Вибори-2015 – спосіб політиків підвести риску під російсько-українською війною. Політичний клас сказав: Усе, малята, поборолися за територіальну цілісність і суверенітет, та й годі.

Вибори були проведені не на усій території країни. Відтак зафіксували не лише відторгнення Криму, про який говорять все менше, але й відторгнення частини Донбасу.

До виборів допустили учасників антиукраїнських мітингів та збройних акцій. Якщо досі нікого не покарали за сепаратизм, то після легітимізації виборами тим більше антиукраїнські діячі можуть спати спокійно. Путін хотів федералізації. У певному сенсі він її отримав.

У половині країни пороблено політичні заклАдки. Закладки мовою спецслужб – це схованки зброї, які виймають у слушний час. Закладки у вигляді перефарбованих і перегрупованих кубел регіоналів та інших україноненависників можуть спрацювати у будь-який момент.

Ці вибори стали ударом по політичних інститутах. В першу чергу – по інституту виборів. Заплутана виборча система, обмеження права виборців обирати через скасування мажоритарних виборів, вакханалія грошей/політреклами/маніпуляцій. Відсутність зв’язку між виборцями і кандидатами. Відсутність дискусії – підміна обговорення проблем вкиданням слоганів та візуальних образів.

Удар по інституту політичних партій. Хоча блокам заборонили участь у виборах, партія влади називалася саме Блоком ПП. Половина лідерів перегонів є незаповненими оболонками, передвиборчими списками, а не партіями. Ці списки майже не мають членство по країні, не ведуть жодної партійної діяльності. Що ми знаємо про діяльність осередків БПП Солідарність, Опозиційного блоку, Самопомочі, Нашого краю, Відродження? На цьому тлі партії «Свобода», «Батьківщина» видаються просто таки мастодонтами політикуму.

Політичні партії замість консолідуватися і міцніти, брунькуються і заплутують як перспективних кандидатів, так і виборців. Раніше щоб змінити три партії треба було прожити життя, зараз достатньо два роки.

Тема розділення влади і бізнесу перетворилася на всюдисущість бізнесу у політиці. Передвиборчі списки масово наповнювалися підприємцями – старими і новими. І байдуже, що бізнес і політика – різні сутності. За своєю природою бізнес налаштований на отримання прибутку. Сутність політики – представництво, делегування. Політично-бізнесові клани децентралізувалися.

Закріпилися деякі тенденції, які намітилися на парламентських виборах 2014 року.

Після скинення ярма партії Януковича, на сході країни з’явилася конкуренція у політиці. Уже не обирають регіоналів 85% голосів на Луганщині і 92% - на Донеччині. Лідерство регіоналів на Донбасі залишається фактом. Але після падіння популярності там до рівня 30-40 відсотків на виборах-2014 позитивної динаміки для їх прямих наступників нема.

Партія Петра Порошенка зберегла присутність по всій країні. Правда, якщо на виборах у жовтні 2014 року партії Яценюка і Порошенка, які зараз йдуть під брендом БПП Солідарність, взяли 44%, то зараз – близько 30%.

Ці вибори зробили Самопоміч істинно загальнонаціональною політсилою. Самопоміч зростає, проте залишається невизначеною ідеологічно. Продовжує існувати як конгломерат особистостей, яким немислимо приєднатися до регіоналів і не хочеться бути з партією влади. Якщо Народний рух України був платформою для різних відтінків націонал-демократів, то Самопоміч – для міських хіпстерів. Доведеться чіткіше артикулювати ідеологію. У статусі третьої сили не вдасться перебувати довго.

«Свобода» відродилася після провалу 2014 року і мало не повернулася до рівня результатів 2012. Тут в плюс спрацювала і відмова від балотування Правого сектору, і втома від театральної радикальності Ляшка, і експлуатація теми війни, і масовані білбордові кампанії (вони працюють).

Але головне – і це має насторожити владу, - повіяло радикалізацією настроїв. Як і в 2012 році перед вибухом Майдану наприкінці 2013го. Влада в особі Порошенка і Авакова загралася спекуляціями на риториці проти радикалів. Але ефект це отримало зворотній від ними очікуваного.

Низька, навіть як для місцевих виборів, явка. Висока, по 3-8 відсотків частка бюлетенів, які виборці навмисне марнують, не підтримуючи жодного з кандидатів. Про що мовчать люди, які не прийшли на вибори?

Пробуксовування політичних інститутів і судової системи. Задоволені собою політичні еліти. Вибори без вибору. Політика без політики.

Майдан вибухнув тоді, коли на нього мало хто сподівався. Українці подолали бар'єр, який відділяє їх від сидіння на дивані до вуличного протесту. Ті, хто тримали у руках автомат, більше не братимуться за палицю. Тепер від влади багато залежить. Або вона буде якісно змінюватися і втримає систему у стані тривожної рівноваги. Або спровокує своєю бездіяльністю та захланністю раніше небачені бунти.

Володимир Кухар,
ГО Українська альтернатива