Сьогодні День Соборності України. Тож згадаймо цей історичний день. Ці світлини вже сама історія. Рівне. 21 січня 1990 року. День Соборності України в ще тоталітарній державі. Рівняни стоять у ланцюгу єднання. Фото, випадково виявлене у фотоархіві одного з рівненських фотографів.

Про те, як була організована в тоталітарній державі СРСР ця акція, розповів один з її організаторів, на той час активіст Народного Руху України Роман Омельчук.

Підготовка до проведення масштабної всеукраїнської акції – ланцюга єднання зі Львова до Києва – розпочалася з грудня 1989 року. Завданням рівненських рухівців було забезпечити ланцюг від Рівного до Житомира – 130 км. На цьому відтинку шляху порахували, що треба було вивести 60 тисяч людей та забезпечити їх атрибутикою: прапорами, тризубами.

Врахуймо, що в той час не було ні Інтернету, ні мобільного зв’язку. Тож потрібно було надрукувати тисячі листівок та їх роздати людям з руку у руки.

Розповідає Роман Омельчук

-  Нас, рухівців, очікувала напружена робота. Треба було організовувати зустрічі з людьми, виступати, розповідати, переконувати, роздавати листівки. Чимало було в Союзі українців, які були небайдужі до долі України, у яких трепетало серце, але з певних причин (страх за сім’ю, страх втратити посаду чи роботу) вони були нерішучими. Надто дався взнаки багатьом той режим, у якому чи не кожна друга-третя родина понесла тяжкі втрати. А чимало було таких, які одверто ставилися до нас вороже.

За нами пильнували силові структури. А нам треба було пошити жовто-блакитні прапори. Кинулися шукати тканину відповідних кольорів, а її ніде нема. Правдами й неправдами через якісь склади і чиїхось знайомих тканину дістали й наші жінки вечорами по домівках шили прапори й прапорці, адже їх потрібно було мати багато.

Рівне, 21 січня 1990 р. Фото В. Челишкіна

Другим нелегким завданням було організувати транспорт та забезпечити необхідну кількість пального. Головою управи Рівненської організації народного руху був мій брат Володимир Омельчук. Ми передбачили, що не треба сподіватися, що ми замовимо автобуси й вони безперешкодно поїдуть туди, куди ми їх спрямуємо. В останній момент водії можуть сказати, що вони не поїдуть, або ж їх просто не пустять. Тому ми мусили підготувати приватний транспорт. І наше передбачення збулося. В наданні автобусів нам відмовили. Чинили всілякі диверсії. Мені навіть на власному авто перед виїздом вночі щитки поламали. Але нас вже було не спинити.

Ринули на приватному транспорті, який у кого був, йшли пішки, їхали на возах, запряжених кіньми. І не просто їхали. Виголошували в мегафони гасла, співали патріотичних пісень, яких Україна не чула десятиліттями. Було неймовірне піднесення. На 12 годину дня вся траса від Рівного до Житомира була залюднена. Керував акцією Народний Рух України. Серед рівненських активістів відомі всім імена – Дем’янюк, Червоній, Поровський, Пилипчук, Новак… Чимало людей прибуло з районів – зі мною з Кузнецовська (нині Вараш) доєдналися працівники РАЕС…

Рівне, 21 січня 1990 р. Фото В. Челишкіна

Виходили до нас із домівок люди. Одні просто спостерігали, що то таке діється, а другі охоче приєднувались. Зворушливі були дуже моменти. Незабутні. На Житомирщині деякі патріоти підходили, ставали на коліно і цілували наш прапор. Люди від зворушення плакали. А правоохоронні служби держави СРСР не спускали з нас ока. Проте імперія вже була безсила спинити цей рух до волі.

Рівне, 21 січня 1990 р. Фото В. Челишкіна