Навколомедичні війни на Здолбунівщині завершилися рішенням суду на користь працівників Мізоцької лікарні. І все б нічого, але витрати за незаконне рішення ляжуть на районний бюджет! Тобто кожен мешканець району заплатить за політичні ігри голови Здолбунівської адміністрації Сергія Кондрачука і його підлеглих!

“Реформатор”, який час від часу під гаслом економії коштів впроваджує різноманітні “оптимізації”, не заплатить за свою помилку з власної кишені. І навряд чи попросить вибачення в усіх тих, кому він брехав заради досягнення особистих політичних амбіцій. Ось що написала про судові перипетії й їх наслідки мешканка Мізоча Л. Черниш.

8 червня 2017 року відбулося сьоме судове засідання у справі за позовом працівників Мізоцького терапевтичного відділення до головного лікаря Здолбунівської ЦРЛ Сухляка В. О. Нагадаємо, що суд тривав п’ять місяців, починаючи з 5 січня 2017 року.

8 червня суд, серед іншого,  вирішив: «Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов’язки головного лікаря Здолбунівської ЦРЛ від 21 жовтня 2016 року №149 «Про оптимізацію ліжкового фонду Здолбунівської ЦРЛ та скорочення ліжкового фонду терапевтичного відділення №2 (смт Мізоч)».

Головними пунктами цього наказу є, по-перше, скорочення 25 ліжко-місць мізоцького терапевтичного відділення, а по-друге, скорочення штатних одиниць цього ж відділення загальною кількістю 17,5 посад. Тобто, повне закриття терапевтичного відділення в Мізочі із звільненням всіх його працівників.

Рішення суду було зачитано тільки у присутності позивачів та тих, хто їх підтримував протягом всього цього часу. Головний лікар Здолбунівської ЦРЛ, депутат облради Сухляк В. О. разом з адвокатом Голубом В. А. перед цим покинули залу суду.

У попередньому матеріалі на цю тему ми вже розповідали, що як тільки ситуація в суді почала складатися на користь позивачів, головний лікар розпочав кампанію по затягуванню судового засідання. Одного разу не з’явився до суду, наступного – відбулася заміна адвоката, якому знадобився додатковий час для ознайомлення зі справою. А на останньому засіданні не був присутнім під час оголошення рішення суду. Що це означає? Дане рішення суду набере законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано. Оскаржити дане рішення відповідач може протягом десяти днів з дня його проголошення за умови, що він з ним ознайомлений. Та головний лікар на судовому засіданні був відсутнім, а отримати копію рішення станом на 15 червня, як нам відомо, самостійно бажання не виявив. Отже, відповідач з рішенням суду офіційно не ознайомлений, відлік часу для подання апеляційної скарги розпочатися не може, набрання законної сили рішення суду відтерміновується. І все це відбувається з вини головного лікаря Здолбунівської ЦРЛ, депутата облради Сухляка В. О.

А тепер про наслідки даного рішення суду. За умови набрання ним законної сили, незаконно звільнені працівники мізоцького терапевтичного відділення мають бути поновлені на роботі з дня звільнення (з 26 грудня 2016 року) з повною виплатою заробітної плати за весь період.

Рішення справедливе. Але давайте подумаємо і про іншу сторону цієї «медалі». Сума, яку потрібно буде виплатити працівникам терапевтичного відділення з місцевого бюджету, приблизно становить 400 000 гривень. І ось відповідно до наказу, який визнаний судом протиправним і підлягає скасуванню, сумою близько 400 000 гривень буде оплачено помилкове рішення кількох людей. Чи не занадто? Повторюсь, те, що працівники лікарні отримають ці гроші – це правильно. Але ж за інших обставин вони могли б отримати ці гроші за надання медичних послуг людям, якби лікарню не закрили. А так їх змусили витратити ці п’ять місяців на суди і пошук роботи. До того ж кінцева дата періоду, за який буде виплачено людям кошти, залишається відкритою, бо Сухляк В. О. і надалі займається затягуванням процесу. Тому ми і говоримо про приблизну суму виплат. Якби тут страждала кишеня головного лікаря, а не місцевий бюджет, то й вчинки відповідачів були б мудрішими.

А тепер безпосередньо про закриту лікарню в Мізочі. Говорячи офіційною мовою і цитуючи головного лікаря, мізоцьке терапевтичне відділення було закрито «… за результатами проведеного аналізу, враховуючи усі показники діяльності, у тому числі економічні, фінансові, а також медичні, беручи до уваги ту кількість хворих, яку було проліковано у терапевтичному відділенні №2 та Здолбунівській ЦРЛ загалом…». Отже, лікарню закрили, тому що вона була економічно не вигідною державі і непотрібною людям. І її відсутність має бути непоміченою серед населення. А що ж насправді?

При неофіційному спілкуванні з мізоцькими працівниками швидкої допомоги вияснилося, що після закриття лікарні їм доводиться часто виїздити на виклики, де вони надають ті медичні послуги, які пацієнти мали б отримувати в стаціонарі. Сільські жителі відмовляються їхати в Здолбунівську лікарню, от працівники швидкої допомоги і роблять не свою роботу, вважаючи, що краще вже так, ніж взагалі відмовити людині у наданні медичної допомоги, тим самим збільшуючи своє навантаження.

Про те, як жителі Мізоча і більш як десяти сільських рад «не помітили» закриття лікарні, можна розповідати дуже багато. Документальним підтвердженням того, наскільки «якісними» стали медичні послуги для згаданого регіону після закриття мізоцького терапевтичного відділення, говорять звернення депутатів 12 місцевих рад до депутатів Здолбунівської районної ради з проханням не допустити повної ліквідації лікарні в Мізочі, а саме: Мізоцької селищної ради, Білашівської, Старомощаницької, Новомощаницької, Маломощаницької, Уїздецької, Бущанської, Спасівської, Ступнівської, Будеразької сільських рад та сільських рад Дерманя Першого і Дерманя Другого. У даних зверненнях мова йде про те, що був час, коли мізоцька лікарня була одна з найпотужніших у районі по якості надання медичних послуг, маючи хірургічне, терапевтичне, акушерсько-гінекологічне, неврологічне, педіатричне відділення, де налічувалось 120 ліжко-місць. Внаслідок дій реформаторів в Мізочі залишилося тільки терапевтичне відділення на 25 ліжок. 24 липня 2015 року на зборах громади у присутності керівників лікарень, заступника голови РДА, начальника фінвідділу було заявлено про припинення будь-яких реорганізацій медичних закладів селища до моменту об’єднання територіальних громад. Пізніше, аж до 21 грудня 2016 року людей неодноразово запевняли, що відділення буде збережено із скороченням тільки 7 ліжко-місць. А 26 грудня 2016 року лікарню було закрито, а працівників звільнено.

Захищаючи інтереси своїх громад, депутати місцевих рад у своїх зверненнях наголошують на тому, що відсутність лікарні в Мізочі залишає людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених наодинці зі своїми хворобами: відстань до Здолбунівської лікарні для них збільшилась, як мінімум, вдвічі, що тягне збільшення матеріальних затрат та витраченого часу. Давайте не забувати, що ці два показники є дуже важливими для сільського жителя. В результаті маємо те, що селяни не доїжджають до районної лікарні: хтось не має можливості, а хтось і не встигає – в прямому найгіршому розумінні цього слова. А керівництво лікарні тим часом вирішує проблеми найлегшим шляхом, закриваючи медичний заклад в Мізочі, тим самим і надалі віддаляючи медичні послуги від сільського населення, смертність серед якого зростає щороку.

Аналізуючи звернення депутатів місцевих рад, звертаємо увагу на цитування інтернет-видання «Здолбунів-сіті» у зверненні депутатів Старомощаницької сільської ради: «Та як би не було важко осягнути новації реформи – вона відбудеться. Рятувати те, чого в принципі не буде однозначно, я не боюсь назвати популізмом. Кожного депутата зараз першочергове завдання – донести людям, що буде надаватись якісна медична допомога на первинному рівні. В цивілізованих країнах сімейні лікарі без госпіталізації вирішують до 80% медичних звернень за допомогою сучасних знань, базової апаратури та найбільш розповсюджуваних аналізів та ліків. Завдання – пояснити жителям своїх округів, що держава не планує лишати громадян помирати, а, навпаки, покращить якість послуг і зробить це за європейським зразком». Невідомо, звідки у автора цих слів така обізнаність щодо медицини в європейських країнах – щоб це стверджувати, треба там жити і користуватися тими послугами, та в наших реаліях це звучить смішно. І навряд чи нашим сільським головам вдасться переконати свої громади, що медична реформа працює для людей. Поки що, як то кажуть, все з точністю до навпаки. Слово «реформа» у перекладі означає «перетворюю», «змінюю». А у нас як? Не змінили, а знищили! Що сільські жителі отримали натомість? Де ті якісні медичні послуги? От і просять депутати селищної і сільських рад державу в особі депутатів районної ради не лишати напризволяще сільського жителя.

Практика показує, що відсутність лікарні значно погіршила стан отримання медичної допомоги жителями мізоцького куща. Та й ті, хто має можливість доїхати до Здолбунівської лікарні, нерідко скаржаться на якість обслуговування. Ні, нарікань на лікарів немає. Вони добросовісно роблять свою роботу. Та, попри запевнення головного лікаря Сухляка В. О., не такою вже потужною є сьогодні районна лікарня, щоб бути в змозі надати ту саму неодноразово ним обіцяну якісну медичну допомогу жителям всього району без структурних підрозділів, яким і була мізоцька лікарня. Та це вже окрема тема для іншої статті. А тим часом одноосібне рішення головного лікаря закрити стаціонарне відділення в Мізочі посилило соціальну напругу в селищі і навколишніх селах та довело людей до відчаю.

Працівники мізоцької лікарні відстояли в суді своє право на роботу. У цій справі всі вони завдячують депутату районної ради Олександру Андріюку, який, отримавши відповідне звернення від громади з проханням про допомогу, весь цей час підтримував їх на нелегкому шляху до правди. Підтримали позивачів і інші депутати райради – Микола Ужелін і Павло Дрозд, а також селищний голова Богдан Похилюк. А далі – боротьба за відновлення роботи мізоцького терапевтичного відділення, такого необхідного всім сільським жителям мізоцького куща.

А приміщення мізоцької лікарні, тим часом, чекає, що здолбунівські чиновники таки повернуться обличчям до людей, не допустять його руйнації, і воно знову буде виконувати свої функції.