Надзвичайно цікаві подробиці про перші роки перебування «водника» в Ровно розповів Потапчук Анатолій Петрович – працівник кафедри військової підготовки до її закриття в 1963 р.

Корпус №1, що сьогодні на вул. Соборній, опалювався власною котельною на вугіллі, яка розташовувалася в підвалі, де зараз бомбосховище та архів НУВГП. Клопітно, брудно від вугільної пилюки, курно на подвір’ї, коли завозилося неякісне паливо, та ще й кочегарам потрібно було тачками вивозити шлак. Кочегари отримували 45 руб. в місяць, робота – фізично важка, сезонна, а тому факти пияцтва, невиходу на роботу та недбальства вистачало. Через кілька опалювальних сезонів було вирішено корпус під’єднати до міського теплопостачання, котельню демонтувати, а у звільнених приміщеннях облаштувати дослідницькі лабораторії з відповідним обладнанням.

Однак, механізми та установки в новостворених лабораторіях не запускалися – виникла потреба в прокладці силового кабелю до найближчої електропідстанції (на сучасній вул. Хвильового). Найкоротша відстань туди – пряма через територію колишньої тюрми, яка вже перебралася на Дворець, а в її стіни – міліція та КДБ.

Студенти-«водники» завзято розпочали риття траншеї. Оперативність робіт визначалася жорсткими термінами. За тюремними мурами наші студенти натрапляють на величезну кількість закопаних людських останків. Миттєво їх замінюють солдатами внутрішніх військ, а зі студентів беруть підписку про довічне «неразглашеніє» побаченого.

Таку ж підписку брали з будівельників, котрих задіяли на ремонтних роботах в колишніх польських конюшнях – територія біля музучилища, рівненської телерадіокомпанії, сучасних гаражів колишнього ДАІ. Рівненська міліція після війни була в приміщенні теперішнього музучилища. Поруч – управління КДБ (сучасний гуманітарний університет, попередником якого там був інститут культури), а колишні конюшні міліцією та КДБ використовувалися в якості камер попереднього утримання заарештованих. От оці камери передали «воднику» під склади, а будівлю КДБ – під навчальний корпус УІІВГ (загально технічний та заочний факультети).

Всі стіни камер, які перебудовували під склади, були списані кров’ю ув’язнених посланнями різного змісту. Таке забути не можливо… Як і не можливо побачити у снах-жахіттях те, на що не вистачить ніякої уяви в нормальної людини, коли довелося вичищати підвали КДБ, де катували людей. Тинькування зі стін, просякнуте людською кров’ю, збивали до каменю, а підлогу з нашаруванням бруду, крові та випорожнень катованих видовбували ломами… Так що образні «авгієві конюшні» в історії НУВГП, виявляється, були. Тільки в документах про це ні слова.

Розмовляла – Єва Філіпович.

За матеріалами http://ritm.tv 

Фото http://ritm.tv

Фото http://ritm.tv