На фасаді одного зі старих будинків, що на вулиці Словацького, під числом 8 видніється меморіальна дошка із червоного граніту. Проте на ній вже важко читається надпис. Більшість рівнян, які проходять повз будинок, поняття не мають, про кого оповіщає цей старий забутий пам’ятний знак.

«В цьому будинку в 1956-1983 роках жила українська радянська письменниця Ольга Семенівна Ткачук», – написано на тій дошці.

Меморіальна дошка на Словацького, 8

У своїй автобіографії, яку вона у 1968 році так і не закінчила складати, Ольга Ткачук писала: «Батько мій був сином селянина. Великими зусиллями вдалося йому скласти державний іспит на звання учителя і в цій професії працював він ціле життя. Мати, дочка учителя, працювала також народною учителькою. В 1929 році польський уряд звільнив моїх батьків з праці, тому що вони були українцями. Батько за 20 літ учительської праці дістав невеличку пенсію, мати не одержала нічого. У 1929 році батьки мої переїхали в Кременець, де і жили до 1940 року.

Я скінчила початкову школу в с. Мокре і в 1928 році поступила в четвертий клас української гімназії в Кременці. Науку закінчила в 1933 році й того самого року поступила у Варшавський університет на філологію. Надзвичайно тяжкі матеріальні умови примусили мене покинути студії і я виступила з університету 1936 року. Після двохрічної перерви я наново вступила в університет.

Ольга Ткачук

Друкуватись я почала з 1945 року. Спочатку писала вірші, в 1954 р. в журналі «Жовтень» з’явилась моя повість «Назустріч волі». В 1956 р. у видавництві «Радянський письменник» вийшов роман «Назустріч волі». У видавництві «Каменяр» (Львів) вийшла збірка оповідань «Стежки життя». За професією я педагог. Працювала в районних газетах на Тернопільщині. Член Спілки письменників. Живу у м. Рівне».

Ольга і Марко Ткачуки. Весільне фото.

Літературний спадок Ольги Ткачук – це повість «Переорані межі» (1973), збірки оповідань «Мати» (1960), «Стежки життя» (1967). У 1957 році Ольга Ткачук була прийнята до Спілки письменників України і є першою письменницею з Рівненщини, яка стала членом цього творчого об’єднання.

Її чоловіком був Марко Якович Ткачук (1907-1962), який був направлений на роботу до Рівного і очолював тут обласне управління культури. В сім’ї Ткачуків було двоє дітей – донька Оксана і син Володимир. Володимир Маркович Ткачук – інженер за фахом, живе з родиною у Рівному. Родина доньки Оксани Марківни мешкає у Львові.

Сім'я Ткачуків

Всі, хто знав Ольгу Семенівну Ткачук, згадують її як надзвичайно інтелігентну врівноважену людину, закохану у світ українського слова. Всі свої останні 27 років свого життя, – а відійшла вона у кращий світ 8 червня 1983 року, – письменниця прожила в домі №8 на вул. Словацького.

За ініціативи й сприяння Рівненської спілки письменників у 1990 році під час проведення Першого обласного свята української мови і культури на будинку, де жила письменниця Ольга Ткачук, була відкрита в пам’ять про неї меморіальна дошка. Щоправда, тоді це ще була інша країна, тому й написали на дошці «українська радянська письменниця». Насправді Ольга Ткачук була українською письменницею, бо зналася лише на рідній мові, на рідній культурі, історії, жила прагненнями свого народу.