Орендар Сергій Шабалін вже розчистив внутрішні ходи від сміття і реальність перевершила очікуване – ходів значно більше, ніж передбачали напередодні й вони більш розгалужені. Не всі ходи відкриті й попереду є над чим працювати.

Варто нагадати, що рівненський підприємець Шабалін взяв в оренду так званий «бункер Коха», що знаходиться у м. Рівне на вул. Драгоманова, поруч з Рівненським краєзнавчим музеєм декілька місяців тому.

Новий власник «загадкового» об’єкту співпрацює із управлінням культури Рівненського міськвиконкому і планує створити в колишньому «бункері Коха» музей тоталітаризму, побудувати кав’ярню й офісне приміщення.

Зібравши представників громади міста і журналістів, підприємець-орендар Сергій Шабалін і начальник управління культури міста Тарас Максименко оприлюднили плани на майбутнє «бункера» й уважно вислухали думки й пропозиції від присутніх рівнян.

Фото Галини Данильчук

Треба відмітити, що реакція громади на пропозиції орендаря, особливо на представлене візуальне зображення будови, була негативною. Висловлена критика, побажання і пропозиції були п. Сергієм і п. Тарасом сприйняті з розумінням, а громаді пообіцяли надалі у цій справі відкритість, інформування і широке обговорення.

Минув місяць і до «бункера» знову запросили представників ЗМІ й усіх бажаючих, щоб показати, які таємниці ховає в собі ця сувора бетонна споруда.

І ось що розповів цікавим рівнянам Тарас Максименко.

Тарас Максименко. Фото Галини Данильчук

– До сьогодні ми частково провели дослідження. Опитуючи представника тих німців, які хотіли взяти в оренду «бункер», зрозуміли, що вони впевнені, що це не є будовою німецької доби. Вони стверджують, що скоріше всього «бункер» почали будувати ще поляки, продовжили німці, а закінчила вже радянська влада. Потім споруда була перетворена на бомбосховище періоду так званої «холодної війни» з капіталістами. Отже, якийсь час споруда була секретним об’єктом цивільної оборони.

Орендар на сьогодні вже розчистив внутрішні ходи від сміття і реальність дещо перевершила очікуване – цих ходів значно більше, вони більш розгалужені, ніж ми уявляли. Не всі ходи відкриті й це ще належить дослідити. Мешканці будинку № 23, що поруч, й не здогадувались, що один із ходів пролягає під їхнім будинком. За нашими дослідженнями знаємо, що в будинку № 21, який зараз стоїть порожняком, була розташована псарня рейхскомісара.

Тобто логістика цієї місцевості – це обслуга головної будови окупованого Рівного – рейхскомісаріату. Тож у нас є припущення, що «бункер Коха» – не останній підземний об’єкт. І маємо сподівання, що розкопки виведуть нас на інші, ймовірно ще більш цікаві загадки минулого.

Одне з питань, яке треба вирішувати – це постійне наповнення «бункера» водою. Провівши відповідні дослідження. ми встановили, що вода просочується всередину крізь стелю, яка має численні тріщини. Тож, звичайно, є необхідність споруджувати над «бункером» якесь накриття.

Ми порозумілися з орендарем. Всі роботи він проводить відкрито і не ховається від громади. Щодо попереднього орендаря, а це була фірма «Волиньбудцемент», то нам було не зрозуміло, які роботи проводив тут цей господар. Окрім пробитого в підлозі отвору (очевидно в надії щось знайти там цінне) ніяких робіт проведено не було, сміття не вивезене, все було в страшному занедбаному стані.

Фото Галини Данильчук

Який вигляд буде мати цей об’єкт, ще сказати важко, але ми обіцяємо провести обговорення і громадські слухання. Першим питанням влади міста до орендаря буде створення музею. Я погоджуюсь з думкою краєзнавців, хто представляє наше місто туристам, що цей об’єкт є цікавим саме в такому вигляді, коли він має над собою ось такий бетонний панцир, бо це переконливе свідчення, що це споруда часів війни.

Фото Галини Данильчук

І ось ми вже спускаємось в «бункер» (а це не так глибоко) й потрапляємо в лабіринт коридорів, невеликих приміщень, без дверей, з мокрими стінами, сирістю, яка залазить десь глибоко всередину. На стелі видніються залишки мокрої темної опалубки (хіба б німці залишили таке?!).

Фото Галини Данильчук

Круглі отвори в стінах. Деінде виглядають дроти. Але найбільше на тих стінах всіляких нецікавих і недотепних написів, які вишкрябали ті, кому вдавалося потрапити сюди не так вже й давно. Спробувала шкрябнути по цих стінах нігтем, слід залишається одразу – волога зробила своє. Мобілка в тому бетонному мішку перестає працювати.

Фото Галини Данильчук

Скільки ж треба праці і коштів, щоб все це, десятки років нищене і мочене водою, зробити комфортним і безпечним для здоров’я людей і пристосованим для експонування музейних предметів?!

Щоб музей цей був неабичим, а став таким музеєм, що б приваблював туристів, в тому числі й європейських! Важко навіть осягнути об’єми праці й капіталовкладень.

Підприємець Шабалін. Фото Галини Данильчук

– Товщина стелі тут 55 см, вся площа, яку ми розчистили – 89 квадратних метрів. І вам лише здається, що ви знаходитесь під землею. А насправді – в землі ці ходи лише на 50 см над землею, – розповідає Сергій Шабалін. – Нижче немає нічого, а коли щось і було, то все залите бетоном. І це не «бункер», це запасний командний пункт. Мені тут багато чого незрозуміло. Ось верх заливали совєти, і стіни також, а нижче будували поляки. Опалубка незломна – німці собі ніколи такого не дозволили б зробити. З самого верху на бетоні шлак лежить. Нам треба позакривати в бетоні усі тріщини, зробити гідроізоляцію, зробити ремонт і 10-15 см бетону покласти. Бо зверху бетон старий і потрісканий, через ті тріщини і поступає всередину вода. І хоч грунтових вод тут начебто нема, вода тут набирається дуже швидко. Ось це, що вже хлюпає під ногами, прибуло за півгодини.

Фото Галини Данильчук

Скільки коштів ми вже вклали в цей «бункер»? Рахуйте самі: підвели світло від «Рівнеенерго», відновили вентиляцію, вичистили завали сміття. І це лише початок. Щоб чогось досягти, треба мінімум рік часу. Музей – це одні терміни. Офіс і кав’ярня – інші. Багато часу займає виготовлення різної документації, одержання дозволів.

Перша екскурсія в так званий «бункер Коха» відбулася. Усім було надзвичайно цікаво побачити те, про що десятиліттями писали і переповідали інші, що було завжди загадковим і страшним, а виявилось – відсирілим, темним, не таким вже й глибоким підвалом, що очікує на своє нове призначення.