Книгу «Терновий шлях» видали рівнянки Богдана і Євгенія Рафаловські у пам’ять про свого батька
Опубліковано : Галина Данильчук
Ігор Рафаловський – один із тих рівненських юнаків, який сталінськими опричниками був позбавлений волі на 10 років, відбув сибірські табори і повернувся у рідне місто нескореним і непереможним.
А народився Ігор Михайлович у Рівному в 1928 році. Його дитинство і юність пройшли на вул. Кавказькій, де мешкала родина його матері Євгенії Качкало. Батька хлопець не пам’ятає, бо його не стало, коли Ігореві було всього лиш рік.
Друзями Ігоря Рафаловського були українські хлопці і дівчата, що жили в цьому кутку міста. Об’єднував молодь дух українського національного патріотизму, мрії про кращу долю свого народу. Молодь по війні сіла за парти, а вечорами збиралися гуртом, щоб співати українських пісень, а ще стали випускати рукописний журнал «Зоря».
Ігор мав літературні здібності і став одним із активних авторів цього молодіжного журналу. Так сформувалась молодіжна націоналістична організація «Юнаки», до якої увійшли старшокласники рівненських шкіл № 1 та № 2. Їх єднали мрії, захоплення і романтика боротьби. У них були підпільні псевдоніми, Рафаловського назвали «Непереможний». Він навчався у школі №1 ім. Т.Шевченка та, не закінчивши навчання, пішов працювати у Рівненську філармонію, де в той час зорганізувалась капела.
Був 1946-й, коли й вийшов той перший і єдиний номер рукописного журналу «Зоря», де помістили вірш Ігоря Рафаловського «Народе мій». З рук у руки друзі передавали журнал, перечитуючи сміливу правду про нового окупанта, що прийшов на рідну землю. А час був страшний, жити й говорити було страшно, а не те, щоб дозволити собі писати правду.
У червні 1947 року І. Рафаловського заарештували і слідство йшло протягом року з допитами, очними ставками, жорстокістю. Вирок був винесений 4 березня 1949 року за ст. 54-10 ч.1 УК УРСР: «… засудити на 10 років позбавлення волі з відбуттям міри покарання в далеких таборах СРСР з поразкою прав терміном на 5 років після відбуття міри покарання».
Він повернувся до Рівного у 1956-му. Здоров’я вже було підірване, а дух залишався все таким же сильним і нескореним. Повернулася із заслання і його мати Євгенія Іванівна, яку слідом за сином вивезли в Сибір, як ворога народу. Ігор повернувся на роботу в театр. А його зошити знову наповнювались віршами, повістями, спробував писати драму. Творчість має крила, вона додавала йому сил, вона була його пристрастю і його сповіддю. А ще – тішила сім’я, син, його любі донечки, заради яких хотілося жити й творити.
Йому було лише 48, коли життя раптово обірвалося. Меншенькій Богданці було лише 6 років, Євгенії – 13. Їм завжди не вистачало тата.
Доньки Рафаловського росли без батька, але з батьковим духом і запалом. Євгенія обрала шлях до сцени і нині є палким пропагандистом української культури, українського поетичного слова. Богдана – український філолог, вчитель Рівненської школи № 10.
У пам’ять про свого батька доньки вирішили видати його книгу, зібравши єдино написані ним твори, не порушивши жодного рядка, щоб в кожному слові чувся його голос.
Щоб самим дізнатися ту гірку правду про тернистий шлях свого батька, вони віднайшли в архівах СБУ колись заборонені секретні документи про І. Рафаловського і його товаришів. І головне – їм вдалося побачити там і скопіювати сторінки рукописного журналу «Зоря», який в руках сталінських катів був основним доказовим документом про їх націоналістичні висловлювання.
У книзі, яка має назву «Терновий шлях», окрім творчого спадку Ігоря Рафаловського, поміщені сторінки журналу «Зоря», розповідь про автора, спогади про нього.
Презентація-перфоманс книги «Терновий шлях» відбулася в юнацькій бібліотеці, де все було пронизано пам’яттю про непереможну постать людини, що жила з прагненнями до світла волі й правди. Книга вийшла у світ в Рівненському видавництві «Волинські обереги» накладом лише у 100 примірників.
Великої поваги заслуговують діти, які увічнюють пам’ять батьків книгою.
Джерело: RvNews