Минув місяць від часу, коли 17-го жовтня тисячі людей вийшли під стіни українського Парламенту з вимогами в рамках всеукраїнської акції «Велика Політична Реформа».

Акцію задовго до її початку анонсували та вели Рух Нових Сил, Рух Валентина Наливайченка «Справедливість», Громадянський рух «Хвиля» Віктора Чумака, УНА-УНСО та РПС. Згодом долучилися «Альтернатива», «Громадянська позиція», Самопоміч, Демальянс, ВО «Свобода» та ціла низка громадських та антикорупційних організацій, таких як Центр протидії корупції, Реанімаційний пакет реформ та інші.

Фото з мережі Інтернет

Вимог у акції на самому її початку було три: зняття депутатської недоторканості; нове виборче законодавство (відкриті партійні списки, скасування мажоритарних округів); створення антикорупційного суду.

Проте вже зранку того ж дня Рух Наливайченка «Справедливість» спільно з «Патріотом» Голомші пішли на Банкову, де передали до АП вимоги, додавши ще одну – Закон про імпічмент Президента. Згодом, вже на сцені, встановленій під Парламентом Наливайченко повторив це під скандування людей «Імпічмент!».

Власне питання імпічменту президента, а також небажання окремих постатей з ліберального табору йти на поступки щодо його внесення, стало причиною того, що абсолютна більшість всіх цих антикорупційних структур, ґрантових фондів та громадських організацій почала відмежовуватися від протесту та «знімати з себе відповідальність за те, що відбувається під парламентом», як це зробив депутат від БПП Мустафа Наєм, бо, бачте, був «проти радикалізації протесту». Також лібералам не сподобалося встановлення наметів, які першого ж дня встановили «Справедливість» та Рух Нових Сил прямо перед входом до ВРУ. На проїзжій частині вулиці Грушевського розташувався батальйон «Донбас», солідне представництво батальйону «Айдар» та окремі представники Добровольчого руху і демобілізовані Воїни ЗСУ та НГУ.

Фото з мережі Інтернет

Зрештою, коли 19 жовтня 2017 р., після двох надважких днів в плані перманентних як денних так і нічних сутичок, на віче стало зрозумілим – протест «витягнуть» не всі. В наметовому містечку перед Парламентом залишились Рух Нових Сил, «Справедливість», УНА-УНСО, РПС, ВО «Свобода» та небайдужі громадяни. Продовжуючи розповідь про процес, а не результат (про результат – наприкінці статті), то слід зазначити, що з 19 по 29 жовтня – табір переживав період певної трансформації та внутрішнього відшліфування: була створена власна інфраструктура у вигляді кухні, прес-центру та внутрішньої охорони порядку. Було створено окремий «табір в таборі», де військові запровадили жорстку ієрархію та дисципліну, а також саме вони й забезпечували охорону громадського порядку.

Так і жили до віче, призначеного на 29 жовтня. Його, так би мовити, «фішкою» було народне волевиявлення з бюлетенями, рахунковою комісією, скриньками – справжні вибори, тільки без фальсифікацій та адмінресурсу. В бюлетені була ціла низка питань, запропонованих до внесення в основний перелік вимог: Закон про імпічмент Президента, проголошення дострокових парламентських виборів, замороження тарифів та цін, розрив дипвідносин із РФ, скасування медреформи тощо. Виграв пункт про імпічмент, і врешті його було внесено до основних вимог офіційно. З іншими вимогами вирішили розбиратися поступово.

Фото з мережі Інтернет

Тепер про результати. Головним результатом особисто я вважаю те, що люди вперше вийшли і СТАЛИ на такий тривалий час після трагічно-героїчних подій Революції Гідності. Це, на мій погляд, підкреслило слова й думки мільйонів про нинішній стан Держави та ставлення до Народу з боку української влади.

Не менш важливим для мене є наймасштабніше об’єднання позапарламентської опозиції з часів акції «Україна без Кучми» у 2000-2001 році. Не дивлячись на ідеологічні розбіжності та різні цілі – більшість партій та організацій, що взяли на себе відповідальність вивести людей – стоять під Парламентом і донині.

Серед цих партій, рухів та організацій, можна виокремити дві, які наймасовіше були представлені на віче, довозили представників з регіонів, та мають яскравих, харизматичних лідерів. Це – Рух Нових Сил Міхеїла Саакашвілі та Рух Наливайченка «Справедливість».

Для лідерів цей протест – перевірка власних можливостей, як банально організаційних, так і загальнодержавницьких, а для рухів під їхнім керівництвом – можливість ствердитися як справжня, а не фейкова, конструктивна чи системна опозиція. Поживемо – побачимо, але дуже хочеться вірити, що у них вийде, бо на фоні тотальної зневіри дуже важко вже буде народу відійти від чергового шоку. Це тільки на руку владі – аморфне, зневірене суспільство, не здатне на самоорганізацію взаємодію та протидію корупції та клептократії.

Щодо результатів за вимогами «Великої політичної реформи», наразі влада спромоглася виконати дві й обидві наполовину, а саме: відправила на розгляд до Конституційного суду два законопроекти зі зняття депутатської недоторканості. Перший – авторства Юрія Левченка з ВО «Свобода», який передбачає зняття з дня прийняття, другий – Порошенка, який вступає в силу з 1-го січня 2020.

Протестувальники одностайно підтримують варіант Левченка і будуть тиснути на Парламент, аби той прийняв саме цей варіант та ще ухвалив у першому читанні нове виборче законодавство.

Щодо законів про антикорупційний суд та імпічмент Президента, то обидва вони мають бути проголосовані парламентом максимум 3 грудня 2017 – таку вимогу поставив Марш обурених, що пройшов від Михайлівської площі до Площі Конституції під ВРУ 12 листопада 2017 року. Перший має бути внесений Президентом, а другий (7248) – авторства Юрія Дерев’янка (Рух Нових Сил) – внесено до секретаріату.

Підсумовуючи сказане, зазначу, що найголовніше – не процес, а результат. Саме заради нього ти щось починаєш робити. Як активний учасник протесту «Велика політична реформа» я стверджую: якщо ти вийшов – йди до перемоги, інакше не варто було виходити за поріг. Я вірю, що наша перемога обов’язково буде. Вірю, що Україна стане більш європейською, більш цивілізованою, більш правовою, а головне тією, якою ми хочемо її бачити навіть не з часів активної фази Революції Гідності, а з часів Національно-визвольних змагань 1917-1922 років. 100 років мало вистачити на роздуми, помилки та поразки. Час перемагати!