«Юність» на заваді старості, – Віктор Степанюк
Так хотілося бути поруч біля «віртуозів лижного спорту», аж дух перехоплювало
- Опубліковано: Новини Рівненщини
- —
- 20 Березня, 2026 о 09:51
ЗИМА – ЕТАЛОН МОГО ДИТИНСТВА
Хоча зима вже зібралася до своєї «Кришталевої країни», де з нетерпінням на неї чекає «Снігова Королева», але її сліди ще нагадують всеохопну присутність у наших краях. Цьогоріч така сніжна і морозна зима до наших осель завітала наче з минулого сторіччя і дала про себе знати кожному шанувальнику грайливо-пухнастого снігу-пестуна з морозними поцілунками. Вона розважливо нагадала, що має на те свої права, які ніхто не відміняв. Але до мене прибула з попередженням та за особливим обрядом. Я здавна ціную її «вроду» і щороку з нетерпінням чекаю. А вона заздалегідь ревниво конкурує з осінню, коли у мене найвище творче піднесення.
Але я по-дитячому люблю зиму і здалека зустрічаю її погляд. А коли гомінкі сніжинки лоскочуть моє обличчя, то радію ще більше. Бо зима справді – еталон з мого дитинства, нагадує про бурхливі захоплення лижним спортом, яке не покидає більш як пів сторіччя.
Перегляньте також:
- Рівненський спортсмен здобув нагороди на змаганнях у Львівській області
- Лижні перегони: сарненчанин дебютував на Кубку світу в Італії
ПЕРША ЛИЖНЯ НА ГОРОДІ
Пригадую, відколи побачив у старшого брата лижі, якими він вправно володів, то і я марив ними день і ніч. А коли брата не було в домівці, то поспішав приміряти своє взуття до лиж, але вони мене не слухалися і тільки сльози зігрівали надію та мрію. А батьки після докучливих прохань ощасливили моє дитинство. Це були 60-ті роки минулого сторіччя, коли я вперше на нашому городі проклав першу лижню маленькими уссурійськими лижами. Вони були широкі та важкі, але не провалювалися крізь сніг. І тільки з часом відбулася щедра заміна на професійні бігові (універсальні) лижі з кріпленням та зі справжніми палицями – у нас чомусь їх називали «штилі».
ВИШКІЛ «БІЛЯ СМАЛІВ»
І тоді я вже долав великі дистанції берегом біля річки Рача з Дублян до Демидівки, а також стрибав з великої гірки. Це був перший трамплін, який спорудили старші хлопці біля великого спуску (в селі казали «біля Смалів»). Були й інші спуски , але цей призначався для «професіоналів».
Цікаво, що новачки-початківці просилися туди, але старші односельці-інструктори спочатку перевіряли наші навички на менших схилах, згодом, пройшовши «лижний вишкіл», я сміливо «гартував» свої коліна на «професійному» трампліні «біля Смалів». Так хотілося бути поруч біля «віртуозів лижного спорту», аж дух перехоплювало.
ПІД ОПІКОЮ МУДРОГО ПЕДАГОГА
А також доводилося терпіти перші тренувальні негаразди. Особливо після суботи та неділі, коли боліло все тіло в синцях і тільки тренувальне бажання терпіло, поспішаючи до Демидівської середньої школи, щоб свої спортивні успіхи донести до учнівського товариства на уроках фізкультури. За цим спостерігав і давав фахові поради наш великодушний учитель фізичної культури Олександр Павлович Городнюк, який знав кожного свого підопічного фізкультурника з Дублян і вселяв їм надію на подальші спортивні здобутки. Це був педагог від Бога, мудрий наставник, який знаходив підходи до кожного дитячого серця. З ним ми долали фізичні і психологічні перепони, які стали в нагоді під час строкової військової служби.
БУВ ОЧЕВИДЦЕМ ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ З БІАТЛОНУ
Лижний спорт домінував серед інших видів спорту під час служби в сухопутних військах у Білоруському військовому окрузі. Серед суворих зим доводилося долати великі відстані полями та лісистою місцевістю і тоді не раз згадував я Олександра Павловича, який прищепив перші навики лижного марафону.
А як втішався, коли в армії залучили до підготовки чемпіонату світу з біатлону, який проходив у відомому центрів зимових видів спорту у мальовничому селі Раубичі Мінського району Білорусі. Саме під час служби в армії 1982 року там відбувся XX чемпіонат світу з біатлону. Солдати-строковики готували лижні траси на біатлонному комплексі і спостерігали за ходом змагань. Для мене було великим щастям на власні очі бачити відомі постаті світового біатлону.
МІЙ ВЕТЕРАНСЬКИЙ МАРАФОН
Саме тоді я відчув, яку перевагу має цей вид спорту в моєму житті. Упродовж багатьох років і аж до сьогодення щозими, якщо вона щедро пригощає снігом, намагаюся не втрачати навики захоплення лижами і зранку, як і колись в юності, прокладаю лижню з Дублян і до Демидівки, долаючи свій ветеранський марафон 4-6 кілометрів попід річкою Рача. Заодно заохочую молодь до лижного спорту, який майже втратив свій спортивний статус у школах начебто через малосніжні, а то й безсніжні зими. Але мої лижі «Юність» у будь-який час зими на заваді старості: вони завше просяться до марафону з подолання життєвих перешкод.
Автор: Віктор СТЕПАНЮК
