Івана Васильовича Клеманя у Млинові, як кажуть, знає старе і мале. Люди старшого віку пам’ятають його вахту в Державній службі охорони, а згодом – у райвідділі внутрішніх справ, звідки він, власне, і вийшов на пенсію. Молодь звернула увагу на колишнього правоохоронця, бо за будь-якої погоди він з’являється у селищі зі своїм вірним чотирилапим другом Канканом. Причому, регулярні багаторічні прогулянки стали своєрідним ритуалом і для пса, і для його господаря. Але не всі знають, якими видатними здібностями уславився Канкан…

Історія захоплення млинівчанина собаківництвом сягає тих часів, коли працював у Державній службі охорони на посаді міліціонера-кінолога – там у нього був пес-охоронець Джек. Жодних подвигів із ним Іван Васильович не звершив, але все-таки потрапив в історію вітчизняного собаківництва: у 90-х роках минулого століття на республіканській виставці виборов друге місце зі своїм домашнім другом Кальмаром.

 Іван Клемань із Канканом. Фото автора

Десять років тому Іван Клемань придбав щеня німецької вівчарки породи драатхор і назвав його Канкан. Особливість вівчарок цієї породи – агресивні до звірів і дружелюбні до дітей. Маючи чималий досвід кінолога, млинівчанин чимало часу «натаскував» собаку всіляким премудростям. Але так сталося, що найголовнішою родзинкою Канкана наділив не господар, а дружина одного з друзів-мисливців.

Якось під час застілля жінка заради розваги дала Канкану спробувати коньяку. Зрозуміло, що панянка не збиткувалася над твариною, бо лише хотіла підвищити її імунітет. Собака лишень лизнув рідину 45-градусної міцності, проте господар згодом пожинав небувалий результат: відтоді пес почав кидатися на людей, які перехилили чарку чи більше. Спочатку Іван Васильович не розумів, що коїться з Канканом, і лише після тривалих спостережень зробив висновок: його чотирилапий друг виявляє агресію лише до тих, хто остограмився.

Для того, аби мати остаточні «наукові» висновки, Іван Васильович провів безліч експериментів. Скажімо, попереджував людей про особливість поведінки «Канкана» і запрошував їх вийти на шпацер. Після чарки-другої у ролі «підсадної качки» вони почувалися начебто розкуто, та коли пес кидався із диким гарчанням, то й хміль миттєво вивітрювався. Бувало, Іван Васильович сам пригощав учасників експерименту – і жодного разу собака не дала збою.

Але одна справа, коли господар контролює ситуацію, інша, – коли Канкан сам вполює аматора хильнути. У декого з них не тільки тремтіли піджилки, але й буквально зникав потяг до спиртного, бо не ризикували потрапити на такі наркологічні тести ще раз. Зазначу, що Канкан завжди в наморднику, тож шкоди піддослідним особам не завдавав, хіба що за пристрасть до чарки дехто відбувався спалахом тимчасового страху, який відразу пригашував господар незвичного пса.

Узагалі Канкан таким чином «лікував» більш як півсотні жителів райцентру та навколишніх сіл, які потрапили йому на очі у хмільному стані. Звичайно, ніхто не проводив спеціальних досліджень, чи після шокової собачої терапії люди обирали тверезий спосіб життя, однак любителі горілки, вина, рому і сивухи та будь-якого іншого бімберу остерігалися зустрічі із псом-драгером.

Цікаво, що до свого господаря Івана Васильовича Канкан претензій не має, навіть якщо той остограмиться. Мабуть, лише статусом господаря можна пояснити таку собачу «пільгу».

Резонанс про вівчарку з надзвичайними здібностями розлетівся далеко поза межі Млинова. Не дивно, що знаходяться люди, які хочуть мати з цього феномену певний зиск. Скажімо, подейкують, що хвостатого алкотестера Івану Клеманю пропонували продати за великі гроші солідні люди, однак той відмовився від будь-яких торгів з ними, хоча про це не поширюється.

Стверджують, що вмовляв млинівчанина і керівник одного з місцевих підприємств, який з допомогою «Канкана» хотів поставити заслін «піддатим» виробничникам, і навіть пропонував не просто ділову угоду, а супервигідний обмін. Начебто зверталися до жителя райцентру і люди в погонах, але спільної мови з ним також не знайшли. Сам Іван Васильович тримає язика за зубами і знеохочується до розмови, коли його викликають на відвертість про таке.

Припускаю, що після виходу у світ цієї публікації інтерес до Івана Клеманя, його пса Канкана і його здібностей викличе черговий спалах цікавості. Застерігаю всіх цікавих: на розмову з господарем і побачення зі псом приходьте без запашку і як скло тверезі, аби, бува, не наразитися на псячу наркотерапію…