У доробку здолбунівчанки Марії Коваль вже близько тисячі вишитих робіт. Серед них рушники, скатертини, картини, сорочки, сукні, серветки. Вишиває для душі, але й охоче дарує свої вироби. Тож тепер вони «живуть» не лише у різних куточках України, а й в Іспанії, США та інших країнах.

- Вишивання для нашої родини, наче ритуал. Не пам’ятаю, щоб мама не вишивала. З’являється вільна хвилина - одразу береться за голку та полотно, - розповідає про вишивальницю її донька Ольга.

Народилася Марія Коваль на Львівщині, де це мистецтво в особливій пошані. Вишиванням захоплюється з дитинства. Навчила її цього рукоділля мама. Саме завдяки її настановам тепер роботи майстрині дуже професійні: стібки рівненькі, звороти акуратні. Загалом у родині Марії вишивають чи не всі - мама, сестри, доньки. А нещодавно зацікавилася вишиванням й восьмирічна онучка.

- У пору мого дитинства на вишивку була справжня мода. Ночами не спали, вишивали великі килими. Оскільки нитки тоді складно було «дістати», розпускали шерстяні кофтини, хустки. Навіть полотно самі на верстаті ткали зі швейних ниток. Відтоді збереглися вишивані доріжки, і вони досі яскраві, - згадує пані Марія.

Поступово вишивальниця вдосконалювала навички самотужки. Зараз нові техніки вишивання та ідеї постійно відшуковує в книгах, журналах, мережі Інтернет. Окрім вміння вишивати хрестиком, опанувала гладь, мережку настилом, техніку хардангер, вишивку бісером. Відповідно до техніки підбирає і полотно.

Фото з особистого архіву Марії Коваль

Створює пані Марія й власні узори, поєднуючи різні елементи вишивки. Найкраще вдаються їй нові комбінації у техніці хардангер (лічильна гладь).

Зараз вишиванки «у тренді». Хоча й раніше, коли всеукраїнської моди на вишиті сорочки ще не було, в краї, звідки майстриня родом, традиційно вишиванки вдягали на свята, до церкви.

- У нас, на Львівщині, щораз одягали вишиті сорочки на Великдень, Різдво. А тато постійно носив вишиту краватку, - розповідає Марія Коваль. 

Тож і її родина на службу до храму традиційно приходить у вишиванках. Колись здолбунівчани у їхній бік навіть поглядали зі здивуванням. Нині ж національний одяг дуже популярний, адже наші земляки нарешті усвідомили, що вони - українці.

Є в родині майстрині й справжня вишита реліквія - жупан, якому вже понад сто років, що належав прапрабабусі пані Марії. Вишитий товс­тими лляними нитками й оздоблений бісером, нині він «помандрував» до Іспанії на фестиваль української вишивки. Туди його повезла сестра майстрині Надія. Вона живе в Іспанії, там бере активну участь у громадському житті українців, постійно допомагає нашій армії.

- Надія виготовляє вишиті новорічні прикраси, закодовує імена у вишитих на полотні візерунках. Під час фестивалів продає ці вироби, а виручені кошти передає на підтримку армії чи купує необхідні для бійців речі. А ще допомагає воїнам, які приїздять до Іспанії на реабілітацію, - розповідає Марія Коваль.

Шанують у цій родині і релігійні традиції. Тому, на переконання пані Марії, в неділю та у великі свята вишивати не варто. Сама працює з рукоділлям хіба в невеличкі присвятки, і то в післяобідню пору. Впевнена майстриня й у тому, що в жодному разі не варто вишивати у поганому гуморі - цього вчила її мама.

- Енергетика виробу повинна бути позитивною, щоб не нашкодити людині, яка користуватиметься цією річчю. Це особливо важливо, коли вишиваєш весільні рушники. Якщо ти не в настрої, то й робота не йтиме: нитки плутатимуться, рватимуться. Отож, коли відчуваю, що щось не так, одразу відкладаю роботу, - каже майстриня.

Зважає вона і на ту символіку, що передавалася від пращурів крізь століття. Приміром, на весільному рушникові не повинно бути мережки, натомість варто зображати на ньому дерево життя.

Марія Коваль займається вишиванням, зазвичай, для душі, але якщо комусь сподобається її виріб - не відмовляє і вишиває такий же. Часто майст­рині замовляють комплекти рушників на весілля, її роботи демонструють на різноманітних фестивалях у Рівному та Здолбунові. Звісно, вишила пані Марія рушники й для храмів. І того, що у Здолбунові, і в її рідному селі на Львівщині. А ще майстриня дуже любить квіти, особливо троянди. Тож її подвір’я прикрашають оригінальні клумби, а оселю - вишиті рушники.

Ірина САМЧУК

НОВЕ ЖИТТЯ