Людмила Марчук

Людмила Марчук

журналіст, публіцист, блогер.

Німець Штейнгель збудував у Городку свою маленьку Україну

19.06.2017 15:01   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Чи знайдеться у нинішній Україні бодай один мільйонер чи мільярдер, який безкорисливо б обернув свої мільйонні статки на добробут рідного села? Проклав би там дорогу, побудував школу, будинки для вчителів, лікарню, млин, організував би високого наукового рівня музей, а тоді утримував би ці всі установи за власний кошт, виплачував би учителям зарплату і безкоштовно давав селянським дітям освіту майже університетського рівня, безкоштовно лікував селян і за власний кошт утримував лікарню?! Благодійництво хоч і відроджується, проте далеко не в таких масштабах.

null
Городоцький замок - обійстя Штейнгелів у Городку

Німець за походженням барон Теодор (Федір) фон Штейнгель що на початку минулого сторіччя вибудував у с. Городок неподалік Рівного свою маленьку Україну, яка жила цілком автономно. За свої добрі справи має вдячну пам’ять, яку про барона-мецената Штейнгеля бережуть донині місцеві жителі.

Про барона Штейнгеля, його добрі справи у Городку, зокрема, якого рівня там була школа, лікарня, музей і які порядки були ним заведені, розповіла рівнянка, хранителька унікального родинного фотоархіву Штейнгелів (період з 1902 до 1920 рр.) Ірина Куліш-Лукашевич.

null
Ірина Куліш-Лукашевич

 Три добрі справи барона фон Штейнгеля

 Є поблизу Рівного місцина, де річка Горинь примхливо роздвоїлася й, охопивши двома руслами клаптик землі, створила острівець. Цей острів – донині унікальне місце для любителів природи і старовини. Адже саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая. В’їжджали на острів – через вузенький, перекинутий через річку дерев’яний місток. Поруч, на березі Горині, село Городок.

null
Річка тоді була повноводна

Донині це чи не наймальовничіший куточок Рівненщини. Адже неподалік – диво природи – знаменита Вишнева гора, залишена новітнім поколінням князями Естергазі.

Городок і Вишнева гора – то батьківщина  Федора Штейнгеля.

 

null
Городок. Вид на монастир. Сучасний вигляд

Дід Ірини Всеволодівши Лукашевич Іван Куліш та бабуся Надія Августинович-Куліш (разом з двома сестрами і братом; Августиновичі – дворянського походження) прибули до Городка як спеціалісти для налагодження роботи агрошколи.

null

Директор Городоцької школи Іван Куліш з дружиною Надією Августинович-Куліш (дідусь і бабуся Ірини Куліш-Лукашевич)

На прохання барона вони були направлені з Чернігівської губернії (хутір Воздвиженськ біля Ямполя-Глухова) князем М.М.Неплюєвим, де агрономічні школи І і ІІ ступенів для селянських дітей були відкриті ще у 80-х роках ХІХ століття.

Те, що Федір Штейнгель звернувся за допомогою в організації школи до князя М.М.Неплюєва, який присвятив своє життя вихованню селянських дітей, не є випадковою обставиною. Адже він мріяв про організацію школи високого рівня і дуже скрупульозно й прискіпливо добирав для школи педагогічні кадри.

null
Таким був Городок поч. ХХ ст.

У Городку дотепер ходять легенди про заможність Федорового батька Рудольфа Штейнгеля і про те, що після його смерті у 1892 році Федір, отримавши Городок у повноправне володіння, спершу мав намір роздати всю землю, що становила понад 700 десятин, селянам.

null
с. Городок поч. ХХ ст. Вулиця

Проте його переконали, що вони не зуміють нею правильно розпорядитися. Тож він вирішив реалізувати батькову мрію щодо організації в Городку зразкового сільського господарства іншим шляхом. З перспективою на майбутнє. Дати селянським дітям високу аграрну освіту, а тоді вже буде з ким організовувати зразкове сільське господарство.

null
Учні та вчителі Городоцького училища
null
Городоцьке училище з обсерваторією

Пані Ірина зберігає найтепліші спомини свого дитинства як про самого Федора Штейнгеля, так і про всю його родину. А знає про барона з розповідей свого дідуся Івана Куліша та рівнянина Сергія Базуріна, який у свій час був репетитором у молодшого сина Федора Штейнгеля.

Ця жінка, учителька за професією, з благословення свого знаменитого діда розпочинала свою педагогічну діяльність у Городоцькій школі, а згодом багато років присвятила пошуковій роботі. Тож сьогодні усе те, про що вона мені розповіла є результатом її роботи з багатими архівними матеріалами у Рівному.

Дотепер Ірина Всеволодівна навідується до Городка, бо там, на сільському цвинтарі могила її бабусі Надії Августинович-Куліш. Принагідно доглядає пані Ірина й за могилами середульшого сина барона Штейнгеля – Володимира, який помер у 34-річному віці та онучкою барона Оленькою (від наймолодшого сина Федора), яка померла дитиною від дифтерії. Поруч могила головного лікаря Городоцької лікарні Теодора Ріхтера, який був у числі кращих друзів барона.

null
Сини барона Штейнгеля Борис і Володимир

Жителі Городка донині пам’ятають про три добрі справи барона Федора Рудольфовича фон Штейнгеля. Це школа, лікарня і млин, що були споруджені й організовані в селі за кошт і зусиллями барона. Це найістотніші справи. Бо насправді добрих справ, які вдалося реалізувати меценату Штейнгелю, було набагато більше.

null
Млин, збудований Штейнгелем

Городоцьким селянам на той час не під силу було осягнути, якого рівня людина той барон Штейнгель, якого вони щодня зустрічали на вулиці й на знак шани знімали перед ним шапки, і якого рівня справи він вершив як в Україні, так і поза її межами. 

Штейнгелі були політиками, офіцерами й державними діячами…

 Про барона Штейнгеля, як представника великої династії Штейнгелів, які піднімали економіку Кубані, побудували неймовірної архітектури будинки у Києві, були політиками, офіцерами й державними діячами, сьогодні відомо чимало. І достеменно важко нині осягнути, яку бурхливу діяльність провадив наш волинський барон Штейнгель. Ось лише коротко про те, що відомо з історичних джерел.

Обраний у 1906 році депутатом І Держдуми, 36-річний Федір Штейнгель долучився до української фракції і виступив з ідеєю національно-територіальної автономії України. На початку 1908 року він став членом Товариства українських поступовців, до якого примикали Грушевський, Винниченко, Єфремов, Дорошенко, Петлюра, і входив до його ради. На той час Федір Штейнгель очолював київське Товариство взаємного кредиту, річний обіг капіталів якого становив майже півмільярда рублів, тож по допомогу до такого потужного мецената зверталося чимало українських політиків та літераторів.

null
Федір Штейнгель в якості українського посла на похороні вбитого в Україні генера-фельдмаршала Г. Ейхгорна. 1918 р

З початком війни Штейнгель увійшов до Комiтету Пiвденно-Захiдного фронту Всеросiйського союзу міст, завданням якого була допомога армії. Очоливши цей комітет у 1915 році, барон Федiр Штейнгель запросив до її складу багатьох українських дiячiв, перетворивши його таким чином в суто українську органiзацiю, яка почала проводити активну роботу з населенням окупованих тоді російською армією територій Галичини та Буковини. Окрім допомоги пораненим, військовополоненим та біженцям, комітет організовував українські школи, відкривав притулки для сиріт, видавав літературу українською мовою.

У бурхливий 1917 рік Федір Штейнгель із головою поринув у політику — його було обрано головою виконавчого комітету Київської міської думи. На той час це фактично був найвищий орган влади у місті. Паралельно Штейнгель брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, входив до складу президії, став членом Української партії соціалістів-федералістів.

У період Гетьманату барон як посол представляв інтереси України в Німеччині.

null
Городок

 

Благодійність поза політикою

Після громадянської війни, барон, остаточно розчарувавшись політикою, покинув зайнятий більшовиками Київ, повернувся в Городок, що опинився на території Польщі й займався суто місцевими справами.

Попри буремні роки — все ж зберіг частину своїх статків. Тож збудував чайну, де подорожні могли випити безкоштовно чаю; зробив дорогу до села, виділив кошти на будівництво у Рівному жіночої гімназії та лікарні у с.Тютьковичі поблизу Рівного. Донині збереглися в городчан спогади про те, як барон постійно допомагав селянам лісом, худобою, хлібом, грошима, вирішував безліч повсякденних справ.

null
Городоцька інтелігенція

Ірина Лукашевич розповіла про один вельми промовистий випадок:

– Зайшла я до могили Штейнгелів у Городку (сина Володимира і внучки Ольги) і побачила в огорожі старого чоловіка, який плакав. Ми розговорилися. 87-річний Федір розповів мені пам’ятну й повчальну історію: ще молодим хлопцем він зрізав у баронському лісі дерево. Барону доповіли і Федора викликали в замок. «Ішов і боявся, бо ж вкрав», – зізнався старий. Проте барон, замість відправити злодія на стайню та всипати йому різок, здивовано запитав: «Чому так зробив? Якщо треба дрова, то чому не попросив?» Уся та справа завершилася тим, що того ж дня на подвір’я того селянина в’їхала фура, навантажена колодами… «Повірте, – говорив Федір, – я ніколи в житті більше нічого не вкрав».

Недільні чаї у барона

Барон Штейнгель був людиною високоосвіченою й інтелігентною, тож навколо нього гуртувалася інтелігенція. Створені ним школа, лікарня і музей плюс добрі організаторські здібності, якими володів Штейнгель, об’єднали городоцьку інтелігенцію в місцеву еліту, яка, безумовно, була у великій пошані та справляла благотворний вплив на селян. Іван Куліш розповідав своїм онукам, як кожної неділі після богослужіння у барона збиралися на звані обіди учителі, медики, священик, управляючий маєтком. До столу зазвичай подавали борщ, гречану кашу, холодне молоко і ніколи — алкогольні напої.

null
Недільні чаї в барона Штейнгеля

Після обіду збиралися біля самовару в саду й обговорювали плани на майбутнє, радилися, обмінювалися новинами. Ірина Лукашевич показує фото, на якому представники городоцької інтелігенції зафіксовані саме за чаєм у баронському саду, який називали парком. Благородні, інтелігентні обличчя. Педагогічний колектив, нерідко разом з лікарями та учнями (принаймні доктор Ріхтер присутній майже на всіх знімках) – і на інших фото, де зафіксовані під час екскурсій чи експедицій.

Школа для барона була його улюбленим дітищем. Він дуже любив дітей, часто бував на заняттях хорового гуртка. Вражає сама споруда школи з обсерваторією. Вихованці цієї школи (офіційно це було двокласне училище) окрім загальноосвітніх знань та мов (а вивчалися російська, польська і німецька), отримували основи агрономічної науки: ази та практичні навички з культури рільництва, городництва. А відтак разом з педагогами були учасниками природознавчих та етнографічних експедицій. Велику увагу барон приділяв їхньому культурному розвитку.

null
Біля музею Ханенків у Києві

Серед світлин, які, коментуючи, показує мені Ірина Лукашевич, є дуже унікальна, де учні Городоцького училища разом з учителями сфотографовані біля музею Ханенків у Києві.

 

Експозиція Городоцького музею налічувала тисячі експонатів…

До речі, ведучи мову про добрі справи, зроблених бароном Штейнгелем у Городку, не можна не згадати про музей. Хоч для селян музей не мав такого важливого значення, як, скажімо, млин, проте це чи не найвагоміша за важливістю справа мецената і закоханого в Україну подвижника борона Штейнгеля.

null
Експозиція Городоцького музею. Фото з Вікіпедії

Ще під час навчання у Варшаві молодий барон зібрав про Волинь чимало букіністичної літератури і потоваришував із відомим у майбутньому науковцем Миколою Біляшівським. І ця дружба визначила велику справу.

null
Микола Біляшівський - археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч

Відкриття сільського музею у листопаді 1896-го (на рік пізніше від часу відкриття музею Ханенків у Києві) на той час було подією неординарною. Адже тоді на волинських землях існувало лише два заклади, в яких зберігалися матеріали краєзнавчого характеру — Волинське єпархіальне давньосховище при церковно-археологічному товаристві в Луцьку та Острозьке давньосховище, де зберігалися речі суто релігійного характеру.

null
Городоцька молода інтелігенція

Обидва чудові організатори, Штейнгель та Біляшівський проводили археологічні розкопки, збирали старовинні рукописи, стародруки, портрети історичних діячів, предмети побуту, записували народні пісні, казки, балади, перекази, проводили описи мінералів, досліджували тваринний та рослинний світ Волині.

Експозиція музею налічувала тисячі експонатів, що розподілялися на відділи природи, геології, археології, антропології, етнографії. Барон Федір Штейнгель не лише фінансував діяльність закладу, а й сам брав активну участь у наукових експедиціях, які називав екскурсіями.

«Звіти Городоцького музею» розсилалися в університети Одеси, Києва, Москви, Харкова, Варшави, Петербурга, а Федір Штейнгель, як керівник музею, виступав із доповідями і рефератами на різноманітних конференціях та з'їздах. Є відомості, що у Варшавському університеті донині зберігаються унікальні дослідницькі роботи молодого Федора Штейнгеля.

Городоцький музей проіснував до 1914 року. На початку І Світової війни, відчуваючи, що йому загрожує небезпека, барон вирішив вивезти експонати у безпечне місце. Частина його колекцій була частково евакуйована до Києва, інша — в маєток брата на Кавказ, де їхні сліди й загубилися. Зникла й бібліотека. У 1920 році на засіданні Тимчасового комітету Всенародної бібліотеки України академік Агатангел Кримський доповідав, що бібліотека Штейнгеля зберігається в готелі «Паласт». Куди вона поділася звідти, ніхто не відає й досі. Нині на стіні будинку в Городку, де був музей, є лише табличка, що засвідчує його минуле існування, а у Рівненському обласному краєзнавчому музеї зберігаються окремі архівні матеріали.

 Лікарня святого Бориса приймала хворих з усієї Волині…

Надзвичайно важливою справою була побудова в Городку лікарні Св. Бориса. Будівництво йшло за спецпроектом та за кошти барона Штейнгеля. У кожну справу вкладав душу, тож до підбору кадрів ставився дуже прискіпливо.

null
Штейнгель з доктором Ріхтером

На посаду головного лікаря Федір Рудольфович запросив доктора Теодора Ріхтера, який був не тільки прекрасним фахівцем, але й однодумцем та добрим приятелем барона (на фото – вони вдвох).

null
Штейнгель з доктором Ріхтером (справа) та місцевим урядником

Рівень Городоцької лікарні був, як на той час, достатньо високим. Лікувалися тут безкоштовно не тільки місцеві селяни, але й приїздили люди з усіх куточків Волині. Завдяки турботливій опіці барона Штейнгеля (постачання ліками здійснювалася за його кошт) лікарня в Городку за рік приймала біля 6-ти тисяч пацієнтів. І сьогодні городоцька лікарня працює в тому ж таки, побудованому Штейнгелем, приміщенні, а звіти Ріхтера зберігаються у Рівненському обласному архіві.

Та найбільше городоцькі селяни вдячні баронові за млин. Добротно зроблена споруда пропрацювала майже до наших днів. А на той час безкоштовно змолоти збіжжя – то була і справді велика благодійна підтримка. 

Доля не була надто прихильною…

У своєму Городку, куди вклав стільки зусиль і праці, барон Федір Штейнгель прожив з невеликими перервами майже шістдесят років. Чи був такий розумний, талановитий, інтелігентний, багатий та надзвичайно симпатичний чоловік щасливим в особистому житті?

Ірина Лукашевич, згадуючи про барона і його родину, розповідає, що доля була не надто прихильною до барона Федора Штейнгеля. Перша його дружина померла при пологах і він залишився абсолютно безпорадним з немовлям, первістком Борисом. На допомогу йому приїхала його родичка, двоюрідна сестра Віра Миколаївна, яка замінила Борисові матір. Серед архівних матеріалів вражає лист Штейнгеля до російського царя, в якому він „коленопреклоненно” просить дозволу одружитися з Вірою Миколаївною, оскільки так склалися обставини.

null
Баронеса Віра Миколаївна

І цар дав дозвіл на цей шлюб. Хоч прожив барон з баронесою Вірою недовго (у 1910-му році вона померла), проте спогади про неї у городоцьких селян залишилися найкращі. Це була чуйна, добра, великої душі людина. Вона була порадницею й помічницею, нерідко непомітно клала в дитячі та порепані селянські долоні золоті монети.

null
Сини Борис та Володимир

Баронеса Віра померла в Парижі та була похована в Києві на Аскольдовій могилі в родинному склепі. У 1936 році за радянської влади цей склеп підірвали. Цю звістку барон також дуже тяжко пережив.

Третя дружина Штейнгеля, колишня гувернантка його дітей, за походженням німкеня Олександра Вільгельмівна на відміну від двох перших баронових дружин, не поділяла його позицій щодо благодійності й було йому з нею нелегко, хоч і прожили разом до кінця життя.

Було у барона троє синів, по синові від кожної з дружин — Борис, Володимир і Федір. Володимир, що мав у Городку власний фільварок і займався сільським господарством, помер у 34-річному віці й похований у Городку, а його дружина Мар’яна виїхала до Америки. Подружжя було бездітним. Пізніше, в радянський період, Мар’яна Штейнгель на ім’я одного з городчан переказала значну суму на впорядкування могил та спорудження  пам’ятників Володимирові Штейнгелю та племінниці Оленьці у Городку. Однак ці гроші владою були конфісковані, а той селянин мав від цього переказу дуже великі прикрощі.

Щодо найстаршого сина Бориса, то є неперевірені дані, що він загинув від рук більшовиків в Києві під час революції. Наймолодший син Федір, утікаючи разом з батьками від сталінських репресій, опинився в Німеччині. Ірині Всеволодівні вдалося з’ясувати, що десь біля Берліна живе його дочка Олександра.

null
Баронський виїзд. На передньому плані в білому Надія Куліш - бабуся Ірини Лукашевич.

Доля самого барона склалася так, що радянська влада позбавила його найдорожчого – батьківщини – Городка, любої серцю Вишневої гори. Змушений був доживати своїх днів у вигнанні. У 1939 році землі та майно барона Штейнгеля були конфісковані. Тож його сім'я була змушена тулитися у домі своєї колишньої кухарки.

Йшов 1940 рік. Іван Куліш (дід Ірини Лукашевич) випадково від когось довідався про те, що барон та його сім’я занесені у списки на вивезення до Сибіру.

– Якось пізно ввечері до будинку діда під'їхала фура, запряжена кіньми, – згадує Ірина Всеволодівна. – На ній сиділи сам барон Федір Штейнгель, баронеса та їхній син Федюша. Усі були одягнуті в селянський одяг. Мені цей маскарад був дуже дивним, адже я неодноразово приїздила з дідом на гостину в садибу барона, бачила, як вони одягаються. Але запитувати не можна було. Уже пізніше дід розповідав, що домовився з провідником, який і перевів барона з сімейством через кордон з Польщею. Через кілька днів прийшло повідомлення, що вони благополучно покинули країну. А буквально через два дні в Городок за Штейнгелями приїхали відповідні органи. Перевернули в пошуках родини Штейнгелів всеньке село, але нікого не знайшли. Так доля (а ще — вірні селяни) врятувала барона від загибелі. Про це раніше ніхто нікому не розповідав. Хоча дід інколи мені казав: «Іро, я вірю, що настане той час, коли ти зможеш повідати правду про порятунок барона Штейнгеля».

Відомості про те, як склалася доля Штейнгелів у Німеччині дуже скупі. Йшла Друга світова війна. Відомо, що оселилися вони під Дрезденом. Невдовзі, за місяць-другий після смерті баронеси Олександри, яка загинула під час бомбардування, 11 лютого 1945 року помер і 76-річний барон. Там він і похований. Його син Федір одружився з російською емігранткою і у 1946 році в них народилася донька Олександра.

А в Городку залишилась вулиця імені барона Штейнгеля та усі три його добрі справи: донині діють і школа, і лікарня та млин. Збереглося і приміщення музею. На жаль, про те, що там був музей, тепер дізнаємося лише з таблички на фасаді.

null
Городоцький монастир

Донині у збудованих бароном учительських будинках живуть люди. У палаці Штейнгелів розташований жіночий монастир. Монахині опікуються бароновим парком. І досі будять тишу дзвони Свято-Миколаївської церкви і щотравня білосніжними хмаринами цвіту вкутується баронова Вишнева гора… 

null
Колишній замок. Нині - споруда монастиря. 

 Авторка дякує пані Ірині Куліш-Лукашевич за історичні світлини з архіву Штейнгелів.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews