Неодноразово чув від знайомих: "Не прив’язуйся до минулого, бо треба жити далі!"

У ту ж мить не поспішав з відповіддю, щоб сприйняти та усвідомити ці слова-виклики. Не для образ чи суперечок. Розумію, що домінує життєве правило: «Пам’ятай про майбутнє, але живи сьогоденням». Це правило з глибинним змістом із часів Київської Русі – на ньому не раз наголошував під час свого правління Великий князь київський Ярослав Мудрий. Тим паче, що я завжди у творчості простежую та вивчаю минуле, щоб впевнено «крокувати» в майбутнє, щільно залишаючи своє особисте на папері. Бо для мене кожна подія з минулого у слові – раритет у майбутнє. І ось що хочу сказати з цього приводу.

ПРИЄМНЕ СПОВІЩЕННЯ

Торік по телефону мені надійшло захоплююче сповіщення. Моя добродушна колежанка і посестра по творчості пані Людмила з Рівного напередодні свята вшанування пам’яті Святого Миколая Чудотворця вирішила традиційно піднести мені подарунок. Вона добре ознайомлена з моїми «букіністичними смаками» на літературних меридіанах з часів, коли я проживав у Рівному і де часто відвідував книгарні. Бувало, що дізнавався про книжкові новини, а потім займав «чергу за словом», бо в ті часи було чітко налагоджене сповіщення між книгоманами. 

Тепер же мою душу охопило здивування з книжкового простору, коли моя подруга – працівниця книгарні , інтригуюче  проклала стежину в мою душу зі своєю приворожуючою інформацією, в якій домінувало слово «Кобзар». Хвилинну мовчанку доповнила додаткова дорогоцінна інформація: мені дарували першу книгу поетичних творів Тараса Шевченка «Кобзар». Це раритетне видання за життя Шевченка (перше видання «Кобзаря»), надруковане в 1840 році приватним видавництвом Фішера в Санкт-Петербурзі.

Спочатку цей унікальний подарунок я отримав тільки на телефонній світлині, так би мовити, для ознайомлення. Але згодом, якраз до свята, під час відвідування Рівного тримав його у своїх тремтячих руках. І відразу поринув у «дослідницькі мандри» до архівних видань, (оцифрованих інформаційних систем), щоб якомога швидше ознайомитися з першим виданням «Кобзаря». Перегорнув перші сторінки життєпису Тараса Шевченка, пройшов його творчими шляхами. Особливо тією стежиною, де інстинктивно відчув відлуння тих історичних часів і знакової події. 

 

«КОБЗАР» ІЗ «ЯРИЖКОЮ»

А тепер про історичність цього видання. Влучно закарбував своє враження про перше видання «Кобзаря» Іван Франко:

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла немов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомо досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

І тільки завдяки нашому видавництву «Дніпро» в 1976 році було перевидане перше видання «Кобзаря» Шевченка 1840 року за допомогою фототипії (один зі способів друку, який із великою точністю відтворює оригінал видання). Це факсимільне видання відтворило оригінал примірника «Кобзаря», який зберігається у фондах Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, що дало змогу долучитися до перегляду та читання його широкому загалу поціновувачів таланту Шевченка. До цього  видання увійшло вісім ранніх творів: «Думи мою, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка (нащо мені  чорні брови…)», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» на 114 сторінках книжки. 

Чільне місце на початку книги посідає офорт «Кобзар з поводирем», яке виконав один із найближчих друзів-художників, відомий живиписець і графік Василь Штернберг. А сам твір «Іван Підкова» Шевченко припідніс йому на згадку, як присвяту у цьому виданні.

Перший «Кобзар» був надрукований українською мовою, але при цьому був використаний на той час варіант правопису з російською літерою «ы» (так звана «ярижка»). Тоді в Російській імперії українська мова не мала власного правопису, бо була під жорстокими заборонами, що змушували використовувати  «ярижку». Крім того, тоді жодне видання не могло бути надруковане без прискіпливо-імперської цензури, яка особливо стежила за українським словом. Скажімо, для видання «Кобзаря» був приставлений цензор П. Корсаков.

Перше видання «Кобзаря» побачило світ завдяки великій дружбі знаного письменника і байкаря Євгена Гребінки, з яким познайомив Шевченка художник та земляк Іван Сошенко. А профінансував видання «Кобзаря» землевласник Петро Мартос. Згодом він неодноразово наголошував, що відкрив Шевченка широкому загалу, як поета. Ось так кожен із тих друзів долучився до першого видання «Кобзаря», яке стало помітним явищем в українській літературі, попри всі заборони царської росії. Книга була видрукувана на якісному папері накладом 1000 примірників, який швидко розкупили і він набув статусу раритету.

До речі, благодійним друзям Шевченка довелося довго вмовляти його, щоб видання вийшло у світ, бо він не одразу дав згоду на друк. Причин для цього було чимало: серед російських «управителів» та їхніх послушних критиків  назбиралося багато, хто відразу спохватився після появи »Кобзаря» і вдався до ганебних дій.  Цей наклад «Кобзаря» переважно був вилучений цензурою. Коли до 1847 році Шевченко перебував під арештом, то «Кобзар» уже вилучали не тільки з бібліотек, а й у приватних осіб, де він переходив із рук в руки.

 

НУРТУЄ ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО

Цікаво, що після заслання навіть сам Шевченко не мав власного примірника твору. Як бачимо, ще за життя автора «Кобзар» став раритетом. Ні роки, ні десятиріччя і сторіччя не вихолостять із його змісту глибинний гуманістично-патріотичний український дух. І Шевченкове слово  нуртує в душі моїй. Зокрема, і завдяки подрузі Людмилі з Рівного, яка відчуває найтонші порухи мого серця і душі.

Автор: Віктор СТЕПАНЮК