Андрій Любка

Андрій Любка

український поет, перекладач і есеїст

Сам на сам із Донбасом

04.02.2016 17:53   Джерело: zbruc.eu
Автор : Андрій Любка

Конституційна катавасія довкола Донбасу нагадує мені початок вірша Марціна Свєтліцького: «У моєму домі немає проблем з алкоголем, бо я п’ю в місті».

 

Розмов про зміну української Конституції поволі більшає, причому з початком 2016 року політики перевели їх у нову площину – якщо раніше взагалі розважали чи потрібні такі зміни, то зараз ідеться вже про наступний крок, саму процедуру внесення змін. Конституційна більшість в парламенті чи референдум, або й референдум разом із позачерговими парламентськими виборами – для професійних шулерів ці трюки будуть легкими, але вони не змінять нічого, крім перетасування карт у колоді. Адже причиною «донбаської кризи» і реальних проявів сепаратизму там була не Конституція, тож проблеми ці годі вирішити змінами в Основний Закон. Хай як на цьому наполягає світова спільнота.

 

У світі сьогодні зовсім інший порядок денний, виникли нові загрози й глобальні проблеми, тому нема чому дивуватися: всі намагаються якнайшвидше спекатися ще й гарячої точки донбаських квазі-республік. Сирія, божевільний ІДІЛ, мільйони біженців, ядерна зброя в Кореї, падіння цін на світові енергоносії, загроза дезінтеграції ЄС через внутрішні поділи, ‒ ці та деякі інші клопоти витіснили уже значною мірою холодний, «заморожений» донбаський конфлікт на далекий задній план. Західні політики настільки втомилися від нього, їх так підтискають проплачені Росією лобісти, які закликають зняти санкції, що мимоволі рука й сама тягнеться підписати якийсь мирний план чи «конституційне порозуміння» в цій проклятій Східній Європі.

 

У Східній Європі, яка викликає все більше роздратування й втомлене розчарування, бо виявляється, прогнозувати щось тут – марна справа: у Грузії суспільство прогнало з країни успішного реформатора Саакашвілі, в Україні – кровожерного злодія Януковича. Таким чином, успішні реформи й економічне процвітання у цій частині світу ще не є запорукою спокою, стабільності і продовження курсу. Ще рік тому Молдова на дві голови випереджала Україну в процесі євроінтеграції, уряд справді послідовно втілював реформи, але вже навесні Кишинів знову може розвернутися в бік Москви. От скажіть: як із цими країнами працювати, на кого тут покладатися? Якщо навіть найстаранніша учениця Європейської Унії – Польща – раптом почала вередувати й прогулювати уроки?

 

Здається, світ божеволіє. Кипить, лихоманить одразу в багатьох місцях. Тому політики різних країн все більше зациклюються на власних проблемах, багатьом на думку спадає руйнування  Карфаґену  шенґену, щоб обгородити бодай свою власну фортецю захисним муром. Умовну Анґелу Маркель можна зрозуміти: через міграційну кризу й дюжину інших проблем під нею захиталося крісло в самій Німеччині, то чи є їй у такій ситуації діло до Донбасу? Є, але тільки під соусом перемоги: мовляв, ми довго працювали, натрудилися, але ось підпис під конституційними змінами, тепер все буде в поряду; імідж успішності може додати їй електоральних балів і в Дойчлянді. Подібна спокуса постає навіть перед Порошенком, якому зміни в Конституцію і повернення Донбасу під українську юрисдикцію можуть видатися перемогою, яку сприймуть українські виборці.

 

Втім, така логіка несе на собі відбиток російської пропаганди, адже якщо зараз одним розчерком пера під Конституцією можна залагодити ситуацію й повернути неконтрольовані території вкупі з тамтешнім пролетаріатом, то, може, й справді причиною кризи була недосконала українська Конституція, скасування Закону про регіональну російську мову, утиски Донбасу? Ні, політичні ідеологи з’явилися там не з робочих передмість, їхні політичні структури утримувалися не коштом членських внесків від пенсіонерів, танки й протиповітряні комплекси бойовиків куплені не у воєнторзі за рогом, а малайзійський літак збила не випадкова комета. Донбаська криза є глобальною, тому вирішувати її можна лише в глобальному контексті, а не внесенням змін в українську Конституцію (яку й так ніхто не виконує). Через це вся  конституційна катавасія довкола Донбасу нагадує мені початок вірша польського поета Свєтліцького: «У моєму домі немає проблем з алкоголем, бо я п’ю в місті». Проблема наша не в Конституції (домі), а в пияцтві (Донбасі). І розчерк пера нічого не вирішить, а лише ускладнить ситуацію.

 

Щойно Україна внесе зміни в свій Основний Закон, як увесь світ видихне з полегшенням і про нас забуде. Крім Росії, звісно ж. І ми залишимося з Донбасом сам на сам – лишень фразу «сам на сам» слід розуміти не в першому словниковому значенні, інтимному, наодинці, а в останньому, коли стають сам на сам для бійки, до жорсткого й нещадного донбаського махачу. Сьогодні у нас бодай є символічна стіна – лінія розмежування, кордон і війська на межі квазі-республік. А що і хто захистить нас, коли після зміни Конституції ми знову станемо соборною й єдиною країною? 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: zbruc.eu   1926