Валерій Войтович: дослідник української міфології, який кинув виклик цілому світу
Опубліковано : Марія Соколенко
Півстоліття з Україною в серці. Так, саме стільки років дослідник української міфології Валерій Войтович на полотнах своїх картин та на сторінках власних книг відстоює нашу самобутню культуру. Разом з тим чоловік відзначає ще й 65-річний ювілей. Тому з нагоди такого подвійного свята митець презентував у Рівному свою персональну виставку під назвою «Зоряний світ Валерія Войтовича».
– Ви відзначаєте свій 65-річний ювілей і водночас 50 років творчої діяльності. Розкажіть, що із своїх досягнень Ви можете назвати найбільшим успіхом?
- Справді, можна сказати, що моїй творчості п’ятдесят років, бо у мене є малюнки, коли мені було лише 14 років і я вперше намалював автопортрет Тараса Шевченка… І цих малюнків з юнацьких літ у мене збереглося чимало. Але за цей шлях у п’ятдесят років найбільш значимою для мене є моя «Українська міфологія», яку я по суті витворив. Тому, що це не просто міфологія, а світогляд наших предків. І от вже впродовж 30 років я в цьому напрямку працюю. Саме я назвав світогляд українського народу саме «українська міфологія». До мене всі писали слов`янська міфологія. І для мене дуже значимо, що саме я є автором поняття «українська міфологія».
– Не слов`янська, а українська міфологія. Введення такого поняття в науковий обіг можна вважати проривом або ж своєрідним викликом. Розкажіть, як Вам все-таки це вдалося?
- Моя «Українська міфологія» була видана у 2002 році за сприяння Леоніда Кучми. Згодом він навіть представляв моїм виданням нашу державу в Європі. І це дійсно було щось таке незвичайне, адже й Росія почала говорити: хіба в українців є українська міфологія? Ну, звичайно, вони не можуть написати «російська міфологія», бо по суті у них її немає, то вони й пишуть слов`янська міфологія. До речі, видавництво «Либідь» теж хотіло назвати цю книгу «Слов`янська міфологія», але ж слов`яни – це одне із племен, які жили тут у нас на нашій землі, а цих племен було десь десятки, можливо й сотні. Так само поляни, древляни, скіфи, фракійці, трипільці… І ми, українці, це все різноманіття успадкували, і тому існує виключно «українська міфологія». Тож я і далі торую цей шлях. І цю справу буду продовжувати. Оскільки мета моя – це, по суті, запровадження вивчення української міфології у всіх навчальних закладах України.
– З чого ж почалося таке захоплення міфологією?
- Це щось насправді підсвідоме. Тому що до мене була в основному демонологія. А мені треба було всі відомості по крупицях визбирувати, архіви перелопачувати. Було опрацьовано більше тисячі джерел. Приїздив я до Валерія Шевчука – це письменник, лауреат Шевченківської премії, дуже знаний у світі чоловік. І він мене постійно консультував. Я привозив йому близько десяти проектів майбутньої книжки. І він щоразу мені підказував, чого саме мені не вистачає, і які місця треба допрацювати. Я знову приїжджав у Рівне і починав клопітку роботу. Та настрій від цього лише покращувався.
А починалося все із книжки «Український Бог». І, виявляється, що у нас в Україні є не лише українська міфологія, не тільки своя українська культура з глибинним корінням, а й навіть своє українське небо. Бо ж коли ми поїдемо у Париж, ми ж не скажемо, що там українське небо.
І дуже важливо, щоб ми, українці, усвідомили, яка багата ми нація. Тоді в нас буде і свій український театр, і своя література, і кіно.
– Наскільки складно зараз просувати суто українське? Чи зустрічаєте Ви якісь перепони на цьому шляху?
- Взагалі дуже непросто було. Бо Київ, а особливо Національна академія наук, тоді виступили проти моєї книги «Українська міфологія». Втім, разом з тим, мені їх теж трохи жаль. Бо хто їм не давав у цьому напрямку працювати?
І тут раптом з’являється чоловік із провінції (вони вважають нас провінціалами), привіз готову «Українську міфологію». І вона настільки вразила столицю, що на книжковому форумі у 2003 році вона отримала три дипломи. Сотня експертів визнала цю книгу кращою в Україні серед 2000 книг. Вона отримала ще статуетку «Срібний Нестор Літописець».
Це для мене, як і для видавництва «Либідь» було дуже значимо. Бо, правду мовити, не всі до кінця вірили в успіх моєї книги. Нещодавно директор видавництва телефонувала і повідомила, що вже готується п’яте видання книги. А вони рідко кому роблять і друге. Тому я щасливий, що торую цей шлях. Окрім того, книга «Міфи та легенди давньої України» містить 74 моїх малюнки. Вона настільки популярна, що витримала вже вісім видань. Має гриф Міністерства та культури України. А «Українське міфологознавство» – це цикл лекцій, зокрема 13 лекцій із української міфології. Іде вже як посібник.
– Ви є автором майже тридцяти наукових книг і кількох сотень картин. Хто Ви більше – художник чи науковець?
- У мене лише малюнків більше восьми сотень. І картин не одна сотня. І не лише акварелі, а й полотна, створені олійними фарбами. У мене взагалі малярство пов’язане із моїми науковими пошуками. Тому в мені гармонійно вживаються і художник, і науковець.
– З нагоди подвійного ювілею Ви у Рівненській обласній науковій бібліотеці презентували виставку «Зоряний світ Валерія Войтовича». Зокрема, це картини створені за останні п’ять років. Чим ці полотна відрізняються від попередніх ваших робіт?
- Це настільки незбагнене… Бо я намагаюся втілити в життя ту ідея, яка мені приходить…. Мені цікаво витворити те, що говорить моє «я». Не просто намалювати портрет, пейзаж. А витворити щось нове, несхоже, загадкове. Наприклад, є мій автопортрет із очима Ван Гога. Далі я намалював свою дружину Наталію теж в образі світових знаменитих картин, на яких зображені мадонни. Є картини – «Пані творчість», «Дерево життя», «Оголена мадонна». Це ті роботи, які я сумнівався, чи варто їх виставляти. Але цензура пропустила, то чому б не показати.
– То, можна сказати, що у Вашій творчій скарбниці є речі доволі провокативні та відверті?
- Так. Наприклад, «Дерево життя» або «Оголена мадонна». Хто у світі наважився мадонну Леонардо да Вінчі раптом оголити? Але у мене вона оголена і торкається хреста, який несе Ісус Христос, і всі над ним знущаються. А вона стоїть у небі й звертається до людей: що я вам його привела, що вам важливо у житті?
– Цей шлях у житті Ви обрали самі. Чи підтримували Вас у ваших починаннях друзі, колеги, родичі? Бо ж не так вже й просто йти проти течії й, так би мовити, – цілого світу?
- Ризик і жертва. Я символічно працював в Острозькій академії. І коли я зробив «Українську міфологію» й отримав грамоти, визнання, то проти мене пішла ціла команда. Було п’ять судилищ у Печерському суді. Це було надзвичайно складно пережити і для сім`ї, і для мене. Ціла команда знаменитих міфологів йшли проти мене. Але за мене заступилися видавництво «Либідь», Валерій Шевчук.
Останній сказав, що я створив дійсно славну книжку. Дуже багато людей дивуються, як у мене це вийшло. Проте я переконаний: скрізь треба працювати. І тоді та ідея, яку виношуєш, рано чи пізно втілюється у життя.
Шаную своїх предків і вони, напевно, мені сприяють. І я сьогодні хочу їх захистити, бо й ми колись будемо предками, і захочемо, щоб нас шанували. А чому ж їх не шанувати, якщо наша міфологія, а це 20 тисячоліття до нашої ери, кам`яна могила, де у одному із гротів цього святилища зображений звір, який одним ротом ковтає сонце, другим випускає місяць. Тоді ще не було ні грецької міфології, ні Єгипту, а наші предки вже мали свій світогляд. Чому ж їх не шанувати, якщо фольклорист-етнограф Олександр Потебня встановив на основі світової культури, що нашим колядкам 14 тисяч років і що вони із року в рік, із вуст у вуста переносяться і тільки сьогодні записуються. А це сотні тисяч колядок, веснянок тощо. Нам є чим пишатися і ми про це не повинні забувати.
Джерело: RvNews
Подаруй книгу воїну: в Рівному триває важлива волонтерська акція 
