Рівненщина: раритетна «кукушка» – «машина часу» для сучасників
Автор : Яна Замкова
Поліський край завжди приваблював і вабить нині до себе мандрівників своєю спокійно-задумливою красою: тихим плесом лісових озер, ягідною щедрістю, таємничим світом лісових пущ, рослинним багатоквіттям. А ще на півночі нашої області, в живописному Поліссі, знаходиться одна з рукотворних родзинок – найдовша в Європі вузькоколійка, або ж як її називають місцеві жителі – «кукушка», не помандрувавши якою, багато втрачаєш, адже після знайомства із раритетною залізницею можна ближче пізнати колоритний поліський край.
Трудівниця, що перетнула столітній ювілей
Вузькоколійку «Антонівка-Зарічне», яка з’єднує Володимирецький та Зарічненський райони Рівненської області, почали будувати в 1905 році. Призначена вона була для перевезення лісу та сільськогосподарської продукції. У Першу світову війну по ній доставляли боєприпаси до укріплень Третьої ударної армії, що розміщувалися понад річками Стир і Прип’ять. Уряди УНР та Гетьманату протягом свого недовгого володарювання на Поліссі жодним особливим чином залізницю не використовували. Натомість у 1919-1939 рр. цим активно займалася польська влада – на захід возили ліс, дьоготь,смолу, картопляний спирт. У цей час вузькоколійка мала польський рухомий склад.
Під час Другої світової війни колію було зруйновано, хоча є дані про використання вузькоколійки німцями, які проклали гілку в напрямку села Кухотська Воля. У післявоєнні роки, оцінивши стратегічне значення вузькоколійки, її відремонтували і задіяли для лісозаготівельних потреб. У зв’язку з відсутністю доріг у поліській глибинці, залізницю почали використовувати й для пасажирських перевезень. Перший пасажирський поїздок було пущено у 1955 році й доїжджав він із Антонівки до села Локниця, і лише в 1962 році залізничну колію дотягли до Зарічного. Знадобилося ще п’ять років, щоб по найдовшій у Європі діючій вузькоколійці почали бігати пасажирські вагони за графіком.
Загалом природний ландшафт навколо вузькоколійки є надзвичайно цікавим. Поїздок занурюється в соснові й мішані ліси, перетинає пасма піщаних дюн, порослих сосновими борами. Також цей край багатий на озера, найбільші з яких – Біле, Острівське, Велике, Середнє, Хоромне, Чорне. Справжньою «машиною часу» виглядає мандрівка, коли поїздок долає тисячометровий дерев’яний міст через Стир. Рух потяга тут сповільнюється до «повзучого», і «кукушка», ритмічно похитуючись, спонукає пасажирів до невимушеної бесіди, філософських роздумів та дрімоти.
Вузькоколійка для місцевих поліщуків до недавнього часу була чи не єдиним видом транспорту, що давала змогу добратися до сусідніх сіл. Загалом на маршруті діє 16 стаціонарних зупинок, хоча переважна більшість сіл знаходиться в стороні від залізниці, отож доводиться пішки долати чималенькі відстані. «Дорогою життя» називає місцевий люд цю вузькоколійку. На поїздку і діти до школи доїжджають, і на базар в Зарічне можна потрапити. Загалом курсує чотири вагони, в яких завжди вдосталь пасажирів.
Провідниці на вузькоколійці пам’ятають у лице та по іменах усіх своїх пасажирів, знають про їхні проблеми та турботи. Розповідають, що в теплу пору року обслуговувати старі вагони набагато легше, а от коли приходить зима, тоді й роботи додається – крім постійного навантаження, необхідно топити «буржуйки», щоб пасажири не мерзли. Загалом взимку проблем достатньо, а особливо тоді, коли багато снігу. Траплялося й подовгу стояти посеред лісу, чекаючи, коли шлях від заметів очистять.
Нині в зимову сніжну пору попереду «поїздка» рухається тепловоз, очищаючи колії, щоб не створювати проблем для руху. Доводилося інколи через поломки й простоювати, адже і локомотив, і вагони старі.
Раніше «кукушку» завжди супроводжував наряд міліції, а тепер функції стражів порядку доручили провідницям. Нічого, справляються. Поліщуки люди мирні, тож не завдають багато клопотів. Зате часто-густо провідникам доводиться ставати няньками для маленьких школяриків та навчати ума-розуму учнів старших класів, які інколи починають вести себе зухвало, а на залізниці ж необхідно дотримуватися порядку.
Ну а професію екскурсовода вони опанували досконало. Можуть і про історію створення залізниці повідати, і про визначні місця краю детально розповісти. Особливо цікавляться різними подробицями іноземці. Вони у захваті від не зіпсованої цивілізацією первозданної поліської природи.
Залізниця наша – мандрівники закордонні
Якщо українцям мало що відомо про раритетну залізницю, то заїжджий здалеку люд вже давно нею цікавиться й часто подорожує. Побували тут і поляки, німці, датчани, австрійці, голландці, англійці, канадці... У них велике бажання проїхатися у старих вагонах, що рухаються за допомогою спрацьованого локомотива столітніми рейками, побачити найбільший дерев’яний залізничний міст, мальовничі поліські пейзажі. Це як подорож у часі, що переносить на століття назад. Особливо дивують іноземців наші ліси, де лежить багато сухого гілля. Зупинившись на перепочинок, зарубіжні гості не ризикують брати для вогнища дармові дрова, а привозять в’язанки із собою, так як звикли чинити в себе вдома. А загалом нам їх важко зрозуміти. Іноземці звикли подорожувати з комфортом, отож заздалегідь замовляють тури з ресторанними напитками-наїдками та артистами.
Наші ж туристи менш вибагливі, а тому зануритися в глибину лісу, щоб позбирати гриби-ягоди, помилуватися блакитним плесом озер і заночувати на їх берегах у наметі чи спальному мішку, не створює для них ніяких проблем. Віднині для потреб як туристичних груп, так і для тих, хто подорожує вузькоколійкою самостійно, розроблено туристичні маршрути, що допомагатимуть їм у мандрівках, а ще в пригоді стають агросадиби, що гостинно запрошують на відпочинок.
Нове дихання «поліського трамваю»
У мультимедійному проекті 2007 року «Сім чудес Рівненщини» вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне посіла перше місце. Відтоді раритетна «кукушка» стала головною дійовою особою й фестивальних дійств.
Уже впродовж кількох років у Володимирецькому районі організовується етно-тур-фест «Бурштиновий шлях». Кожен рік – нове місце проведення фестивалю. Загалом має відбутися 16 імпрез – за кількістю зупинок на маршруті «поліського трамваю». Фестиваль допомагає мандрівникам більше дізнатися про первозданну природу Полісся, пізнати автентичний побут тамтешніх жителів. Тим самим «вдихає» у вузькоколійку нове життя, дає поштовх розвитку «зеленому туризмові». А у 2018 році естафету проведення фесту перебрав на себе Зарічненський район, отож влітку на його теренах прийматимуть гостей.
Цієї осені вперше за останні 56 років вузькоколійкою їхав справжній паровоз. Як і в роки побудови залізниці, гучний та довгий гудок сповіщав усіх, що наближається щось нове, дивне та незвідане. Лише тоді це була техніка майбутнього, а сьогодні – далекого минулого. Паровоз спеціально привезли з Гайворонської вузькоколійки на замовлення іноземних туристів, для яких, власне, й організовувалася туристична поїздка вузькоколійною залізницею. Це один з двох робочих вузькоколійних паровозів, що залишились в Україні. Впродовж двох днів іноземці мали змогу відчути увесь колорит українського Полісся, отримати задоволення від незвичної місцевості.
Як і всі вузькоколійки України, «кукушка» є нерентабельною. Прибутку Львівській залізниці вона не приносить, а тому часто звучить інформація про наміри її взагалі закрити. Хоча це матиме негативні наслідки для місцевого населення, яке постане перед проблемою транспортного сполучення. Це одним дзвіночком до закриття стають бурштинокопачі, які вже впритул наблизилися до колій, чим їм можуть нанести серйозної школи. Не полишають бажання збагатитися за рахунок вузькоколійки і металошукачі, з вини яких поїздок уже кілька разів не міг регулярно виконувати рейси.
Але, як би там не було, вузькоколійку необхідно зберегти, адже вона є не лише туристичною атракцією, а й з'єднувальною ланкою між минулим і майбутнім. Це такий собі інтерактивний музей наживо. А ще заради того, щоб нові й нові туристи мали можливість пережити незабутню пригоду на Поліссі.
Якщо ви зацікавились, тоді пора знімати з полиць рюкзаки і вирушати у подорож. «Кукушка» щоденно курсує за маршрутом Антонівка – Зарічне – Антонівка. Вирушає з Антонівки о 6.40 і прибуває до Зарічного о 10.45. У зворотньому напрямку вирушає із Зарічного о 12.25 і прибуває в Антонівку о 16.30.
Джерело: RvNews
Автоматизований сортувальний центр Укрпошти запрацював у Рівному: чому це потрібно 
