Зграйка студентів стрімко перебігає з одного навчального корпусу до іншого. Гомонять, весело перегукуються, жартують. Йдучи за ними, радію їхній юності, енергії сердець і думок, щирості спілкування. А душа сповнюється почуттям симпатії і розуміння. Чи, може, пригадались власні роки, коли ти вільний, натхненний, а доля твоя – чистий несписаний аркуш?

 І раптом… Святковість сприйняття світу і нещодавнє піднесення падає і розбивається, як чистий гірський кришталь об льодовий холодний шлях. На шляху до храму науки ріжуть вухо слова брудної, брутальної лайки. Підводжу очі і бачу, що весела, гомінка зграйка вже відійшла далі, а їй навздогін сунеться "угруповання", яке, на жаль, теж зветься студентською молоддю. Виникає природне почуття огиди до цієї компанії, мимоволі пригадуються слова Сократа: «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив».

З прикрістю помічаю, що у юрбі – представниці прекрасної статі. Реакції ж на мовну мерзоту з їхнього боку – ніякої! Прикро, але вони так само вживають брутальні вислови, вульгаризми. Мабуть вони не замислюються над тим, як негарно виглядають в очах оточуючих, не відають, як ця погана звичка може відбитися на їхньому житті, вплинути на щастя-долю, занапастити генеалогічну гілку, якій вони дадуть продовження. Адже злослів’я – це великий гріх. «Кажу вам, що кожне слово, яке промовляють люди, дадуть вони відповідь у судний день, бо від слів своїх виправдаєшся і від слів своїх осудишся» (Єванг. від Матфія, 36).

Мудрі старі люди стверджують, що не осягнувши, не очистившись від мовної наруги – будеш покараним не тільки ти, а й твої діти, весь твій рід (діти народжуються німими, або з серйозними артикуляційними вадами).

 Болісно визнавати, що не так давно ці ж студенти хвилювались на вступних іспитах, потайки благали Господа допомогти здійснити мрію, а люблячі мами й бабусі молилися, непомітно вкладаючи в кишеньки «щасливі» талісмани, амулети, обереги.

Мрія здійснилась. Ви – студенти. Ваш соціальний статус змінився. А згубна звичка лихослів’я та духовний інфантилізм ніде не поділися, залишились. І тягнеться у нове студентське життя старий нікчемний мотлох отруєних почуттів, думок, «міцних» лайливих фраз, які ніяк не підвищують вашого теперішнього соціального статусу, але свідчать про те, що опинилися ви тут випадково!

Сила слова – незміряна. «Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле може образити і приголомшити людину», – писав Василь Сухомлинський. Сьогодні вже, мабуть, з’явилась потреба дати гідну відсіч тим, хто ображає і приголомшує, а від себе додам: "Шокує!"

 Мабуть, прийшов час розтлумачити прихильникам "міцних" висловів, що через своє незнання вони неосмислено руйнують менталітет українського народу, нищать, спотворюють найцінніше надбання – мову – показник культури.

 І не знають, і не відають історичних коренів виникнення страхітливих засобів комунікації. А корисно було б знати. Може тоді б не вживали, не хизувалися один перед одним ганебними виразами.

 Лінгвісти припускають, що мовна мерзота походить від тюркизмів, принесених татаро-монгольськими завойовниками. Полонені слов’яни в очах кочового завойовника були "багном", "худобою". Слов’яни у ті далекі часи відрізнялись від татаро-монголів вищим, ніж вони інтелектом, багатшою культурою, піднесеною духовністю, витонченішим побутом. Звідси – потреба не просто карати, а принижувати, позбавляти шляхетності і навіть людської гідності.

Душевній витонченості цивілізованого полоненого завойовник протиставляв «витончене» свинство, намагався дістатися до найсвятішого - душі. "Таким засобом він самостверджувався як володар" (Юрій Канигін, книга «Шлях аріїв»). Слід відзначити, що у своєму середовищі татари лайки не вживали. Більше того, людину, яка послугувалась "міцною" лексикою, чекала страшна кара – виривання язика.

Досить історії. Повернімося в наш, теперішній час. Без цього моє слово не матиме логічного завершення. Звернімося до словника та прочитаймо значення слова "храм": "храм – це культова будівля для виконання релігійних обрядів". 

Храм – найсвятіше місце на Землі. Чоловіки знімають шапки перед входом до церкви, жінки побожно схиляють голови, пов’язані найкращими хустками – бо йдуть до храму.

Навчальні заклади ми також шанобливо називаємо храмом, тільки, додаючи, – "науки". Життя людини – це суцільне навчання та спілкування. Цьому ми і навчаємось у нашому університетському храмі.

 І якщо ми з вами причетні до цього храму, то ж давайте будемо поводитись у ньому гідно, як і належить цивілізованим, інтелігентним людям, гідним здобувати  у ньому освіту.