На початку будь-якої війни перша її жертва – це правда. В нашому випадку, ця правда виявилась ще й жорстокою. Пора визнати, що у нас ніколи не було повноцінної армії, не було зброї, більше того, у всіх без винятку керівників нашої країни навіть не стояли пріоритети у розвитку воєнного потенціалу України.

За 23 роки незалежності, влада України кого тільки не "ліпила" з наших військових… Згадаймо хоча б Міністра оборони-скотаря Саламатіна, який пропонував додати військовим частинам 78 нових видів господарської діяльності. Серед них - розведення великої рогатої худоби, буйволів та домашньої птиці, випас свиней, овець і кіз, вирощування ягід, горіхів та "інших фруктів". До слова, сам Саламатін – росіянин, і ,як наш "горе-президент" Янукович, був судимий.

До речі, не менш скандальний персонаж в Міністерстві оборони був ще Кузьмук. За його керування в Чернігівській області військовими була невдало запущена ракета класу "земля-земля", яка потрапила в розташований в Броварах житловий будинок. Через що тоді загинуло троє громадян і ще п’ятеро отримали поранення. Хіба такими мають бути професійні Міністри, які дозволяють собі такі "промахи"? Хоч і Міністром "шановного" Кузьмука важко назвати. Він був скоріше будівельником, судячи з кількості нерухомості, записаної на його ім’я.

Навіть після Майдану нашу армію намагаються зробити більш схожою на "стадо овець" без поводиря, аніж на омріяний щит від ворога. Інакше як пояснити той факт, що Крим так "спокійно" відійшов у руки Росії? Бо народ там так хотів? Брехня. Виною цьому знову ж таки є непрофесійна робота Міністерства оборони. Точніше кажучи відсутність будь-яких проявів роботи.

Уряд Яценюка, який тільки те й робить, що в унісон з президентом обіцяє підвищення оплати служби військовим, продовжує "добивати" залишки кадрового потенціалу країни.

Крім цього, у нас навіть немає власного сучасного технічного забезпечення, щоб протистояти ворогу. Україна, дійсно, як молодша сестра "доношувала" все за екс-родичем СРСР… Щось змогла зберегти, а щось давно викинула.

Тому не дивно, що основу нашого збройного потенціалу складає зброя Радянського Союзу. Зараз, фактично ми воюємо з ворогом його ж таки "патронами", що є чи не основною причиною великих втрат з нашого боку.

При цьому, влада окрім як "клянчити" допомогу у ЄС та США, самостійно не робить нічого. Більше того, навіть продовжує "мавпувати" воєнну політику СРСР, керується "радянським" принципом - "не якість, а кількість", поповнюючи війська непрофесійними кадрами, тим самим жертвуючи невинними людьми. Що є типовою помилкою ще під час Другої світової…

Так, тоді втрати особового складу радянських збройних сил склали понад 8,6 мільйона осіб. А загальні втрати Німеччини, що воювала з половиною світу - від 5,3 мільйонів до майже 6 мільйонів осіб. Це не рахуючи чисельні втрати цивільного населення. Гітлер тоді хоч і зазнав поразки, але втратив набагато менше ніж інші країни. А все тому, що базувався на якості армії, а не її кількості.

Зараз нам як ніколи потрібні не лише економічні реформи, про які так "палко" розповідає уряд. Ми потребує своєї армії, якісної та потужної.

Адже навіть закінчення цієї війни не означатиме, що настав мир. І це правда. Країна, із потужним військовим потенціалом апріорі не стоятиме в числі перших, на кого можна напасти.

Тому зараз чи не основним питанням у реформуванні країни є - професійна армія, яка складатиметься не з добровольців, а досвідчених солдат. Кожен з них має відчувати себе захищеним державою, що відображатиметься у високій заробітній платні, якісній амуніції та соціальним захистом. Разом з тим, працівники Міністерства оборони мають обиратись за жорсткими критеріями. Чого-чого, а досвіду в міністрах-невдахах ми маємо уже предостатньо.

Військова реформа має іти пліч-о-пліч з іншими значними державними змінами, однак повинна стояти на першому місті в поряду денному. Доки влада не підійде відповідально до армії, доти ми будемо постійно під прицілом у ворога.

На жаль, на нас мали напасти, аби впала ілюзорна завіса і ми прийшло до розуміння того, що армія – не простий символічний атрибут державності. Це ще і той щит, без якого держава залишається абсолютно беззахисною, навіть якщо вона лежить в самому центрі "цивілізованої Європи".