Віра Мельникова

Віра Мельникова

Філолог, письменниця, член літоб’єднання «Наше коло» при НСПУ, блогерка

Природні метаморфози: їжаки у місті – для Рівного не дивина

Сьогодні День захисту тварин

04.10.2017 20:00   Джерело: RvNews
Автор : Віра Мельникова

У теплі вечори після заповненого дощенту різними справами дня, приємно посидіти з добрими сусідами біля нашої багатоповерхівки і побазікати про життя-буття. Сидимо купочкою на лаві в улюбленому куточку нашого двору – біля духмяної, різнокольорової від квітів клумби. Сутеніє.

І раптом бачимо, ніби маленька хмарка пробігла повз нас і заглибилась у квіткове царство. Сидимо й гадаємо: «Що це було? Кішка? Цуцик?» Хтось навіть припустився думки: «Щур!»

Допитливість перемагає! Встаю і йду по ліхтарик. І кого б ви думали, я бачу майже на середині клумби? Справжнього сіренького їжачка! «Як же ж ти сюди потрапив у гучний авто-мото простір? У бензиново-димові мережі? Може, хтось тебе приніс з твого рідного лісового краю? Чи погрались з тобою, як з лялькою, і викинули ген з очей?» – бідкалося все сусідське товариство.

null
Фото автора

Всі дивились на маленький голкастий клубочок розчулено, дивились і милувалися. Хтось побіг додому по яблуко, хтось – по молоко. А хтось жартома навіть дав ім’я цій лісовій тваринці – «Вася». Сміх та й годі! Вже вдома, аналізуючи побачене, мені подумалося: «А може, наші втомлені урбанізовані душі потребують ось таких неординарних «зустрічей» з нашими братами меншими?»

Ось так, під невсипущою опікою дітей і пенсіонерів все літо й осінь у дворі безбідно прожив наш улюбленець – голкастенький Вася.

Аж ось одного разу, пораючись на кухні, раптом чую через відкриту кватирку: «Нумо, нумо! Йди-но сюди! Ой! Який же ж ти колючий! Як же ж тебе узяти?»

Нашорошую вуха, прислухаюся. Виглянула у вікно. І бачу таку картину: якийсь добродій вдерся майже на середину клумби, нахилився до землі і тупцяє-метушиться на місці. «Лиха година! Та це ж, мабуть у небезпеці наш Вася?» – промайнуло в голові. Рішуче виходжу з під’їзду. Між мною і чоловіком сам собою складається діалог:

– Шановний! А що це ви там робите на нашій клумбі?

– А ось хочу взяти в руки цього їжака.

– Зрозуміло. А що ви потім з ним будете робити?

– Як що? Занесу своїм дітям.

– А потім? Що далі?

– А нехай граються!

– Ну, награлися. Що далі, куди потім його подінете?

Чоловік замислюється. Я ж не даю йому часу на обдумування ситуації, атакую аргументами, як адвокат на суді:

– Пане, залиште свою мрію: ви не можете наразі узяти це Боже створіння.

– Чому?

– За простою причиною! Це наш їжачок Вася.

Чоловік дивиться на мене не те що здивовано, а спантеличено! А я веду мову далі:

– А причина в тому, що ця тваринка, як усі наші собачки і котики, і, як оця клумба і квіти, – це наше, так зване, дворове «господарство», за яким ми ретельно доглядаємо і його охороняємо! А ви чудово можете прищеплювати своїм дітям любов до тварин, відвідуючи з ними наш Рівненський гарний зоопарк.

Чоловік розгублено дивиться на кущики квітів, що віялоподібною хвилькою ворушаться все далі й далі від нього, а я в душі радію успішній Васьчиній втечі.

 – Диво та й годі! Вперше від вас таке чую. Ну, я розумію, що є дворові коти й собаки. Але, щоб їжаки… Вибачте, це нонсенс! – Чоловік виходить з клумби на асфальт, обтирає руки носовою хустинкою.

Я розумію за власною логікою речей, що наша розмова ще не закінчена: відчуваю, що я ще не переконала поціновувача живої фауни в помилковості його експансивних намірів. Жестом запрошую сісти на лавочку. Обережно поновлюю бесіду:

– А чи знаєте ви, що їжаки ведуть нічний спосіб життя? І навряд, чи сподобається вашим домочадцям досить гучне тупотіння тваринки вночі, особливо це добре чути, коли він гупає по дерев’яній підлозі.

– О, я й не знав. Це нам не підходить. Ми всі любимо поспати, і нам потрібна тиша, особливо для хворого старенького нашого дідуся.

А я, бажаючи остаточно розвіяти міф чоловіка про прийомного члена сім’ї, веду далі:

– Добродію, чи знаєте ви, чим харчуються їжачки?

– Хто не знає! Мишами, яблуками, грушами, грибами!

– А от і ні! Помилкові знання! Це лишень у дитячих книжках можна побачити їжаків з фруктами і грибами на спинці, насправді вони харчуються різними комахами, дрібними черв’ячками. А звідси – чи можете ви забезпечити тваринці потрібне для її організму меню, якщо їжачок буде жити у вас вдома?

Чоловік мовчить, буравить очима простір навколо нас.

А щоб уже остаточно «добити» мого опонента аргументами на користь їжачка Васі, я запитую:

– Цікаво, а як ви збираєтесь оберігати зимовий сон-сплячку тваринки протягом 170 днів? Га?

– Так він ще й у сплячку впадає? – хапається за голову чоловік.

– А як ви думаєте? Де ж він узимку буде брати комах і черв’яків?

– Отакої! Ось тобі на! Був би приніс «вашого Васю» на свою голову!

 Мій співбесідник подякував мені за розгорнуту інформацію й неквапливо попрямував до сусіднього будинку.

Я ж почувала себе піднесено й гідно, повертався душевний спокій. Природу не обдуриш! Головне – «наш Вася» був захищений! 

null
Фото автора

P.S. Скажу відверто і чесно – сюжет оповідки, заснований на реальних життєвих подіях: тут жодного слова не вигадано. Їжачок Вася живе у нашому дворі в Рівному на вулиці Гагаріна вже два роки. А у доказ моїх слів – фото «головного героя», прототипу моєї оповідки.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1539