Ім'я Антін Павлюк, на жаль, мало кому відоме на Рівненщині. А це видатний український письменник, наш земляк родом із хутора Ліски, що біля села Рясники Гощанського району.

«Народився 1899 року на Волині. Закінчив гімназію в Острозі. У 1922 році емігрував до Праги, редагував альманах «Стерні», очолював літературну групу «Жовтневе коло». У 1932 р. повернувся до СРСР, де був репресований і загинув в сталінських концтаборах», – таку коротку довідку про цю Антіна Павлюка дає Вікіпедія, надаючи перелік його творів.

За своє коротке життя Антін Павлюк встиг чимало: «Сумна радість» (1919), «Життя» (1925), «Осінні вири» (1926), «Біль» (1926), «Пустеля любови» (1928), «Полин» (1930), «Reliquaire» (1931), «Ватра» (1931) – ось перелік його поетичних збіркок, що вийшли друком за його життя. Була ще збірка оповідань «Незнайома» (1922).

Антін закінчив в Острозі чоловічу гімназію. У його становленні та виборі подальшого життєвого шляху для нього дуже багато значив батько. Був Пилип Матвійович людиною по-господарськи кмітливою і водночас кохався в літературі, захоплювався краєзнавством.

У 1919 році Пилип Павлюк створив маленьке приватне видавництво «Будуччина». Тут і вийшла перша збірка поезії Антона Павлюка «Сумна радість», до якої увійшли твори, написані у 1916-1918 рр. Відомо, що мали бути опубліковані в цьому видавництві й інші твори. Зокрема «Шлях квітчастий» (поезії), «Біле поле» (проза), «Ніч» (поезії) під псевдонімом А. Явір. Можна припустити, що намірам Антіна Павлюка перешкодило воєнне лихоліття.

Згадуючи українську національну революцію, Антін писав, що спочатку був «анархістом», а потім сотником армії УНР. У 1920 році повернувся в Остріг. Його заарештували поляки, кинули до в’язниці, а потім у табір Шипйорно під Калішем. Тут він познайомився й спілкувався з відомими нині українськими патріотами Є. Маланюком, Ю. Дараганом, М.Чирським, Б.Гомзином, Галиною Орлівною та іншими.

Публіцист Євген Маланюк писав про ті часи: «Озброєні мілітарно, ми вхопилися за ту духовну зброю, яка під час фізичної боротьби спочивала в піхвах. Зброю мідну, сильну, переможну – національне мистецтво…»

Згодом Антін Павлюк працює у Львівському літературно-мистецькому угрупуванні «Митуса», очолюваному В. Бобинським. Його поезії й оповідання друкуються у львівських виданнях під іменем Андрія Ярчука.

У 1922-му році Антін Павлюк перебирається до Праги. Друкується у «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. Водночас навчається, у Карловому університеті в Подебрадах та одержує фах хіміка. Щоправда, з Євгеном Маланюком вони розійшлися. Антін звинуватив Маланюка в «політиканстві». Насправді сьогодні з позицій свого часу, можемо зробити висновок, що Маланюк був реалістом і передбачав, що більшовикам вірити не можна.

Натомість Антін Павлюк повірив радянській політиці так званої українізації. Саме це й стало «вододілом» між Маланюком і Павлюком. Коли Євген Маланюк вважав, що «українізація» в радянській Україні – це тимчасове явище, то Антін Павлюк щиро вірив у відродження (ренесанс) на рідній землі. Не був він один такий, бо чимало українських поетів вернулися з еміграції й потім були репресовані. Повірив більшовицькій пропаганді ще один наш славетний земляк родом з с. Більче, що на Дубенщині (Демидівщині) Валер’ян Поліщук. З ним та його дружиною Галиною Орлівною Антін Павлюк був знайомий і товаришував.

Всіх, вочевидь, підкупило ленінське гасло про «право націй насамовизначення». У статті «Мнімий господін» («Нове життя», Прага, 1926. Ч.1-2) Антін Павлюк писав: «Право націй на вільне самовизначення було і є непорушним. Тисячі, десятки тисяч шкіл, мільйонові тиражі книжок українською мовою на Вкраїні – найкращий тому доказ, як і мова по урядах та в установах».

Неодноразово приїжджали до Праги літератори Павло Тичина, Олесь Досвітній та інші. З ними спілкувалися молоді письменники в еміграції. У 1926 році деякі українські письменники-емігранти повірили в більшовицькі казки і виїхали до радянської України. Крім Антіна Павлюка і Валер’ян Поліщук з дружиною Галиною Орлівною та інші.

Антін Павлюк друкується у радянських журналах «Зоря» і «Молодняк» у Харкові та інших. Розпочинає співпрацю із прорадянськими організаціями і видавництвами на Західній Україні. Тісно співпрацює з письменницькою організацією «Західна Україна» та львівським журналом «Горно».

Не минуло багато часу, як Антін зрозумів, що дружби з «пролетарськими» письменниками у нього не вийде. Павлюк мав свої переконання, націоналістичну ідеологію (згадаймо, що публікувався у «Віснику» Донцова), був українським патріотом.

Часописи радянської України друкували його поезії лиш вибірково.

З 1932 року празький український поет Антін Павлюк зникає зі шпальт українських радянських журналів. Щезає і фізично. Радянським поетом стати він не встиг. Поширювалися чутки про його арешт, відбування кари в Гулазі, що він разом з багатьма іншими українськими митцями розстріляний.

Вікіпедія також пише, що він загинув у таборах. Більш конкретні дані знаходимо в пошуковій базі в російських джерелах (https://ru.openlist.wiki ), які посилаються на базу даних  "Жертвы политического террора в СССР"; Сведения ДКНБ РК по Восточно-Казахстанской обл.; МВД Республики Казахстан.

Цитуємо дослівно: Павлюк Антон Филиппович, 1902 года рождения украинец. Место рождения: Ровенская обл., Острожский район, с .Рясники. До ареста проживал: Восточно-Казахстанская обл. Семипалатинск. Работал: лаборант в лаборатория санитарная. Кем и когда арестован: 27.08.1937 года, УНКВД по ВКО. Кем и когда осужден: Тройка УНКВД по ВКО, 07.12.1937 года. УК РСФСР осужден к лишению свободы в ИТЛ на 10 лет. Дата и орган реабилитации: 30.08.1958 года, Семипалатинский облсуд. Причина прекращения дела: За отсутствием состава преступления.

Його онуки по дядькові Ігор і Тарас Павлюки посилаються на львівського літературознавця Миколу Ільницького, який стверджує, що Антіну Павлюку якимсь чином пощастило у таборах вижити, що жив він в Астрахані й дожив до 1960 року. Важко сказати, наскільки правдоподібною є це твердження. На які факти воно опирається? Чому тоді ні разу не відвідав Україну? Можна припустити, що не пустили. Але чому не зв’язався з родиною бодай листовно?

Є питання й до російського джерела щодо місця проживання Антіна Павлюка до арешту. Проте воно більш правдоподібне. Є ймовірність того, що у 1932 році поета вивезли у Семипалатинськ на поселення. А от чи вижив він у 1937-му – невідомо. Дата реабілітації може бути й посмертною.  

Як на мене, версія, що Антін Павлюк був страчений, є більш правдоподібно. Його біографія й погляди були такими, що шансів вижити у нього практично не було. Мою думку підтверджує й довідник «Знані постаті Острожчини»:

«Павлюк Антін (1895, Острог –1937 ) – відомий український поет, громадський діяч, автор поетичних книг “Життя”, “Ватра”, “Полин” тощо. У віршах оспівував рідний Острог. Закінчив гімназію в Острозі. Довгий час проживав в Празі, де закінчив університет. В 30-і роки повертається разом з іншими письменниками на Україну, де був репресований і загинув в сталінських концтаборах».

Доля українських письменників, представників так званого «Розстріляного відродження» у 30-х роках ХХ сторіччя жахлива. Сотні поетів, письменників діячів української літератури й культури були знищені в сталінських концтаборах, закатовані у в’язницях. У1938 році в урочищі Сандормох розстріляно і Валер'яна Поліщука. Разом з Омеляном Волохом, Марком Вороним, Миколою Зеровим, Антоном Крушельницьким, Миколою Кулішем, Лесем Курбасом, Валер'яном Підмогильним та іншими митцями. Всі вони були найкращим цвітом української нації. Вічна їм пам’ять. А наш обов’язок не забувати про славетних земляків нашого краю.

Брати Павлюки та голова Рівненського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Володимир Мазурець звертаються до громади села Рясники, громадськості та влади Гощанщини, Острога й Рівного, Рівненської обласної спілки письменників з питанням щодо увіковічнення пам’яті нашого земляка Антіна Павлюка, українського поета, патріота, громадянина України і непересічної людини.

 PS. Матеріал про Антіна Павлюка надано Ігорем Павлюком та Володимиром Мазурцем. Подано в редакції та з доповненням Людмили Марчук