не прийдуть і зал буде порожнім. Ще я дуже хвилювалася за Назара, бо це ж не один-два виступи, а цілий концерт. Але і глядачів була повна зала, і Назар гідно виступив, і навіть телебачення було, взяли в нього інтерв’ю.

Олена Огонь.  – Є у нас відеозапис цього концерту. Концерт різножанровий – від класики до сучасності, дуже насичений емоційно. Назар грав свої власні твори та акомпонував собі під виконання пісень.

Зал гарно сприймав. Багато аплодисментів.Тільки жаль, що цей концерт ми вже більше ніде не зможемо повторити. З цим його вокальним напрацюванням ми з Назаром як ніби застрибнули в останній вагон поїзда.

– Незрозуміло. Чому в останній вагон?

Олена Огонь. – Тому, що в Назара розпочалася мутація. Вже на концерті, – а він відбувся 17 лютого, – я помітила, що брати високі ноти йому стало важко… Тепер зробимо паузу й чекатимемо нового голосу. А яким він буде, тут не можна нічого передбачити.

– То тепер ти, Назаре, будеш більше грати і нарешті буде час удосконалити себе в грі на фортепіано.

– Так, тепер більше часу присвячуватиму музиці.

– І які плани маєш на найближчий період? Ось Великдень, і після нього багато свят і концертів.

– Буде ось концерт у парку, а там братиму участь в театральному фестивалі. І готуюся до нового сольного концерту, де буду в основному грати.

На свято в родинному колі

Оксана Власюк: – Запрошує виступити Андрій Пастушенко. А у нас тут через мутацію проблема. Назар не хоче співати під стару фонограму. Каже, що так нечесно.

Назар. – Я просто не хочу притворятися. Краще я вживу співатиму, як зможу.

– Я аплодую тобі, Назаре. Це правильний підхід. Ти артист, ти й маєш визначати, що і як має бути. Горю бажанням спитати вас усіх про «Голос. Діти». У кого з вас, якщо не секрет, виникла ідея, щоб Назар взяв участь у такому жорсткому шоу?

Під час "сліпого" прослуховування. Назар виконує під власний акомпанемент "Santa Lucia".

https://www.youtube.com/watch?v=L0UonyML2u8

Оксана Власюк: – Якось сиділи ми з Назаром увечері, дивилися це шоу по телевізору й Назар каже: «Діти беруть участь. Може й мені спробувати?»

Олена Огонь. – Ми з мамою відмовляли Назара від цього конкурсу, бо це ж дуже важке випробування і дитина може отримати неабияку психологічну травму. Це ж скільки мужності треба, щоб пережити бодай одне виснажливе багатогодинне очікування, щоб потім гідно вийти й на сцені зібрати всі свої сили й належно продемонструвати свої здібності. А ще треба бути готовим до того, що навіть після доброго виступу над тобою висить небезпека вилетіти. Від цього ніхто на таких шоу не застрахований. І відбір там не є справедливим. Це просто рулетка. Гра.

Назар в колі учасників конкурсу

Оксана Власюк. – Тому ми з пані Оленою доклали всіх зусиль, щоб підготувати Назара передусім психологічно. Донести йому, що це шоу, така гра, а дітей більш чи менш талановитих не буває. Кожен талановитий по-своєму. «Правила шоу такі, що більшість учасників мусить «вилітати», але чи треба від цього ридати за кулісами? Ти маєш, сину, пам’ятати, успіх у тебе чи неуспіх, ми з татом і Оленою Олександрівною все одно тебе любимо й віримо в тебе, що ти все одно досягнеш своєї мети. Тому, якщо вийдеш з гри, розчаровуватися не варто», – так я казала синові й він це усвідомив.

Досить гідно пройшов усі випробування: виступив з високим артистизмом, розкрив свій потенціал та професіоналізм, тому й пройшов у півфінал. А головне – ми ним пишалися, що на всі питання відповідав розумно, зважено, й інтерв’ю вийшло у нього чудове.

Перед боєм на "рингу". Тріо Назар, Хелін і Денис. 

Олена Огонь. – Головний результат цього конкурсу в тому, що Назар став психологічно сильнішим. А потім – це школа, досвід, який був йому потрібен.

 Кожен з них переконаний, що переможцем буде він...

– Чи були якісь стресові чи непередбачувані моменти, в яких можна було розгубитися і зійти з конкурсного етапу вже на початку?

Олена Огонь. – Стрес ми мали вже від першого кастингу, де біля тисячі дітей. І усі талановиті. Але мабуть найбільшим стресом було те, як у нас не відкрилася флешка. Там вчителі музики прослуховували дітей і робили відбір. П’ять пісень треба було підготувати акапельно. Ми з Назаром підготували шість. Наступний крок, як вже кого відібрали, то під фонограму для музичних продюсерів треба заспівати. І ось коли у вирішальну мить, як Назар пішов до продюсера, то не відкрилася флешка з фонограмою.

У Назара не відкрилась флешка з підготовленою фотонограмою і він все виконував акапельно та під власний акомпанемент

Назар. – І я всі пісні мусив співати акапельно. Запропонував «Santa Lucia» під свій акомпанемент. Її виконував і на сліпому прослуховуванні.

– Дуже було страшно?

– Трохи трясло, бо конкурс грандіозний. Але батьків моїх трясло ще більше. А я коли вже вийшов на сцену, то був спокійний. І мене взяв до своєї команди Потап.

– А за кулісами – маса питань? Як ти з тим давав собі раду? Це ж не всі дорослі до таких відвертих інтерв’ю бувають готові?

– Я зрозумів, що на такому конкурсі треба бути дуже обережним у висловлюваннях й щоб не сталося, – бути стриманим. Бо скрізь чатують на тебе репортери й тільки вишукують якийсь компромат. Або ж просять розповісти про себе й вишукують у твоїй біографії якихось інтригуючих історій. Або, скажімо, питають тебе: «А як ти думаєш, хто сильніший?» Я зрозумів, для чого це питають, що тут криється певна провокація й відповів, що усі діти талановиті. Не талановитих тут просто нема й порівнювати одного з іншим – річ невдячна, бо ми усі різні.

 – А мова? Там же все російською! Як ти, Назаре, з тим справився?

– Я не переходив на російську. Тільки в боях на рингу була вибрана для нас – тріо із Денисом і Хелін «Белая зима» з репертуару Софії Ротару. Якщо чесно, то ця пісня – не мого смаку і я б сам собі її ніколи не вибрав.

У відповідальну мить

Олена Огонь. – Треба сказати, що рідної мови ми на цьому розрекламованому конкурсі практично не чули. Репертуар жахливий. Діти виконують або іноземні кричалки – інакше це не назвеш, або російську попсу. А найгірше те, що кожен учасник там не може вибрати собі пісню, а йому обирають.

– А як ти, Назаре, вважаєш: український конкурс, відбувається у столиці України, то якою мовою на ньому мають співати у переважній більшості?

– Мені не подобається таке ігнорування рідної мови. Я вважаю, що на таких конкурсах репертуар має бути українським.

Різдво в родинному колі

– Чи ти радий, що взяв участь у конкурсі «Голос. Діти?»

– Я радий, що спробував. Багато побачив, як все відбувається. Побачив різних виконавців, порівняв себе з ними і зрозумів, над чим мені ще треба працювати.

Олена Огонь. – Для Назара це школа. Попереду в нього багато конкурсів.

– Назаре, знаючи те, наскільки ти завантажений музикою, участю у різних концертах та конкурсах, хочу спитати таке: як ти поєднуєш школу й музику? Встигаєш вчитися чи є з певними предметами якісь проблеми?

– Встигаю і добре справляюся з гуманітарними дисциплінами: передусім це українська й англійська мови. Виникають деякі проблеми хіба тільки з математикою.

– Назаре, ти вокаліст і піаніст, а до того ще й пишеш власну музику. Як тобі це вдається?

– Коли навчився добре грати, то імпровізуючи, не раз помічав, що музика мені йде, особливо коли щось на це надихає – природа, певні події чи просто вірш трапляється настільки ритмічний, що так і проситься, щоб покласти його на музику.

– І багато в тебе власних мелодій?

– Небагато. Але думаю, що їх буде більше.

– І вірші також пишеш?

– Більше музику. А слова… Хіба вже, як дуже потрібно. От до 17-річчя Театру «Сонях» написав слова і вийшла непогана пісня.

– Коли починаєш щось імпровізувати й народжується музика, то умієш її записати в ноти?

– Так я вже записую її в ноти. Є така тепер програма комп’ютерна.

– Не знаю, що ти робитимеш в музучилищі, в яке збираєшся вступати.

Олена Огонь (сміється). – Математику вчитиме.

– Назаре, у твоєму репертуарі є особлива пісня. З нею ти став Лауреатом пісенного фестивалю «Весняний первоцвіт», де отримав Гран-прі. Потім – Лауреатом І ступеня та виборов Золоту медаль на фестивалі в музичній академії ім. Чайковського. І мало того – її переклали на польську мову й ти виконував її у Польщі, в м. Клещув. Зрозумів, про яку пісню йдеться?

 Звучить "Небесна сотня" – муз. А. Пастушенка, сл. П. Велесика

– Звичайно. Я дуже вдячний за цей твір композитору Андрію Пастушенку, який написав його на слова Петра Велесика. Вдячний йому за всі інші пісні його авторства, які я виконую в музичному фільмі «То рідна сторона». Чимало від нього почерпнув.

 – Цю пісню ти виконував і на Рівненському полігоні перед нашими воїнами?

– Так, цю і ще пісню «Третя рота» дуже гарно бійці сприймали.

Оксана Власюк. – Словами «Посічемо на капусту, в край свій ворога не пустим…» – Назар дуже підбадьорив наших воїнів.

– Назаре, у тебе багато нагород – грамот, подяк, різних відзнак. Як у спортсмена – всю стіну обчіпляно ними. А чим ти особливо пишаєшся?

– (Назар думає)

Оксана Власюк. – Я підкажу. Щороку в нашому місті відзначають талановитих дітей і найпочесніше було для Назара стати стипендіатом міського голови.

– Так, дуже почесно. І тепер я маю власні гроші.

– В якій школі ти навчаєшся і як сприймають твої успіхи твої однокласники?

– Я навчаюся в школі «Центр Надії» імені Надії Маринович. А щодо однокласників, то після «Голосу країни» були не дуже приязні відносини, хоча нині все добре.

– Які мрії маєш? Крім білого рояля, звісно.

– Хочу скласти у 9-му класі ЗНО і вступити до Львівського музичного училища. А там – до Львівської консерваторії. Ще не визначився остаточно, час покаже, але хотів би на театральне відділення. І якщо співати, то в опері.

Оксана Власюк. – Мені аж дивно, що у його віці в нього вже сформоване бачення свого майбутнього.

– Назаре, а чи є в тебе якісь ідеал? Кумир, як зараз прийнято називати? На кого б ти хотів  бути схожим?

– Ні на кого. У кожній людині є щось своє особливе і я хочу знайти себе в собі.

Олена Огонь. – Я ще хочу додати. Вважаю, що половина Назарових успіхів – це заслуга його батьків. Дуже хочеться подякувати Оксані й Олегові Власюкам за те, що вони свою дитину підтримують й усе роблять для того, щоб він досяг своїх вершин. Адже знаю з досвіду: є талановита дитина, є в неї бажання працювати, є добрий педагог, але коли ця дитина не знаходить вдома підтримки батьків, то їй тяжко вийти на високий рівень. Буває не раз таке, що батьки зайняті своїми справами й не зважають на уподобання дитини, а коли вона стає перед вибором професії, то штовхають не за покликанням.

З батьком Олегом Власюком

Оксана Власюк. – Нам буває непросто. От на «Голос. Діти», щоб поїхати – дуже затратно було матеріально і час треба було витратити, а що вже переживань було! Але ми дуже раді, що Назар взяв участь у цьому конкурсі, а ми його всіляко підтримували. Де б ми ще пережили стільки емоцій? І сміялися, й плакали, й молилися, і кулаки стискали… Всього було. Але цей конкурс показав нам нашого сина – який він, на що спроможний. І ми ним пишаємося.

Батьки юного дарування Оксана та Олег Власюки

– А я, поспілкувавшись з Вами усіма, хочу побажати Назарові успіху й досягнення поставлених цілей і щоб завершити нашу розмову, підсумую все, сказане нами всіма тут сьогодні: справжній талант не потребує ні протегування, ні якогось особливого просування. Він прокладає собі дорогу до своїх вершин сам. Своєю працею. самовідданістю справі, яку безмірно любить.

Тільки ж пам’ятай, Назаре: талант – зобов’язує над ним постійно працювати. І ще пам’ятай про те, що на вершині слави перил немає!

Спілкувалася Людмила МАРЧУК