Кому війна, а кому – мати рідна. Поки одні відряджають синів та коханих на фронт, збирають гроші на спорядження та провіант, інші без зайвих сентиментів відчалюють на заробітки до ворожої країни. Самі собі при цьому зайвих питань зовсім не ставлять. А що? Сім’ю  годувати треба…

   Людей з подібною логікою в сучасній Україні – сила-силенна. Ті ж, кому це не подобається, воліють зганяти злість на селебріті з телеекранів, які їздять до Росії зовсім не рідше за своїх менш впізнаваних співвітчизників.

Тут вам далеко не тільки Лорак з Повалій, а і такі зірки ефірів, як Потап і Настя Каменських, Вєра Брєжнєва і Світлана Лобода, Микита Алєксєєв і Йолка, Іван Дорн і Monatik, «Віа Гра» і «Mozgi», «Время и стекло», «Quest Pistols», «Грибы»…

  Судячи з фотозведень, почуваються там дуже навіть нівроку: отримують нагороди від популярних радіо-станцій, фотографуються з «колегами», інколи навіть забуваючи, що деякі з них удома включені до санкційного списку за вчинки, які по відношенню до Батьківщини є відверто ворожими…

   На заході України зірок, що гастролюють в Росії не люблять – чим далі, то усе більше. В Львівській, Закарпатській, Рівненській, Волинській, Хмельницькій областях діють заборони на гастролі артистів, які незаконно виступали в Росії чи окупованому Криму. В Тернополі пісні російських артистів заборонили крутити в громадських закладах. То тут, то там з’являються новини про зірваний концерт чергового адепта російськомовної творчості…

   Рідне Рівне у цьому сенсі задніх зовсім не пасе. Потап і Настя Каменських свого часу змогли потрапити у стіни Рівненського облмуздрамтеатру лише у компанії дітей, яких безплатно пропустили на концерт. Тамерлан і Альона Омаргалієва під тиском небайдужої громадськості (ветеранів АТО, волонтерів, музикантів) виступ скасували.

   Днями загальноукраїнські ЗМІ розтиражували заяву рівненської  Спілки учасників бойових дій «УВО», лідер якої Сергій Пандрак пообіцяв не пустити до нас начебто проросійську Ольгу Полякову, яка запланувала свій концерт на 24 квітня.

Співачці пригадали інтерв’ю, датоване 2015 роком, де вона сказала, що гастролюватиме усюди, куди б її не запросили, в тому числі і у Росії й виправдовуватися за це ні перед ким не збирається.

    Додатково перепало за виключно російськомовну творчість та кокошники з тризубом.

   Чиновникам, які його не зрозуміли, Сергій Пандрак прилюдно пообіцяв таку собі «віконну люстрацію». Одним з таких назвав директора облмуздрамтеатру Володимира Петріва, у закладі якого російськомовні артисти виступають найбільш часто.

   Прес-служба Ольги Полякової у відповідь назвала звинувачення "відверто наклепницькими", пригрозивши воякам судом.

   «Офіційно заявляємо, що Оля Полякова жодного разу не виступала в окупованому Криму чи на території ОРДЛО. Хочемо нагадати, що з початком російської агресії Оля Полякова висловила чітку громадянську позицію та припинила будь-які виступи та концертну діяльність в Росії, допоки ця країна не припинить агресію по відношенню до нашої держави", – сказано у заяві.

   Представники співачки додали, що вона регулярно виступає у прифронтовій зоні, допомагає бійцям грошима і технікою, а відтак неабияк сприяє у піднятті їх бойового духу.

   Як ставитися до ситуації, що склалася? Правда ж бо, як відомо, завжди посередині. Виступати по обидва боки лінії вогню, безумовно, цинізм, який жодного виправдання не має. Якщо виконавці відчувають себе громадянами України, то саме зараз мусили би проявити власну позицію. І йдеться далеко не тільки про матеріальний бік проблеми…

   Нашу країну і дотепер складно назвати нормальною у сенсі, в якому такими є більшість наших сусідів, за винятком хіба Молдови чи Білорусі. Чимало українців про свою національну ідентичність почали задумуватися лише після крові на Майдані та російської агресії в Криму. Є й такі, хто і дотепер залишається байдужим, мовляв, не їхня це війна…

   Впродовж століть русифікація і масована пропаганда міфу про «братські народи» проникли нам фактично під кору мозку, звідки увесь час спливають у вигляді спогадів про «добриє совєцкіє фільми», естраду часів Радянського Союзу, душевний російський шансон 90-х, серіали про «Брігаду» та «Мєнтів»… Згадайте, як себе сьогодні проявила більшість тих, хто усе це створював?

   Ті, хто звик до згаданого «добра», продовжують слухати і дотепер не закриті станції на кшталт «Радіо пятніци» і на повному серйозі розважають, що забороняти його – то ущемлення російської мови зокрема і права вибору загалом. Мовляв, нехай люди самі вибирають…

Але ж про яке ущемлення може йтися, коли СТОЛІТТЯ ПОСПІЛЬ РОСІЙСЬКА МОВА В УКРАЇНІ ЗВУЧАЛА ЧАСТІШЕ, АНІЖ УКРАЇНСЬКА І УСІ РЕШТА РАЗОМ УЗЯТІ!

 Які б не впроваджували квоти, нині це не більше, ніж спосіб донести до публіки тисячі україномовних творів, які виключно через кон’юктурну  позицію мас-медіа роками лежали в шухлядах тих, хто вкладав у них власні душу, час та гроші!

   Ті, хто співають російською, роблять це далеко не тільки тому, що мислять цією мовою і погано знають українську. Насправді мотивація тут суто меркантильна: в Україні проживає більше 45 мільйонів потенційних слухачів і УСІ ВОНИ ДОБРЕ РОЗУМІЮТЬ РОСІЙСЬКУ! Додайте до цього 143 мільйони росіян, 17 мільйонів казахів, майже 10 мільйонів білорусів і решту народів колишнього СРСР…

   Саме така от арифметика пояснює, чого, скажімо, російськомовні відеокліпи Потапа, Лободи чи Монатіка на youtube збирають по 20-30 мільйонів переглядів, а будь-який у якісному плані нічим не гірший україномовний хіт Вакарчука, Кузьми чи Тіни Кароль не дотягує навіть до 10-мільйонної позначки.

   Поки ви слухаєте «Любе», Міхаіла Круга, Грігорія Лєпса, «Рукі ввєрх», Басту чи «Арію», доти перебуваєте у російській системі координат, даючи підстави новим гіві та гіркіним вторгнутися до вас з автоматом, заявивши, що тут є «ісконно русская тєріторія». Колись вони могли б точно так само зайти також і до Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії чи Прибалтики. Але не тепер, коли там розібралися, де своє, де чуже…

   Не варто носитися з російськомовною ностальгією – просто зрозумійте: вона виробилася у вас виключно штучно. Почніть відкривати для себе рідні українські музику, кіно, літературу і побачите, що насправді їх безмежно багато. Все це століттями, всупереч заборонам і міркуванням вигоди, створювали покоління наших національно свідомих земляків. Дайте їм шанс достукатися до вас – і війна зникне…

   Вона просто не матиме, чим живитися…

                                                                                                                     Максим КОЛОМИС