Якщо ви, панове, надумаєте унезалежнитися від монополіста, який постачає у вашу квартиру тепло і захочете перейти на автономне опалення свого помешкання, щоб сплачувати за те, що справді витрачаєте, не думайте, що це так просто. Монополіст не зацікавлений,  щоб від нього будь-хто від’єднувався. Адже це його прибуток. Тому він не реагуватиме на ваші листи, складені про відмову від послуг акти, уникатиме з вами зустрічі, наче вас і нема на світі, а коли ви таки і далі вперто стоятимете на своєму і перекриєте вентиль, що йде до вашої оселі, й навіть не місяць-два, а роками не користуватиметеся послугами компанії-монополіста, то це для монополіста не причина, щоб не прислати вам платіжки, за якою ви маєте сплатити за подачу тепла. І не важливо, користувалися ви цією послугою чи ні.

Будете опиратися, принципово не будете сплачувати – подадуть на вас в суд.  Влізете в судові тяжби, витратите кошти на адвокатів, судові збори і навряд чи доб’єтеся справедливості. Вам тільки добре потріпають нерви.

А результат все-одно буде не на вашу користь: виграє той, хто багатий і владний, у кого зв’язки, хто на короткій нозі з власть імущими і суддями. Так вже спрацьовують у несправедливому суспільстві неписані закони, описані у байці Глібова: «А вищий нижчого тусає та ще й б’є, затим, що сила є!» Бо кругова порука. Хоч як, здається, несправедливо, несправедливість така кричуща, що волати хочеться і брати в руки вила, проте суд присуджує несправедливий вирок, де правий монополіст, а не ти, бо ти всього лиш маленька людина. І маленька людина в такому нерівному двобої з монстрами, які захопили все і ще мало, давлячись слізьми, помалу опускає руки. Бо не стає більше віри. Вона є громадянином держави, де люди мають громадянські права лише на папері, а насправді усі ми залежні, нами керують купка монополістів та високих чиновників, які вичавлюють зі свого народу все, що він має.

Ця похмура картина не є витвором моєї фантазії. Кілька днів тому, 20-го листопада, на нашому сайті була опублікована стаття «КП «Здолбунівкомуненергія» примусово стягує кошти з сім’ї, яка не є її клієнтом», у якій викладено реальну історію родини Оксани Хандрук зі Здолбунова, яка ще у 2014-му році в присутності свідків (сусідів) з їхніми підписами склала акт про те, що від’єдналася від теплопостачання. Судові тяжби родини завершилися тим, що у червні 2017-го року, родина суд виграла, оскільки була проведена незалежна експертиза, яка показала, що родина справді не користується послугами Здолбунівкомуненергії».

«На черговому суді була винесена ухвала провести незалежну експертизу на рахунок подачі тепла в мою квартиру, що і було зроблено, – розповідає Оксана Олексіївна. – Фахівці з «Рівне експерт» провели таку експертизу і встановили факт, що в моїй квартирі автономне електроопалення і що втручання в систему не було. Система знаходиться в такому ж стані, як при здачі будинку. У технічній документації на приватизацію квартири теж зафіксовано, що у нас електроопалення».

Коли вчора, 22 листопада, Оксана Олексіївна Хандрук плачучи, зателефонувала до нас в редакцію й сказала, що апеляційний суд, який цього дня відбувся в Рівному, вона програла, в це важко було повірити.

- Як? Цього не може бути! У вас же на руках дані експертизи! – вигукнула я. А у трубці навзрид ридала скривджена нашим «найсправедливішим у світі судом» жінка і запитувала: «Що мені тепер робити? До кого мені тепер звертатися? Це ж ми вже скільки виплатили і ще треба 11 тисяч – ні за що! Ні за що… Та це ж треба пропасти…»

І я не знала, що їй відповісти, як заспокоїти. Тож лиш порадила не приймати ніяких рішень сьогодні, а передусім заспокоїтись, прийти до рівноваги, в якій можна тверезо оцінити ситуацію і приймати якісь рішення.

«Та добре радити заспокоїтися», – картала себе потім, вже поклавши слухавку. А як опинитися на місці цієї родини, то кожен завиє. Людина має сили боротися, шукати правди і її доводити, допоки має віру. Чиновники нерідко ображаються на громадян, чому вони їм не вірять, не мають до них належної поваги. Так, справді чесному чиновнику, образливо відчувати цю суспільну зневагу. Проте навіть справді чесний чиновник, котрий прийшов на своє місце вчора і ще не встиг обрости не зовсім праведними зв’язками і справами, які мусить виконувати за вказівкою того, що стоїть вище, є гвинтиком системи, яка вже наскрізь прогнила і тріщить по швах, проте й далі діє за традицією, звичкою, за інерцією за тими стереотипами, які за роки кріпко-накріпко прищепилися в нашій свідомості.

І коли з одного боку ситий підприємець-монополіст, який навіть на суди сам не ходить, а присилає свого представника, а з другого жінка-інвалід, яка на півставки працює бібліотекарем, то звісно, що суд тягтиме за тим, хто грошовитіший і міцніше стоїть. Бідних і скривджених в судах не люблять. Бо що з них візьмеш? Один клопіт.

От, хто дасть пораду, куди йти, що робити цій родині? Чиниться нахабний грабіж сім’ї монополістом, і суд каже, що він правий: родина має по світу з торбами піти, а все до решти сплатити! Та коли б справді вибивали борги (бо боржників також вистачає і справ подібних у судах достатньо!), то не побивалася б так скривджена родина.  Бо раз борги допустив, то мусиш їх повертати. А тут тобі приписують борги неіснуючі (цікаво, звідки взята цифра боргу? Який бухгалтер і за якими показниками її написав?), стягують їх з твоєї й так мізерної пенсії й вимагають повернути все до копійки.

А де гарантія, що їх і далі не писатимуть? Як можна сплачувати за те, чого не купував, чим не користувався? От що найбільше болить Оксані Хандрук. І вона, і ті, хто поінформований у її біді, не можуть збагнути, яка різниця між злодієм,
 який заліз тобі в кишеню чи в сумку й викрав гаманець з грішми і таким цивілізованим крадієм, який щомісяця без твоєї на те згоди знімає гроші з твоєї пенсійної картки? Мабуть, ніякої. І той, і другий чинить наругу, порушив твої громадянські права і за таке треба садити до в’язниці.

Проте, коли ми так міркуємо, панове, то наша логіка, виходить, – неправильна. Насправді, коли цей злодій привілейований, у його руках підприємство з мільйонними прибутками, то він легко може обернути справу так, що не він лізе в  кишеню до громадянина, а це громадянин йому винен. Бо не сплачує й заборгував! І судді вірять не тому, у кого крадуть і забирають останнє, а тому, хто краде, безсовісно бреше й забирає «латану свитину з каліки…, силою знімає» – як писав Шевченко. А ошуканому залишається тільки стогнати та з розпуки плакати.

Проте суд сльозам не вірить. Не вірить ні Хандрукам, ні сусідам цієї родини, ні документам з підписами родин, ні показникам мертвого лічильника, на якому вже четвертий рік цифри ті самі, бо немає що рахувати. Зрештою, як не враховувати висновків експертизи, яка це доводить? Проте вірить багатому монополісту, який оперує сумою вигаданого боргу, хоч сім’я не користувалася й надалі не користується його послугами.

У чому ж тоді винні Хандруки? Чим керувалися судді, коли винесли таке несправедливе рішення? Правду кажуть у народі, що закон у нас, як дишло – куди повернеш, туди й вийшло.

Хандруків звинуватили в тому, що вони, коли відключалися від тепломережі, порушили порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення. І нічого, що цей порядок, яким керувався суд,  вельми застарів: затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 грудня 2005 року за №1478/11758.

Ще того будинку на вулиці Коперника у Здолбунові не було. Та й таких будинків у всій Україні вочевидь не було, в яких уже в проекті передбачена така можливість переходу при бажанні мешканців на автономний обігрів помешкань. Однак суди на це не зважають, керуються старим законом, при цьому закриваючи очі на такий кричущий факт, що родина послуг не брала. Ні. Суд таки змушує родину платити за товар, який родина не купувала і яким не користується. Зате от мовляв, сякі-такі, порядок же ви порушили! То платіть!

Згідно порядку відключення від тепломережі передбачено, що відключення приміщень здійснюється за проектом монтажною організацією за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи, а по закінченню відключення складається акт, який в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження (п.п. 2.5, 2.6 Порядку).   От оцього, мовляв, родина не виконала, тож нехай тепер сплачує.

А те, що у будинку не треба нічого монтувати, робити якийсь спеціальний проект і скликати поважну комісію, це до уваги не береться, як і те, що є офіційний лист до Комуненергії, є лист-згода сусідів з їх підписами і є Акт, який засвідчує факт, що родина від послуг Здолбунівкомуненергії від’єдналася. 

Приміщення КП "Здолбунікомуненергія". Фото з мережі Інтернет

Чиновники нерідко люблять похизуватися в ЗМІ, як надають допомогу неблагополучним родинам. Допоможіть, панове, цій родині. Розберіться в цій ситуації, яка кидає дуже негарну тінь на репутацію нашої області й України, як держави, в якій такі монополісти безкарно грабують свій народ.

А сім’ю цю благополучною ніяк не назвеш. Оксана Хандрук незважаючи на інвалідність, змушена  працювати. А чи багато заробляє бібліотекар у сільській бібліотеці на півставки?! Її брат, який теж живе у цій квартирі, пенсіонер з мінімальною пенсією. Її син, який повернувся з війни,  ще не повернувся в життя, яке ми маємо тут, не приносить у дім і очікуваного заробітку. Оксана Хандрук попри те, що дитина не сирота, мусить бути її опікуном, бо ні матері, ні батька. Тож у родині попри бідність і нестатки – своя сімейна драма, своя трагедія, від якої ой як крається материнське серце. Дитину треба належно харчувати, одягати та сплачувати за дитячий садочок. Родина щомісячно сплачує за всі комунальні послуги, якими користується. Хандруки не мають субсидії. Тож родина й так за межею бідності. Тож як можна цим доведеним до відчаю людям реагувати на отакий «праведний» висновок суду? "Бабусю, чого ти плачеш?" – виразно чую в телефон дзвінкий голос дитини. "Ні, дитинко, бабуня не плаче, то порошинка в око потрапила", – каже дитині Оксана Олексіївна, проте й далі плач бринить у її голосі, коли розповідає, що її брат Сергій телефонує родичам і просить їх позичити гроші, хто скільки може, щоб закрити цей насправді неіснуючий борг, аби їх нарешті залишили в спокої. Оксана Олексіївна зізнається, що не може з цим змиритися:

- Я вже ніби й підтримую брата, та як подумаю що це даремні гроші, то серце кров’ю обкипає. Як же так? Чому ми маємо платити? Звідки такі суми? Кому ми платимо?

На жаль, її питання без відповіді. І дуже болісно й гірко усвідомлювати, що від такої несправедливості сьогодні не застрахований ніхто.

А щодо судів, які беруть на себе відповідальність приймати отакі рішення, то хіба керуються вони законами честі й справедливості? Таких суддів, які думають про долю свого приниженого, припертого несправедливими тарифами, банками-лихварями, інфляцією й іншими несправедливостями до стінки народу, лиш одиниці. Лиш одиниці усвідомлюють, що такі закони, такі суди, такі монополісти – все це разом і є головним гальмом на шляху до нашого всенародного поступу, економічного розвитку.

Корупція і такі суди вбивають людей більше, ніж той окупант на сході. Бо людина зневірена, вважай, що спаралізована у своїх діях і вчинках. Коли ж ми всі перестанемо вірити у своїй державі всім, то чи буде в нас ця держава?