Кому - війна, а кому — мати рідна. Ця народна мудрість, схоже, немає віку. Завжди знайдуться ті, хто не гребує скористатися періодом смути на свою користь. З вересня 1920 року на Рівненщині утвердилася влада Польщі. Основною грошовою одиницею у 1920-1921 роках була польська марка. Вона була перехідним засобом платежів на територіях, які внаслідок радянсько-польської війни 1920 року відійшли до Польщі. Згодом марку замінили на злотий. У цей період після розрухи Першої світової війни та громадянських потрясінь особливо тяжко переживали рівняни. 

На цукор, яйця та оселедці денного заробітку не вистачало

Цей період нестабільності грошової системи вміло використовували на своє збагачення комерсанти, безбожно накручуючи ціни на найнеобхідніше. Як свідчать архівні матеріали, у 1920 році в Рівному та в Рівненському повіті продавали хліб трьох сортів: ситний, питльований і так званий разовий — спечений з борошна грубого помолу. Останній був найдорожчим і коштував 75-90 марок за фунт (трохи більше 400 грамів). До речі, стільки ж коштував фунт меду. Це було дорожче за свинину та ковбасу, які коштували відповідно 70-80 та 50-60 марок за фунт.

Один з магазинів у Рівному польського періоду, 1937 рік. (Фото з фондів краєзнавчого музею)

Наближався за ціною до ковбаси і фунт мила — 45-60 марок, тоді як фунт олії можна було придбати за 40-45 марок. Водночас ситний та питльований хліб можна було прирівняти до фунта яблук — він коштував від 12-ти до 15-ти марок. Охочим їсти хліб з маслом потрібно було викласти за цей продукт 100-135 марок за фунт, а на стільки ж сиру витрачали ще 25-30 марок.

Найдорожчими продуктами щоденного споживчого кошика сторічної давнини були чай (90-120 марок за фунт), цукор (120-150 марок), яйця та оселедці (100-140 марок за десяток).

Ряд торгово-побутово-розважальних закладів на  вулиці Торговій (нині Базарна), 20-і роки ХХ століття. (Будинки донині не збереглися)

Тим, хто полюбляв обідати в їдальні чи ресторані, за обід з двох страв потрібно було викласти 50-60 марок, а філіжанка чорної кави без цукру вартувала чотири марки. З цукром — удвічі дорожче.

Наскільки ці ціни були прийнятними для тогочасних рівнян, можна дізнатися, порівнявши їх із тогочасною зарплатнею. Як свідчать статистичні дані, що зберігаються у Держархіві області, найпоширенішими тоді були будівельні професії. Наприклад, землекоп за день роботи отримував 250 марок, тесля та столяр — по 400, муляр міг заробити 350. Здавалося б, з такими заробітками можна було цілком пристойно жити. Якби ж не та обставина, що робота на початку 20-х років ХХ століття здебільшого мала тимчасовий характер. Тому, як і нинішнім мешканцям Рівного, тим, хто населяв його сто років тому, доводилося боротися за виживання.

Комунально-побутові блага по кишені не усім

Недешево обходилося опалення міських осель. Наприклад, віз дров коштував  від 800 до 1 000 марок. Не кожен гаманець пересічного рівнянина витримував і витрати на освітлення. Оскільки у 1920-21 роках через зруйновані міські електростанції електрику використовували мало, мешканці мусили користуватися дідівськими методами — свічками та гасовими лампами. Фунт гасу коштував 20-25 марок, свічок — 45-50. За 10 пачок  сірників потрібно було викласти також 20-25 марок.

Інтер'єру буфету-ресторану на станції "Рівне" Рівненської залізниці, початок ХХ століття.

За 10-20 марок рівненські чоловіки мали змогу поголитися у місцевих цирульнях, а за 20 марок — підстригтися з використанням машинки. Така ж гігієнічна процедура за допомогою ножиць була дорожчою на 5 марок.

Власний телефон могли дозволити собі лише заможні городяни. Вартість індивідуального номера сягала 3 000 марок, спареного — 2 000.

Готель "Сан-Ремо", будинок зруйновано під час Другої світової війни

Гості Рівного, які прибували до міста потягом і бажали якомога швидше дістатися за призначенням, могли скористатися послугами візників, які полегшували гаманці подорожніх одразу на 150 марок.

Вражали цінами й рівненські готелі. Хоча рівень сервісу не завжди відповідав претензійним назвам - “Варшава”, “Континенталь”, “Сан-Ремо”, - однак власникам це не заважало “заломлювати” ціни за свої послуги. Доба проживання у середньому коштувала 100 марок. Проте ці гроші давали лише право на поселення. За решту послуг потрібно було доплачувати.

Готель "Бельвью", будинок на розі сучасних Соборної-Петлюри

Наприклад, за щоденну зміну постільної білизни — по 50 марок, свіжий рушник постояльцям обходився у десятку. Ще 15 марок - за свічку, аби не сидіти в темряві. Водночас електрична лампа коштували лише шість. А якщо до номера подавали самовар (додатково 20 марок) та топили грубку (ще 75 марок), то це вже були послуги рівня “люкс”.

Світлана Калько, спеціально для сайту "ВСЕ"