“А от тепер, брудні панове, що знищуєте Львівську національну галерею мистецтв ім. Бориса Возницького, ви мене добряче розізлили. Хотіли у котрий раз мене принизити, облити брудом, що вам вдавалося за останній рік мого директорства, так ось, ви принизили і «по блатному» – опустили – СЕБЕ», – написала дочка шанованого у всьому світі мистецтвознавця на своїй сторінці у Фейсбук, прокоментувавши вчорашній обшук у своїй «хрущовці».

«Сьогодні у моїй спекою прогрітій «хрущовці» проходив обшук. Стараюся звикнути до цього слова, бо ніколи його раніше не вживала. А судді, то хто?» – пише Лариса Возницька, розповідаючи про брудні внутрішні перипетії музейного життя Львівської галереї напередодні свого звільнення, про що читач може дізнатися у львівських джерелах.

Ми зосередимо свою увагу на власне обшуку. Що шукали, де шукали і що знайшли?

«Так от про обшук! Чи наша країна вже геть втратила розум, чи що відбувається? Щоб таки мене звинуватити і піймати на гарячому (голуба мрія Возняка), хлопці з Галицького СВ ВП ГУ запропонували мені з ними зустрітися. Розуміючи, що справа Державна, я попросила викликати мене Повісткою, на що Вони запевнили, що «вручать» її при зустрічі. При зустрічі вони надали рішення суду на обшук у моїй квартирі. Запросили понятих. Все по закону, єдине, що було порушено, і я про це заявила, – цей обшук мав проходити в присутності мого адвоката, я надала їм його дані. Це не було враховано, але не це головне. А головне – те, що фактично обшукувалася бібліотека та папки з рукописами Бориса Возницького. Коли батька не стало, його маленька двокімнатна квартира у «хрущовці » від підлоги до стелі була заставлена книжками, і я вирішила значну частину цієї бібліотеки подарувати галереї, собі лишила лише необхідну для роботи літературу. Ось ці книжки й переглядали слідчі.

Я була спокійна, бо краще віддам життя, ніж сплюндрую ім’я такого батька. Дивилися, що хотіли, все показувала, а сама думала – Борис Возницький створив музей книги, рятуючи та звозячи з експедицій у 60-70-х стародруки, українські книжки. Ці експедиції збільшили галерейну збірку і шість разів. Це і врятований І.Пінзель, і біля двох тисяч дерев’яної поліхромованої скульптури, ікони, портрети, твори Підгорецької збірки… Він збільшив культурне надбання Держави на мільярди умовних одиниць. І я вважаю, що не мене обшукували (бо я нічого не нажила, слідувала принципам батька), а обшукували Возницького – Героя України.

До довідки: Борис Возницький , як тільки домігся передачі галереї Підгорецького замку, окрім значних реставраційних робіт в основному з колективом музею (держава коштів не виділяла) мріяв зробити виставку збірки. Ми як реставратори, працювали над цією збіркою, брали навіть на реставрацію твори з Історичного музею. Перебуваючи на посаді Генерального директора, я продовжила реставрацію цих творів з колективом. І ось, виявляється це стало мрією Возняка і Козинкевич. Які молодці, але на скільки б ця виставка виграла, згадавши ім’я Возницького. Які ж ви ПРИМІТИВИ!»

Пані Лариса Возницька перераховує всі імена цих «примітивів» та наводить кричущі факти.

«Можу перераховувати факти ще на сторінку, але саме жахливе, що Возняк за рік роботи жоден з відділів галереї не врятував, не відреставрував, а навпаки скоротив відділи музею, бо так працювати простіше, легше. Колектив принизив, поставив на коліна. Я довго мовчала, думала, невже це не бачить Міністерство культури, говорила з Є.Нищуком, але зрозуміла, що не даремно був поставлений Возняк, очевидно, все ще попереду. Це і піар на скульптурах Пінзеля, і передача широкоформатних унікальних полотен М. Альтомонте».

Борис Возницький на Рівненщині виступає в Острозькому замку. Фото з мережі Інтернет

Варто нагадати щодо полотен М. Альтомонте, що п’ять із семи було втрачено. Дві унікальні картини врятовані Борисом Возницьким. Після дорого вартісної реставрації українськими й польськими реставраторами, ці шедеври мистецтва були розміщені в Золочівському та Олеському замках, де спеціально під керівництвом Бориса Возницького проведено ремонт і створено умови для зберігання цих полотен.

«Картину «Битва під Віднем» вивісили в Олеському замку. Щоб полотно можна було повністю розгорнути, для цього у виставковому залі спеціально підняли стелю на 10 м. Експозиція картини Мартіно Альтамонте «Битва під Парканами» відбулася в Золочівському замку», – інформує джерело http://uahistory.com).

В ЗМІ не раз йшлося про те, що поляки виявляли бажання забрати ці картини на зберігання до Польщі. Борис Возницький був категорично проти передачі полотен М. Альтомонте і за його життя картини залишалися в Україні. Де вони сьогодні? Судячи зі слів Лариси Возницької, їх вже відвідувачі замків в Україні навряд чи побачать.

«Так, сьогодні мене розізлили, але це не вилив моєї злості, це правда, і під кожним реченням я готова розписатися”, – каже Лариса Возницька.