Від Млинівського палацу до ешафоту: драматична доля графині Розалії Ходкевич 

«Ми їхали захоплені жагою побачити революційний Париж, а місто насолоди стало для нас містом могил…» — так пізніше згадуватиме трагічні роки політичний діяч Тадеуш Мостовський.

Відлуння трагедії у Млинові

З постаттю Розалії Любомирської (у дівоцтві — Ходкевич) на Рівненщині пов’язані перекази, що сягають часів її трагічної загибелі в Парижі. За оповідями старожилів, у день страти Розалії її мати Людвіка, яка на той час була власницею Млинівського палацу, відчула тяжку втрату — а згодом до неї дійшла звістка про паризьку трагедію. Після цього одвічна володарка залишила Млинівський маєток і більше сюди не поверталася.

Красуня з Чорнобиля

Розалія Ходкевич народилася 16 вересня 1768 року в містечку Чорнобиль. Вона була середньою із трьох доньок Яна Миколая Ходкевича та його дружини Людвіки з Жевуських. Сучасники вважали її однією з найкрасивіших жінок Європи того часу: зі струнким станом, голубими очима, злегка кирпатим носом та рудим або світло-русявим волоссям. Нею захоплювалися, присвячували вірші, поеми та відважно билися на дуелях, а її чарівність доповнювалася вражаючою інтелектуальною дотепністю.

У дев’ятнадцять років Розалія стала дружиною князя Александра Любомирськога, магната, який володів Опольським ключем сіл у Любельському воєводстві (сучасна Польща). Спочатку в подружжя народилася донька Людвіка, яка померла немовлям, а за рік — друга донька, названа подвійним іменем Александра-Розалія (що за давнім повір’ям вважалося оберегом, здатним зберегти життя).

Шлях до революційного Парижа

Втім, народження доньки не врятувало шлюб: вогник пристрасті між подружжям не виник, адже князь здавався дружині нудним, нецікавим і провінційним. Залишивши чоловіка, Розалія переїхала до Варшави, де на її красу звернув увагу Юзеф — племінник польського короля Станіслава Августа Понятовського, який згодом став маршалом Франції. Проте ці стосунки завершилися нічим, чого не скажеш про її роман із Тадеушем Мостовським, наймолодшим сенатором Варшавського Сейму. Фатальний потяг до нього за два роки приведе Розалію до гільйотини.

У червні 1792 року Мостовського направили з дипломатичною місією до Парижа, і Розалія вирушила слідом за коханим разом із чотирирічною донькою, спалюючи всі мости та не плануючи повертатися. У Парижі вони мешкали в розкішному палаці знаного рояліста князя Фрідріха Зальм-Кірбургського, а сама Розалія брала активну участь у контрреволюційній діяльності у Франції.

Фатальні листи та вирок

У жовтні 1793 року Розалію заарештували. Цьому передувало ув’язнення мадам Дюбаррі, офіційної фаворитки Людовика XV, під час обшуку в палаці якої знайшли листи за підписом Любомирської. У них графиня висловлювала співчуття долі страченої королеви Франції Марії-Антуанетти. Ці листи стали доказом опозиційності Розалії до нового уряду.

Останні вісім місяців життя Розалія провела разом із п’ятирічною донькою у французьких в’язницях. Завдяки зусиллям польського уряду страту вдавалося відтягувати, були й невдалі спроби втечі. 30 червня 1794 року у віці 25 років Розалію Любомирську стратили на гільйотині за рішенням Революційного комітету Франції. Вона не дожила всього місяць до падіння Робесп’єра.

Останні хвилини і спадок

У своєму щоденнику донька Розалія залишала зворушливі спогади про останню мить: «Я досі пам’ятаю, як відкрилися двері в’язниці, мати піднялася із землі, на якій лежала, взяла мене на руки, підняла над своєю головою і поглянула на катів, яких відправив до неї Робесп’єр. Вона обняла мене малу міцно-міцно, потім посадила на землю і гордо пішла на смерть».

Розалію Любомирську поховали у братській могилі на паризькому кладовищі Пікпу — історичному приватному некрополі на сході французької столиці, куди в розпал епохи Терору таємно звозили тіла страчених на гільйотині людей. Дівчинку після страти матері знайшов у тюремній лікарні представник батька і вивіз із Франції. Пізніше письменник Оноре де Бальзак увічнив образ Розалії у своєму творі «Пані де ла Шантр’є».

Тетяна Яцечко-Блаженко