Рівне у спогадах. До історії вулиці Симона Петлюри

11.10.2017 17:30   Джерело: RvNews
Опубліковано : Галина Данильчук

Її найстаріша назва – Аптекарська, а ще була Гоголівська, а потім 13-ї Дивізії, СС, Червоноармійська. З прийняттям Україною Незалежності першою в державі ця вулиця увічнила ім’я українського військового і політичного діяча Головного отамана війська Української Народної Республіки Симона Васильовича Петлюри своєю назвою, меморіальною дошкою, а згодом і пам’ятником.

null

Рівне, вул. 13 Дивізії, 1930-і рр.

 

null

Рівне. вул. С. Петлюри, жовтень 2017 р.

Одна з центральних рівненських вулиць, яка частково зберегла старі архітектурні пам’ятки і одержала за останні десятиріччя чимало нових споруд, які внесли в її історично вималювану картинку вишуканої стриманості крикливе різноманіття форм, матеріалів, кольорів, що ніяк не назвеш цю нову архітектуру «застиглою музикою». Вулиця сьогодні є однією з найбільш запруджених транспортом, що поволі рухається тісним потічком у двох напрямках. Ті ж авто, що не рухаються, заполонили тротуари і між ними пішоходи вже не проходять поважно, як колись, а прошмигують, як у лабіринтах. А під’їжджати власним транспортом тут є куди – численні офіси, установи, магазини, кав’ярні, заклади культури. На вулиці нині розмістилися відділення шести банків (а донедавна їх було ще принаймні на три більше) і рівняни жартома називають цю вулицю «банковою».

Одним словом, вулиця насичена чи то перенасичена громадськими міськими об’єктами та транспортом і, відповідно, вже давно стала незатишною й незручною для спокійної прогулянки чи показу туристам, як однієї з найцікавіших в історичному аспекті.

Про історію вулиці міжвоєнного періоду розпитуємо у старожила цієї вулиці Володимира Мануїловича Кулія, який вже майже 90 років мешкає на цій вулиці у старій батьковій хаті (своїй ровесниці). Тут він народився, тут пройшли його дитячі і юнацькі роки, звідси у 1948 році на довгі 5 років його повезли в табори Сибіру, а слідом вивезли в холодні краї й усю сім’ю Куліїв. Та попри всі страждання й перешкоди повернулися у рідну домівку в 1956-му і до сьогодні живуть у своєму затишному обійсті, що тоне в квітах і зелені саду, поруч із дитячою бібліотекою на вулиці С. Петлюри.

null

В. М. Кулій, 2017 р.

Вулиця Петлюри у спогадах її старожила Володимира Кулія

«Тут жив мій дід Назар, мій батько Мануїл і його брат Васіян – ми корінні рівняни. Наша стара хата стояла там, де зараз двоповерховий будинок. Ми продали частину своєї землі, де стояла хата, багатому єврею Фінкільштейну, який тут торгував милом марки «Єлей» («олень»). То цей будинок збудував Фінкільштейн на придбаній у нас землі. А батько з братом за ті гроші збудував у 1928 р. вже більшу дерев’яну «хату-двоян», в якій ми й живемо зараз.

Наша вулиця починалася від головної і закінчувалась біля Кавказької. Половини будинків, що були колись, нині вже немає, хіба що збереглись підряд декілька будинків від Соборної до Нацбанку.

Мама розповідала, що за царя вимощена була вулиця Словацького, а тут завжди було болото. А як прийшли поляки, то стали вимощувати вулиці бруківкою, зробили тротуари, проклали водопровід, каналізацію, вулиці стали освітлювати.

Річечка витікала із колишнього ставу, перетинала головну вулицю, далі йшла повз будинок Гальперіна, нижче повз будинок Зафрана і по вул. Гетьмана Сагайдачного, біля пожарної і впадала в Устю. Як притік води у ставу був великий, то вода цією річечкою стікала. При мені вже тої річечки не було.

null

Хата Куліїв, жовтень 2017 р.

У будинку Фінкільштейна було дві квартири. До 1939 року на 1-му поверсі жив господар, а на другому – адвокат. В 1939 році тут поселились радянські військові командири. За німців там жив ляндвірт.

null
Вул. С. Петлюри, 25 (колишній будинок Фінкільштейна), жовтень 2017 р.

Будинок вчених – це власність багатого єврея Вікдоровича, який торгував по всій Європі хутром. Коли розпочалася війна з Польщею у 1939 році, він попросив мого батька відвезти в Гощу, що батько й зробив. Яка його дальша доля, я не знаю. Коли прийшли совєти, то в будинку Вікдоровича розмістились військові батальйону урядового зв’язку. Офіцери цієї частини жили в будинку Фінкільштейна, який теж кудись виїхав з приходом совєтів. Я пам’ятаю цих військовиків: майор Шапіто, капітан Шевченко, лейтенант Капустін. В них були діти, вони приходили до нас по молоко, жили ми з ними дружно. За німців там розміщувались частини Червоного Хреста.

null

Будинок вчених. Вул. Петлюри, 17, жовтень 2017 р.

 

null
Вікно в колишньому будинку Вікдоровича збереглося таким. як було в первісному проекті.

 

null
А верхню частину, на жаль, можна побачити лише на старих світлинах...

Будинок № 19 належав лікарю Гойзенбергу, він не змінився. Там ще був справа скляний флігель. Гойзенберг ще за царя мав лікарню і трохи за поляків практикував. Потім він виїхав і польська влада там розмістила карного референта, це щось на зразок податкової поліції. А в 1939 році там розмістився земельний відділ. Німці розмістили тут польову жандармерію.

null

Вул. С.Петлюри, 19. Жовтень 2017 р.

Будинок, де зараз знаходиться бібліотека для дітей, належав єврейці Басі Каган, ця сім’я займалася мануфактурою. З Каганами ми особливого спілкування не мали, хоча були сусідами. У 1939 році в їх домі поселився товариш Карлін, він був директором Будинку Червоної армії (ДКА) у військовому містечку. А за німців там було чисто німецьке казіно, без вивіски, тихе, спокійне. З 1944 року там поселились судді військового трибуналу (трибунал був на вул. 16 липня). Одного з них я запам’ятав – Мостовий. Там наших українських патріотів судили. Син Мостового мене заарештовував.

null

Вул. С. Петлюри, 27. Жовтень 2017 р.

За Каганом в маленькому будинку (зберігся досі) жив Хенек Борщевський. 

За ним, прикупивши частину землі у Борщевського і Куліїв, став будувати 2-поверховий будинок чех (прізвище його не пам’ятаю). У 1939 році той чех від совєтів утік, не добудувавши будинок. Німці його дім добудували і зробили там склад, на якому працювало декілька робітників. Вони пакували подарунки німецьким фронтовикам. А після звільнення в 1944 році там зробили столярню військової частини «Военстрой». Потім її знесли, будинок закінчили і поселили людей.

Поруч, в маленькому будинку, що зараз вріс в землю, жив поміщик Шматковський, який мав землю в Золотієві, наймав робітників. Колись це був гарний будинок, але коли будували Проспект Миру, туди звозили землю і його нижню частину засипали.

На місці, де зараз магазин «Фокстрот», була Російська приватна гімназія, яка розміщувалась у досить великому 2-поверховому приміщенні, мала свою церкву. Навіть на подвір’ї гімназії була дзвіниця.

null
На цьому місці знаходилась російська приватна гімназія. Фото 2017р.

 

null
Приватна російська гімназія. Фото - архів краєзнавчого музею

За школою був провулок 13 дивізії, який проходив до вул. Литовської (це приблизно там, де зараз банк «Аваль»). Там була водяна колонка. А ще раніше, я пам’ятаю як крізь сон, що там на куті була кузня. Єврей на прізвище Лінец там купив шмат землі і побудував дуже хороший одноповерховий дерев’яний будинок. А за німців там жив начальник міської поліції Грушевський. Він був доброю людиною. Як хтось із наших хлопців потрапляв в німецьку буцегарню, то він допомагав вийти.

Два триповерхові будинки теж будувались за Польщі і належали багатим євреям, здавались в найм квартирантам.

null
Вул. С. Петлюри, 35. Жовтень 2017 р.

Можу згадати тих, хто жили ближче до Кавказької вулиці, чиїх будинків вже давно немає. Жила там сім’я Шведа. Його син Костянтин Швед закінчив російську гімназію, працював в банку. Сусідами Шведів була Леся Міськова.

Ближче до вул. Кавказької до 1939 року жила єврейська сім’я Лернера. Коли ж Лернери зникли з міста, там поселились інші люди, квартиронаймачі і за німців вони до 1944 року переховували єврейку Глушман, яка була зубним лікарем. Розповідали, що навіть самі німці в неї лікувалися і вони попередили її про підготовку акції по знищенню євреїв.

Навпроти, на куті вул. Кавказької і С.Петлюри жила українська родина Киселів, які займались сільським господарством. За ними жили українці Голешко, Ярмаки, Кицаки, Дзіваки, Андрущенки, Логвисі, Яроцькі, Руданські. У дворі Ярмаків була невеличка крамниця, яку тримав Павленко. Поруч росіянин Мринський мав свій продуктовий склеп.
На нашій вулиці на куті з сучасною вулицею Мазепи стояв газетний кіоск. Потім там німці збудували барак.

На куті з вул. Словацького стояв красивий одноповерховий будинок, в якому за Польщі знаходилось староство. Коли прийшли совєти, то там була якась установа і в 1940 році туди приїжджали німці для вирішення питання по евакуації своїх фольксдойчів в Німеччину. Їх ще навіть охороняли кубанські козаки. Я це сам бачив. У 1944 році туди впала бомба і не розірвалась, то його огородили, щоб ніхто не підходив, а вона все ж потім розірвалась і будинок був вщент зруйнований.

null
Вул. 13-ї Дивізії. Староство. Поштівка.
null
Староство. Фасад

На розі вул. Словацького, на місці, де зараз стоїть 5-поверховий будинок, жив чех Йозеф Панек, який був відомим у Рівному ботаніком, працював в музеї, писав статті. У Панеків було на нашій вулиці два будинки, другий був там, де зараз знаходиться театр ляльок.

Красивий 3-поверховий будинок, що був збудований у 1926 році (вул. Петлюри, 11), належав лікарю Гофману. У нього в підвалі був ренген-кабінет, там все було як дзеркало, плиткою все було викладено. Гофман також здавав кімнати квартирантам. За ним був дуже гарний садок з алейками. В радянський час там розміщувалось управління освіти.

null
 
 
null

Вул. Петлюри, 11. Жовтень, 2017 р.

За Гофманом у дворі був одноповерховий дерев’яний будинок Фінкільштейна, а поруч такий же будинок Панека.

У 1936 році була відкрита на нашій вулиці єврейська гімназія (вул. Петлюри, 26). Я пам’ятаю як все це відбувалося: музика грала, гостей скликали. Будинок великий, внизу була роздягальня, підвали були. Навіть ще у 1940 році, за совєтів, там працювала єврейська гімназія. Директором був Ритва. А після війни там була наша школа.

null
Вул. С. Петлюри, 26. Жовтень 2017 р

 

null
Фото Галини Данильчук

 

null
Фото Галини Данильчук

Далі за єврейською гімназією, де зараз розміщені торговий центр «Євро-шоп» і Ощадбанк, жили євреї, яких чомусь називали «Вовки». Жили також Дзіваки, Лучинські. Поруч жив єврей Кваснюк, який займався солодкою водою, морозиво робив, квас – і в пляшках, і в балонах. В його дворі був «льодяник». Зимою люди нарубували лід на ставу і йому звозили, пересипали тирсою і так лід зберігався усе літо. Усі, хто мав ковбасні, мусили мати лід, адже холодильників не було.

На нашій вулиці знаходився театр єврея Зафрана. Він мав шикарну глядацьку залу десь на 500 місць, велику сцену, ложі, балкон. Зафран мав тут ще лазню (приміщення не збереглося). Коли сюди зайшли німці, то із трьох будинків (театр Зафрана і ще два поруч) перебудували на один театр, дуже якісно і красиво зробили. Театр займав і площу більшої половини фундаменту сучасного Народного дому.  Під час бомбардування Рівного театр (уся його ліва частина) був зруйнований, збереглася права частина (будинок № 3).

null

Розвалини театру Зафрана, 1944 р.

На куті вулиці Пересопницької (за Польщі вона називалась Понятовського) знаходився двохповерховий будинок, де розміщувалась «Каса комунальна ощадності» (ККО), збудована за моєї пам’яті у 1930-і рр. Поруч був ще один будинок, за ним – театр Зафрана. Між цим будинком і театром були східці, якими можна було пройти до річечки.

Сучасний будинок № 3 – в ньому за поляків розміщувався КОП (Корпус охорони пограничної), він уцілів і особливо не змінився.

null

Вул. С. Петлюри, 3. Жовтень 2017 р.

Будинок, де зараз знаходиться управління прав захисту споживачів, не змінився. Це була власність єврея, а в підвалі там знаходилась друкарня і ми дітьми туди ходили за обрізками паперу.

null

Вул. Петлюри, 5. Жовтень 2017 р.

Національний банк, одне із найстаріших приміщень вулиці, зовні не змінився. Пам’ятаю, що у 1944 році під час бомбардування в нього влучила легка бомба, загинув вартовий міліціонер. Трохи пошкодилась стіна, її замурували, незначний слід залишився.

null

Національний банк України в Рівному. Жовтень 2017 р.

На місці, де зараз стоїть пам’ятник Симону Петлюрі (а це була земля Гальперіна) стояв павільйон і там за Польщі продавали  фрукти».

null
Будинок Гальперіна. 1930-ті рр.

Ось і пройшли ми міською вулицею, обернувши колесо історії на 80 років назад, завдячуючи неперевершеному знавцю і патріоту нашого міста Володимиру Мануїловичу Кулію.

null

Пам’ятник Симону Петлюрі. Жовтень 2017 р.

Дякуємо шановному старожилу п. Володимиру і зичимо йому здоров’я!


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   15413