День Соборності України цьогоріч нас об’єднав не лише живим ланцюгом, а й мертвим. Якби це жахливо не звучало, але війна забрала спокій у кожного українця, а в декого відібрала життя. Навіть сьогодні Тернопільщина вкотре у жалобі… Святковий настрій був присутній тоді, в далекому 1990 році, коли українці утворили «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель нашої держави, як запорука існування єдиної, соборної України. А зараз ледь не щотижня кожна область оплакує загиблого героя АТО, утворюючи ланцюг зі сліз, страждань та горя. На колінах один за одним ми проводжаємо Героїв… Та, знаєте, кому потрібні слова чи гучні свята, які не несуть в собі змісту. І яким би здавалося б сонячним не виглядав День Соборності України два-три-чотири роки тому, тоді за ним,на жаль, була порожнеча. Порівняно з тим, що ми відчуваємо тепер. Зараз розростається інший ланцюг, сформований з волонтерів, добровольців, усіх, кому не байдуже, яким буде наше завтра. Ось що дійсно передає дух соборності. Реальна, а не абстрактна єдність: від Заходу до Сходу. Так,ми багато втратили, щоб до цього дійти. І, на жаль, продовжуємо втрачати. Та війна закінчиться, і точно не на користь ворога. Чому? Бо ланцюг небайдужих українців росте щоденно. І щоб перемогти нам не обов’язково братись за руки і доводити комусь, що Україна цілісна. Головне, що ми нарешті це усвідомили!