Вбирається у весну наше місто Рівне. Засвічуються сліпучо білим цвітом дерева, на клумбах палають яскраві суцвіття тюльпанів, тонким мереживом ніжного зеленого листя прикривається усе старе, вчорашнє, забуте.

Місто готується до Великодня. І традиційно – білять, фарбують, підмітають. І хоча в ці дні тепла стало менше, однак в душі живе передчуття прийдешнього Свята Свят, і сонце світить неймовірно щиро, і кличуть кожного свої дороги.

Воля - колишня Лісовської. Ще колись мала назви - провулок Томарівський і вул. Пекарська.

Назву Воля носить тепер колишня вул. Лісовської. Нагадаємо, що ця невеличка вуличка в минулому мала ще назви провулок Томарівський і вул. Пекарська. Ще й досі тут частково на цій вулиці збереглась бруківка. А декілька старих кам’яниць, які досить гарно зберегли свою первісну архітектуру, нагадують нам про старе місто.

На жаль, око тішать лише ці старі охайні будинки. Проблема Волі, як і інших невеличких вулиць міста – це запрудженість машинами, відсутність тротуарів для пішоходів, а на в’їзді у вулицю – смердючі смітники й баюри з водою посеред дороги.

Проблема Волі - запрудженість транспортом та смітники. Ще погані дороги.

З Волі виходимо на вулицю Петра Дорошенка, яка в давні часи мала назви Томарівська, Легіонів, Горького.

У цієї вулиці досить багата історія. Тут було Вольське католицьке кладовище і римо-католицька каплиця Святого Йозефа, яка до відкриття костелу Святого Антонія слугувала католикам головним храмом.

Про старий цвинтар і католицьку святиню писали дослідники Рівного, художньо описував ці пам’ятки і Володимир Короленко.

Поруйнована каплиця, знищений цвинтар за радянської влади в минулому столітті. І нині на цьому місці працює дитячий ясла-садок № 11 інтелектуального напрямку. Затишне подвір’я, багато милих дитячих забавок, все зроблено з любов’ю.

Однак, сумно від усвідомлення того, що там під землею спочивають останки колишніх рівнян.

Дитячі ясла-садок №11 інтелектуального напрямку

А поруч старий у три поверхи з мансардою будинок, який був споруджений у 1935 р., як Дім старців Римо-католицького товариства Доброчинності (інженер-архітектор Станіслав Сікорський, технічний керівник будови інженер Йозеф Теплицький).

Проект Дому старців (за матеріалами ДАРО)

Майже всі старі дерев’яні вікна замінені на білі пластикові, але в цілому будинок зберігся. У дворі цього дому росте кремезне дерево, і здається, що воно своїм корінням тримає і стару будову, і пагорб старого цвинтаря.

Значних підприємств тут у минулому не було, але фабрика мила за старими часами – це вже щось!

За матеріалами ДАРО

Ходиш старою вулицею і, як мисливець за старожитностями, зазираєш у двори і під’їзди, за огорожі. Щоправда, тут високих мурованих огорож немає, бо очевидно ще не захазяйнували тут «нові» українці.

Вишукуєш якісь загадкові елементи старих будівель, особливо все, що нижче рівня фундаменту, бо рівняни все більше занурюються у пошуки підземних ходів.

Аж ось, просто на самісінькому тротуарі, притулились дерев’яні двері поважного віку з нехитрим різьбленням тюльпанів. Це так мило, що хочеться з цими дверима привітатись і їм посміхнутись, як і старим дерев’яним вікнам, що стільки перебачили на своєму віку.

А ще поруч із такою ж старою хатою вразило мене старезне дерево. Очевидно, старішого на цій вулиці вже й годі шукати.

Дерево, що береже вікові таємниці

Фоторепортаж Галини ДАНИЛЬЧУК