Очевидно сьогодні, дорогі читачі, коли ми уже звикли до такого шаленого бігу часу,не так часто можна почути традиційну в таких випадках фразу: «Невже знову грудень?! Невже так швидко й непомітно пролетів ще один рік?

Здається, немов учора ми його всі зустрічали, святкували Різдво, і ось маєш – на порозі новий, 2016-й». Не здивуємося, мабуть, тому, бо й справді вже звикли до цього явища. Ми зрозуміли й переконалися, що інакше не може бути. Це дійсно як у тій пісні співається: «Літа минають, літа минають… і нам цих літ не зупинить…» Це аксіома, вища закономірність, яку встановив сам Господь, і яку ми повинні сприймати зі спокоєм, покорою і розумінням.

Однак у цій пісні – відразу ж після згаданих слів - є таке продовження: «А думка тая нам серце крає, нам серце крає в кожну мить…» Іншими словами кажучи, коли люди зустрічаються з цією невблаганною дійсністю, особливо це стосується деяких вікових етапів, зокрема під час виповнення поважних дат, ювілеїв, скажімо, 50, 60 чи більше років, то вони цю швидкоплинність часу сприймають не лише з ностальгією, смутком чи пригніченням. На жаль, для деяких людей ця закономірність стає життєвою драмою, своєрідною фатальністю. «Як так, - дивуються вони,- невже можна спокійно змиритися з тим, що мені ось уже стільки-то років… А ще недавно ми були молоді, в розквіті сил, сповнені життєвої енергії, планів і задумів на майбутнє… І ось раптом…»

Звичайно, дорогі брати і сестри, цими міркуваннями деяких людей я лише, так би мовити, проектую ситуацію, і, маючи певний життєвий досвід, знаю, що багато з вас так і думають, живуть за такою ось песимістичною філософією. Мовляв, закінчився ще один рік, який наближає мене до фінішу, до завершення земної мандрівки. Кожен рік, хоча, як на те пішло, не лише рік, місяць, тиждень чи день, але й кожна хвилина, навіть кожна секунда пришвидшують цей невідворотний момент. Але повірте, що так вважають лише ті люди, які не мають глибокої віри в Бога і вважають основою людського буття матеріальне, фізичне чи фізіологічне існування.

Власне ці люди і будуть сумувати та шкодувати за кожним прожитим днем чи роком, оскільки, в міру певних обставин, можливо, «відповідного» виховання, впливу різного, зокрема атеїстичного середовища, інших факторів – у них виробився матеріалістичний світогляд. Повністю віддавши себе земному, звабам і приємностям цього світу, не маючи вищої, духовної основи і відповідно мети свого життя, ці люди нерідко сумують з приводу намарне витраченого часу. Тож постійно нарікають: «Ой, як швидко пролетіли роки, а з ними – й наше життя!»

Не забуваймо: лише той, хто по-справжньому вірить в Ісуса Христа, орієнтуючись на Його високогуманне вчення, яке кардинально змінило людські відносини, ставлення до світу, до матеріальних благ, справжніх цінностей, ніколи не буде так вважати, оскільки глибоко переконаний, що це земне життя тимчасове, тлінне, бо, як сказано в книзі Мудрості, «чесна старість – не в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям – за сивий волос править, і вік старечий – це життя неосквернене…» (Муд.4,7-15). Це означає, що ніколи не потрібно шкодувати за минулими роками, а навпаки – дякувати Господеві за наше життя, за народження, за подарований нам час, який маємо використати для того, щоб і справді провести «життя неосквернене», отримати спасіння своєї душі.