Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Воїна-добровольця з Рівного без доведення вини і вироку суду відправили у найжорстокішу в Україні психіатричку (ВІДЕО)

03.12.2017 12:14   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Чи не ставили ви собі, панове, питання, чому військкоматам в Україні, де вже четвертий рік поспіль йде війна, так важко набрати новобранців для строкової служби? І то навіть де - у західних областях, звідки в перші роки вимарширувало на війну тисячі добровольців. Чому? Хіба наші хлопці вже перестали любити Україну?

Відповідь на це питання неоднозначна. Проте причина такого стану, коли не тільки на війну йти не хочуть, а навіть до війська служити строкову службу, одна – тому, що не вірять ні цій владі, ні цій державі, ні судам, нікому.

Ще тому, що прості громадяни нашої країни бідні й незахищені. Матері віддають на війну здорових і гарних синів, а їм повертають поранених, хворих, нервових, надламаних, з душевними хворобами. Що вже казати про мертвих, полонених, втрачених безвісти. І ці бідні матері, або дружини – родини цих бійців опиняються сам на сам з такими проблемами, з якими сім’я без допомоги фінансової, а то й без фахового правозахисника, психолога, адвоката справитися не може.

null
Фото з родинного архіву

4 грудня в понеділок у Рівному буде суд. Виноситимуть вирок бійцеві-добровольцеві Нацгвардії батальйону імені Кульчицького рівнянину Святославу Стегнею. Героєві, адже за плечима цього 31-річного воїна тяжкі бої під горою Карачун, важке взяття Слов’янська, Артемівськ, станиця Луганська, Троїцьке, Дебальцевський плацдарм, Попасна… На війні він з самого початку і весь час на передовій, там втратив здоров’я.

null
Під час виходу з Дебальцево

Контузія під Попасною в грудні минулого року обернулася для нього психіатричною хворобою. Тож судять душевно хворого, насправді неосудного, з пораненою душею. Що такого накоїв цей чесний, добрий і від роду розумний хлопець з добропорядної патріотичної родини, який із золотою медаллю закінчив Рівненську гімназію №1, навчався на юридичному факультеті Острозької академії?

null
Славко Стегней (перший справа) - спудей Острозької академії

У Рівному, на вулиці Спартака, 9 в густо заселеному квартирантами двоповерховому будинку, де окрім двох сімей ще мешкають декілька квартирантів, 17 серпня цього року вибухнула граната. На щастя, ніхто не постраждав. Лиш пошкоджено батарею опалення й стіну. В тому будинку на той час мешкав і Святослав. Оскільки більше колишніх військових у будинку нема, окрім нього, то підозра впала на нього. Незважаючи на те, що граната вибухнула в кімнаті квартиранта за зачиненими дверима, а Святослав у цей час перебував на подвір’ї, схопили його, вдягнули на руки кайданки і дарма, що він кричав, що гранати не кидав, що без адвоката спілкуватися ні з ким не буде, його повезли у слідчий ізолятор та помістили в одиночну камеру.

null
Матір Св. Стегнея. Фото автора

Його матір зразу ж наступного дня з самого ранку принесла висновок психіатричної експертизи, за яким її син не може бути осудним, бо в такому стані не керує свідомо своїми діями і вчинками. Хотіла бачити сина. Проте дозволу на побачення їй не дали. А документ за підписами цілого консиліуму столичних фахівців-психіатрів не завадив відкрити на Святослава Стегнея за фактом вибуху в будинку по вул. Спартака, 9 гранати кримінальне провадження за ч. 1 ст. 263 КК України, де йому окрім зброї, яку він привіз і використав, інкримінують такий важкий злочин, як свідомий замах на вбивство. І підставу знайшли – на грунті ревнощів. Не будемо поки що говорити про те, наскільки це може чи не може відповідати дійсності.

Поговорімо про елементарні права людини. Хто там каже, що в нас органи внутрішніх справ поводяться з підозрюваними гуманно? Хто ще запевнює, що психіатрія не використовується в нас, як каральна?

Перше, що мали б зробити слідчі чи судді, коли побачили діагноз підозрюваного, це призначити в суді його представника. Цим представником мала б бути якщо не дружина, то мати. Оскільки Стегней за статусом розлучений, значить – мати, єдина близька людина (єдиний брат Стегнея також в АТО). Проте представника неосудному не призначають. Самого підозрюваного садять в одиночну камеру і вже через день, 19-го серпня, на першому слуханні в суді він підписує все, що йому веліли підписати.

На цей перший суд 19 серпня, де було попереднє слухання та визначали міру запобіжного заходу, його матір навіть не покликали, не повідомили, що суд відбудеться. Як і належить привели в кайданках та посадили на лаву підсудних злочинця…  

А у документах пишуть: «Характер розладу психічного захворювання Св. Стегнея перешкоджає проведенню процесуальних дій за участю останнього та його участі у судових засіданнях під час судового провадження».

Про це йдеться у клопотанні про примусове лікування в психіатричному медичному закладі.

«Я був на цьому суді, – розповідає заступник голови Спілки ветеранів АТО Андрій Овсійчук. – Ми зазвичай намагаємося надати захист нашим ветеранам в судах. Наскільки це можливо. Тут я нічого не міг вдіяти: дивне враження склалося про самого підсудного - замість того, щоб бодай якось себе відстоювати, захищати, мати якусь позицію, він її не мав: зізнався у сподіяному та обмовив себе так, що в захисту не залишалося ніяких аргументів».

Святослав виглядав подавленим, неохайним, був незібраний. Так його в камері-одиночці підготували до суду.

Після суду його знову кинули до камери-одиночки і тримали там днів з десять, потім перевели до загальної.

Його матір Тамара А., яка проживає не в Рівному, а доїжджає із села Курозвани Гощанського району, марно оббивала пороги суду, щоб їй дозволили побачення з сином. До того ж, при затриманні у нього вилучили його телефон, де всі його контакти, тож жінка не могла сповістити про те, що сталося з сином його друзям, бойовим побратимам.

null
Матір показує нагороди свого сина.Фото автора

Побачення вона домоглася лише через два місяці. І тільки завдяки одчайдушному вчинкові. Так веде себе загнана в глухий кут самотня тигриця, коли у клітці зачинили її дитя. Тамара на алярм викликає в своє село Курозвани Гощанського району поліцію й скаржиться, що її психічно хворого сина, ветерана АТО, контуженого під Попасною, без доведення його провини тримають другий місяць у СІЗО разом з небезпечними злочинцями, не призначають йому представника в суді, яким могла б бути вона. Їй, матері, не дають з ним побачення.

null
Грамота Верховної Ради, якою нагороджений стрілець-гранатометник С. Стегней

Це подіяло. Наступного дня пані Тамару А. викликають, віддають паспорт і телефон сина (проте всі контакні дані в телефоні відсутні). Нарешті її призначають його представником та дозволяють коротке побачення.

null
Нагороди С. Стегнея.

 

null
Військова форма з нагородами С. Стегнея.

Перед нею не був мужній воїн. Перед нею сиділа її беззахисна й геть безхитрісна чесна дитина.

«Славко виглядав дуже депресивним, подавленим, сидів з опущеними плечима. Він не знав, що неосудний. – розповідає пані Тамара. - На моє питання про те, що ж відбулося того вечора, чому він метнув гранату в кімнату пожильця К-ка, він заперечував, що її метав. Душевно хвора людина – це та ж дитина. Він відповів по-дитячому: «Граната викотилася з рюкзака, а я втік». І цьому, що Слава в момент вибуху злощасної гранати на другому поверсі вже кілька хвилин, як спустився з другого поверху і був на подвір’ї є, до речі, підтвердження, – про це посвідчили мешканці однієї з кімнат, подружжя квартирантів. Справу треба ретельно вивчати, опитувати всіх свідків і вину сина доводити, а вони вже все вирішили й написали».

Пані Тамара щораз плакала, коли згадувала це перше і останнє своє побачення з сином. Жінка не знає, чи побачить сина ще. І їй є чого плакати. Вона не заперечує, що він потребує лікування, але ж чи лікують хвору душу в закладі з особливо суворим наглядом і режимом, про який так клопочуть і судді, і слідчі? Хіба її син звір, що його треба тримати в клітці? Йому потрібне душевне людське тепло, людяне ставлення. З ним треба розмовляти. Потрібен психолог.

Матір просила всіх тих, хто творив присуд її синові про те, щоб не засилали його далеко від неї, бо у неї тільки мінімальна пенсія, тож коли він опиниться у Дніпрі, вона не зможе до нього поїхати, завезти передачу. Проте від неї, її прохань всі відмахувалися, як від назойливої мухи, яка перешкоджала творити високому суду правочинні дії.

Щоправда, того ж дня, 17-го листопада, відбулося ще одне слухання по справі, на яке матір Святослава Стегнея вже не могли ігнорувати, адже вона була офіційним представником неосудного обвинувачуваного.

Виявилося, що наданий нею документ про діагноз сина перевірили, роте аж у жовтні, возили його до Львова на психіатричну експертизу, де висновок київських психіатрів був підтверджений.

Матір була вражена тим, що у справі все вже вирішено. Всі крапки поставлені. Вражена, що про якісь інші версії у справі, які б мали випливати на основі допитів усіх свідків - хто де був, стояв, знаходився, опитування щодо того, що відбувалося в будинку до вибуху гранати, характеру поведінки Св. Стегнея в щоденному житті і т. д. - не було й мови.

«Ніхто ні разу не викликав мене, як матір, людину, яка найближче знає підозрюваного в справі, на допит. Не викликали й інших свідків чи того, хто буцімто потерпілий.»

Їй, матері, як представнику засудженого, дали ознайомитись з документом «Клопотання про застосування примусових методів медичного характеру», де шість слідчих та три прокурори доводили його провину та клопотали про поміщення його у психіатричний заклад з особливо суворим режимом.

До цього клопотання, викладених у ньому фактичних обставин кримінального правопорушення у пані Тамари багато питань. Там написано ніби її син мав злий умисел на заподіяння смерті потерпілому К. на грунті ревнощів, що зовсім не відповідає тому, що є в реальності.

null
Витяг з Клопотання про примусове лікування у закладі з суворим режимом
null
Витяг  з клопотання

На вул. Спартака її син мешкав з жінкою, яка до війни була його дружиною та поки він перебував в АТО, розлучилася з ним. Він же все одно повернувся до неї, маючи надію зліпити сім’ю, бо росте ж у них чотирирічний син.

Поки він служив, жінка заселила дім квартирантами. Так, було таке, що Святослав ревнував її до одного з квартирантів. Але зовсім не до того, який у справі виступає, як потерпілий та це не заважає слідчим написати, що то на грунті ревнощів її син хотів його зумисне вбити! Насправді ніяких виношуваних злих умислів бути не могло. В результаті сварки вчорашнього воїна довели до стану афекту, в якому навіть притомна здорова людина могла б оступитися й накоїти біди. Але ж наші суди не доходять до такого глибокого вивчення справи, щоб відповідальність понесли ще й ті, які спровокували на протиправні дії. Адже колишня дружина бачила його діагноз. Невже за кілька місяців спільного проживання з дитиною вона не могла поцікавитися що там є в наплічнику? Є багато до неї питань. Проте ніхто їх не задав. І її в цій драмі не існує. Чому?!

Могли б же суди  допитати і тих двох квартирантів зі Сходу, один з яких вважається потерпілим, хоч граната вибухла в його кімнаті, поки він начебто спав (тобто за зачиненими дверима, бо Стегней дверей не вибивав (є свідчення сусідів). Коли б як гангстер вибив двері та як досвідчений воїн метнув гранату, то шансів вижити в К-ка не залишалося, бо кімнатка дуже маленька). Та ці обставини чомусь поза увагою слідчих і суддів. А було б корисно поцікавитися, де ці чоловіки тепер? Якщо ні в чому не винні, то чому так швидко збігли, покинули помешкання на Спартака зразу ж після того, як посадили Стегнея?

Але суд цим не переймається. Наші суди дуже перевантажені. Їм ніколи. Тож вони поспішають і розпоряджаються людськими долями як колишні енкаведистські трійки.

Тамара А. не може змиритися з категоричністю цього вердикту, написаного слідчими й прокурорами, відсутністю елементарної логіки.

«Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням : відсутній» - написано у одній графі, а в другій, у якій йдеться про пом’якшуючі обставини написано, що такі теж відсутні. Невже не може бути пом’якшуючою обставиною ця сама відсутність заподіяної шкоди? Або те, що мале дитя, яке так чекало тата з війни, ростиме без батька? І невже геть не грає ролі оце більше трьох років «служіння народу України» на передовій, чи оці нагороди?» - не може змиритися з присудом нашого гуманного суду пані Тамара.

Є у неї питання і щодо привезення зброї із зони АТО та її зберігання також, адже син приїхав до Рівного не з АТО, а з психіатричної клініки в Києві, де перебував майже три місяці. Невже у психіатричній лікарні у вояка, який не володіє своїми діями і вчинками (як пишуть у висновку психіатри), не перевірили вміст наплічника? І чому гранати знайшли в рюкзаку аж через два дні після того, як одна з них вибухнула? Нагадаю, що саме в цей день 19 серпня і відбулося перше слухання в суді, де неосудний Стегней підтвердив свою вину.

Пані Тамара А. дарма просила, щоб її попередили коли і куди повезуть сина, дарма домагалася ще одного з ним побачення, сподівалася передати йому тепліший одяг, черевики, адже йде зима, а він літньому взутті. Проте його вивезли без її відома, хоч і призначили її його представником.

Якогось дня ще був від нього один короткий дзвінок. Слава зателефонував матері з чийогось телефону та сказав, що перебуває у Львівській психіатричній лікарні. Коли вона подзвонила на цей номер наступного дня, їй відповіли, що його вже тут нема.

«Значить повезли в Дніпро», - констатує жінка і плаче, тому що переконана, що каральна психіатрія, яка тут існувала в радянські часи ніде не щезла, вона існує.

«Я не заперечую проти того, що його треба лікувати. Як мені пояснив лікар, у нього в голові від вибуху судини полопали, кров запеклася, от його й перемикає, син втрачає порою пам’ять, порою неадекватні рухи в нього і наче десь відлітає - говориш, до нього, а його нема. Потім перепитує: «Ти щось казала?» Скаржився, що болить голова, коли я з ним бачилася. Ще у нього є один важкий діагноз - міопія обох очей. Через постійну напругу - дивлення у прилад нічного бачення. Мій Славко не буйний. Він спокійний, врівноважений хлопець (це, до речі, підтвердили і його сусіди), нікому нічого злого не заподіяв і заподіяти не може. А там, коли поселять його з такими, що будуть з нього знущатися, там – може бути що завгодно: колотимуть «Галапередол» ще щось, що знищить печінку і до кінця доруйнує психіку», – після цих слів пані Тамара не плаче, а просто виє мені в трубку телефону.

Так, з цими гранатами, які у нашій країні нині вибухають скрізь, треба щось робити, треба ретельніше перевіряти наплічники вояків, які їдуть додому. Але й із самими вояками, їхньою психікою теж треба щось робити, створювати умови для їхньої реабілітації та соціалізації в мирному повоєнному житті.

Саме тому й передбачена була в ЗСУ ротація військових кадрів, що перебування на передовій понад рік не кожен солдат здатен витримати як фізично, так і морально. Люди вибиваються зі сну, не розрізняючи дня і ночі, внаслідок хронічної перевтоми стають дратівливі, нестримані у конфліктних ситуаціях. А є ж там і люди з тендітною психікою, які просто не народжені для війни. І ця психіка не у всіх витримує. Війна вихолощує людину енергетично.

Славка Стегнея давно на його передку мали б кимсь замінити. А він із тих патріотів, які самі собі поклялися, що з поля бою не підуть, допоки не закінчать цієї війни і не повернуть Україні її території. Тож підписав контракт не задумуючись. Хоч проблеми зі здоров’ям, а саме психічні аномалії, алогічність деяких дій стали помічати в Слави його бойові товариші ще років зо два тому. Проте далі все поверталося до норми, а сам Славко себе хворим не визнавав, хотів воювати. До того ж його, навченого, натренованого боями, достатньо кваліфікованого стрільця на його посту не було ким замінити. Тому він воював, допоки в грудні минулого року під Попасною не потрапив під обстріл, внаслідок якого отримав тяжку контузію, яка і спричинила зміни в корі головного мозку.

Проте нашому справедливому суду на все це начхати. Є факт і баста!

Невже вчорашнього воїна, який більше трьох років вистояв на передовій, який у свої 31 рік пережив стільки, що й на декілька життів вистарчило б, за ту злощасну гранату, яка навіть нікого не подряпала, треба засилати в такий заклад, де його справді можуть знищити як особистість?

Хто-хто, а ці шестеро слідчих (П. М. Пастушок, С. Ю. Користинський, А.А. Андрущенко, Н. В. Медведь, Б. Л. Вєтров, П.Р. Калюша) та три прокурори  (В. Ю. Гуменюк, І.Г. Бородавка та старший групи О. С. Полюхович) – дев’ятеро наших українських громадян, які вважають себе кращими, бо ж вони мають право нас  судити, добре знають, які з того присуду будуть наслідки. Чому ж вони так поспішали, що відправили Стегнея, не повідомивши матері, навіть без вироку? Невже не знали, що та унікальна психлікарня із найстрогішим порядком без вироку пацієнтів не приймає?

Шукаю в Інтернеті дані про цю Дніпропетровську психіатричку і от що пише Вікіпедія: «Украї́нська психіатри́чна ліка́рня із суво́рим на́глядом — спеціалізований психіатричний заклад для осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини в стані неосудності та за рішенням суду відправлені на примусове лікування. Заклад розташований на території Дніпропетровського слідчого ізолятора № 3. Наразі єдина психіатрична лікарня з суворим наглядом на території України».  Натрапила ще таке відео.

 В Україні понад сотня психіатричних лікарень. Невже не можна було лікувати Святослава Стегнея у Львові чи Тернополі, куди б матір могла приїхали і де не такий суворий режим? Де дозволено спілкуватися по телефону. Адже спілкування з рідною людиною для таких хворих-  найкраще лікування.

Суд, на якому зачитають вирок, відбудеться завтра, 4 грудня.

А за два дні буде в Україні твій день, український воїне-ветеране - день Захисника Вітчизни, а тебе наче й не було серед захисників, не було усіх твоїх бойових звитяг. І замість зустрічі з бойовими побратимами, замість обіймів і привітань, ти будеш терпіти кпини божевільних кримінальників, в один ряд з якими тебе поставили. Був би ти, Стегней, краще загинув. Тоді б  всі оці люди, які крутили перед тобою біля виска за те, що ти на передовій за них стояв, та ці, котрі тебе тепер без вироку заслали на примусове лікування в унікальну українську психлікарню, може б квіти до твого портрета поклали? А коли ти вижив, коли повернувся, то варто тобі було раз оступитися через те, що хворий, що дії свої іноді не контролюєш, як вони тебе зразу ж записують до ряду злісних і особливо небезпечних кримінальників та відправляють у таке місце, щоб ти з нього ніколи не вийшов, не повернувся до себе, не побачив тієї України, за яку ти готовий був там на позиціях померти.

Ким вважатиме тебе твій син Богдан, коли виросте? Його у дитячому садочку вчать шанувати героїв України. Віднедавна він пишався, що його тато також герой. Хто йому пояснить, чому його тато вже не герой, а злочинець і ним вже не можна пишатися?

Фото і документи надала мати воїна Тамара А.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   49976