З дитинства я любила різні розповіді про минувшину людей, їхні долі та життя. Ніщо мене так не зацікавлювало, як розповіді старих людей. Бувало, пасу корову на березі і як заслухаюсь про різні цікавинки, то корова може бути в шкоді.

Минули роки, а та давня цікавість мене не залишила. Хотілося б і людям розповісти про цікаві речі, про давні історії. Ці історії на перший погляд здаються звичайними, буденними, але вони мають глибокий зміст.

Не дуже далеко від нашого міста у селі жив самотній чоловік Назар. Він ніколи не був одружений. Не подумайте, що йому чогось бракувало – ні! Статний на вигляд, підтягнутий, русяве волосся на голові на бік зачесане. Середнього, може трохи вище середнього зросту. За характером спокійний, врівноважений, у розмові стриманий. Ніколи нікому не перечив при розмові, не був галасливим. Словом, поважна людина, хоч був уродженцем села, сином звичайних хліборобів. Він не мав високої освіти, але був дуже чемний. Бог обдарував його великою мудрістю, витримкою та спостережливістю. Умів робити усе по господарству, допомагав батькам, але у селі це вміли робити всі.

А Назарова душа прагнула робити щось інше. Дуже хотілося йому шити одяг. За цю роботу він брався із великим бажанням. Та залишатися самоуком не хотів. Коли почув, що в іншому селі працює кравцем чех – хороший знавець кравецької справи, то вирішив піти до нього в науку.

Досить довго навчався Назар кравецькій справі і в результаті перевершив усі сподівання свого наставника. Він навчився шити не тільки легкий одяг, а й верхній, шив вироби з шкіри, на тканину наносив машинкою вишиваний узор. Умів порадити фасон одягу, який найбільше підходив клієнтові до його статури.

Міг виготовити будь-яку викрійку.

Проте недобра страшна війна обпекла його молодість. Назар не був на передовій, але він шив військовий одяг. Його швейна машинка не переставала цокотіти ані вдень, ні вночі. Його роботою військове керівництво було задоволене. Випадковістю долі Назар знайомиться з гарною дівчиною Настею. Вона була лікарем. Її робота полягала у перевезенні санітарним потягом в тил із передової поранених воїнів. Весь час її переслідувала небезпека, але робота є робота. Та душу зігрівало тепло чистих відносин. Між молодими людьми спалахнуло кохання. Вогонь його відчув у своєму серці й Назар, та терзали його сумніви.

Якось запитав свою кохану: «Настуню, скажи мені правду, я тобі потрібен? Ти – лікар, а я звичайний кравець. Бачиш, скільки навколо тебе офіцерів крутиться?» Вона усміхнулась і мовила: «Облиш погано думати, ти для мене вище усіх чинів». Назар ніби заспокоївся, але кожен раз хвилювався за Настю, коли вона їхала на фронт. Палкий вогонь його кохання розпалювався усе сильніше і сильніше. Назар довіряв Насті, як самому собі.

І тут у його розповіді настала пауза. «Може вам тяжко, – кажу я – то не розповідайте. Я бачу, ви її дуже любили».

Назар відповів:

– Це не те слово. Я втратив її назавжди.

– Як це сталося?

– Знаєш, в усьому винна війна. Вона не одному скалічила життя. І нам теж. Моя Настуня поїхала на фронт за пораненими і назад санітарний потяг уже не повернувся. Я її розшукував, писав, та нічого для мене втішного не було. Я не хотів вірити, що її немає. Усе життя чекав на неї, а її не було. Так я залишився сам. Вона у моїй пам’яті живе й досі, така молода, гарна і мила. Пам’ятається мені якраз перед цим нещасливим від’їздом на фронт була у військового керівництва нарада, на якій мала бути присутня Настуня. Я їй пошив на цей день костюм, побачила б ти, як вона виглядала у ньому. Він був світлий, до талії, облягав її стан. Не знаю, чи можна було деінде побачити кращу дівчину.

На вустах у Назара пробігла усмішка, як сонячний зайчик, і очі засвітилися милим спогадом свого вічного, не вимріяного і загубленого кохання.

Після закінчення війни він повернувся у своє село до родини і при ній жив. Одружився брат, мав із дружиною діток. І Назар допомагав їм чим міг: і матеріально, і фізично. Та доки жив брат, жилося йому ще більш-менш, а от коли його не стало, то життя стало нестерпним.

У кімнаті холодно, обігрівав її електричною плиткою. Така людина! І не оцінена рідними! Назар ніколи ні на кого не скаржився, а ревно ніс свій хрест на свою Голгофу. Рідня навіть не похоронила його на обраному ним ще при житті місці. Ніхто ніколи не знав, чому Назар самотньо прожив усе життя. Нікому він не відкривав свою душу. Його потаємне тихо лежало на дні його серця. Відкрив свою таємницю лиш на схилі віку. Та не усім, а до кого мав щиру довіру. Проте все минуло і навіть найщиріші й найспівчутливіші люди уже не в силі щось змінити.

Так скінчилося життя однолюба, який зберіг в чистоті своє кохання до останнього свого подиху на землі.

Любіть і будьте вірні своєму коханню. Бережіть його – це велике щастя.