Віра Мельникова

Віра Мельникова

Філолог, письменниця, член літоб’єднання «Наше коло» при НСПУ, блогерка

З циклу "Життєві історії". Новий рік і мобільний телефон

30.12.2017 07:34   Джерело: RvNews
Автор : Віра Мельникова

П’ятирічний онучок, зручно влаштувавшись у дідуся на колінах, крадькома запитує: «Дідусю, а це правда, що у тебе в дитинстві не було комп’ютера і ти не спілкувався з друзями по Скайпу? У тебе не було навіть мобільного телефону?»

Дідусь метикує, як же пояснити допитливому малолітньому унікуму про розрив часів і невблаганність нестримного прогресу. І коли онучок чує відверте: «Не мав», «не спілкувався», «навіть не чув про мобільний телефон», то його нащадок дивиться на діда з великим подивом і з такою жалістю, ніби він сидить на колінах у якогось доісторичного неандертальця.

null
Фото з мережі Інтернет

Найбільш знаковим відкриттям 20-го століття став винахід короля сучасних технологій – мобільного телефону. Він має, дійсно, необмежену владу: об’єднує і роз’єднує людей, він – «свідок», «обвинувачувач» і «суддя», він надійний помічник у ділових колах. Нарешті, він – незрадливий вартовий ревнивих дружин і чоловіків. До слова, без цієї цяцьки на часі не обійтися! Саме про цей предмет першої необхідності йтиме мова далі.

Передноворічна метушня. Завтра 31 грудня. Вулиці мого рідного міста нагадують величезний мурашник, де кожен займається своєю справою: купляє ялинку, забирає з ательє нову сукню, відвідує перукарню, домовляється з друзями про спільну зустріч Нового року, хтось несе торт «Київський», хтось – «Дамські примхи». В руках у багатьох моїх земляків звичні новорічні атрибути: шампанське, апельсини, цукерки, а у затятих порушників церковного посту – апетитні кільця домашньої ковбаси. До середини дня суєта-суєт досягає свого апогею, а обмаль часу зашкалює. Ось тут і стає у нагоді мобільний телефон, який здатен за хвилину вирішити купу нагальних проблем.

null
Фото з мережі Інтернет

На зупинці маршрутного таксі багатолюдно. Ефектна білявка в шикарному хутровому манто, із високою святковою зачіскою голосно розмовляє по телефону. Ії приємний голос і привітна інтонація привертають увагу людей: «Так, любий, вийшла з перукарні. А ти дітей забрав із садочка? Чудово! Шампанське? В холодильник! Апельсини, зелений горошок поки що на кухонний стіл. А ялиночку купив? І вже її прибрали? Ні? Не купив? Як, ще не купив!? Чому не купив!?

І раптом її прекрасний фейсик спотворюється і набуває вигляду злої Бабки-Йожки. Чарівний оксамитовий голос переходить на фальцет: «Я? Як ти собі це уявляєш? Я у новій натуральній шубі, з лакованою зачіскою, на високих підборах буду тягти на плечах ялинку, як Ленін колоду на суботнику!? Ти цього хочеш, покидьок!»

Пауза. Напевно, чоловік підшукує слушні аргументи, щоб виправдатись. Жінка несподівано згортає розмову: «Замовкни, потворо!» – Вона нервово, різко закриває кришку телефону. Тепер ця чепурна білявка в очах оточуючих вже не виглядає такою привабливою, як кілька хвилин тому, – банальна «домашня бензопила» та й годі. А видав її хто? Мобільний телефон!

А з іншого боку зупинки густим басом лине: «Привіт, Кицю! Як життя-буття? Ну, шо йдемо? Так, столик в «Іоланті» замовив! Ірка з Вовчиком в курсах! Без масок на вході не будуть пропускати. Купи обов’язково! Вже купила? Клас! Чиї? Вовка і Зайця? Кицю, вмикай мізки! Це ж буде рік Собаки! При чому тут Вовк і Заяць? Маски Собаки немає? Капець! А було б прикольно! Я Вовк, а ти , кицю, Собака. І після вибуху притишеного сміху – ніжне: «Цьом-цьом, крихітко. До зустрічі!»

А в цій ситуації мобільний телефон допоміг «просвітити» Кицю і забезпечити веселу зустріч Нового року.

Маршрутні таксі переповнені, здається зараз ось-ось луснуть. Нарешті сідаю. Швидше проштовхуюся всередину і бажаю лише одного: довести додому цілим вельми дорогий святковий торт. Хоч став його собі на голову, але я не живу в Саудівській Аравії, тому всіляко намагаюсь його цнотливість чатувати на рівні пакетів і сумок, що робити непросто.

Наступний користувач мобільного зв’язку мені нагадує міцного козака з мультфільму «Як козаки куліш варили»: огрядний, груди колесом, «шовкові» чорні вуса. Початок розмови губиться у рої негучних голосів пасажирів. Але раптом інтонація «народного велетня» змінюється і його особиста розмова переходить в загальнодоступну стадію. Вона набирає оберти, стає більш емоційною: «Що означає, «вже нема холодного»? Хто перекинув? Кіт перекинув? І що? Ще й з’їв? А ти де була? Чому у тебе на кухні кіт хазяйнує? Хренова господиня!» Глибока пауза. І знову після недовгого мовчання: «Ну, добре! Не рюмсай! Знайшла трагедію! Хай йому грець! З’їв так з’їв! Він, тварюка, тепер увесь рік буде ситий… І ми біля нього. Досить, кажу, не рюмсай, краще роби салат «Олів’є»!

Що ж, у цьому випадку мобільник упередив сімейний скандал і заспокоїв схвильовану господиню, а також вселив надію на безбідне існування родини у наступному році.

З усіх пасажирів мимовільно привертає до себе увагу одна загадкова парочка. Судячи з їхньої поведінки, чоловік і жінка вже провели старий рік і навіть встигли заздалегідь зустріти Новий. Галантний, інтелігентного вигляду чоловік, який  ввічливо поступився своїй дамі місцем біля вікна, весь час нахиляється до її вушка, щось ніжно шепоче і вкриває її рожеві щічки пристрасними цілуночками. Вона ж, кирпатенька, кучерявенька, підігріта спиртним і надлишковою увагою кавалера, то млосно зітхає, то заходиться дрібненьким сміхом від задоволення.

Жвава бабця з народу по-своєму висловила свою думку до цієї відвертої мізансцени лише одним влучним: «Тьху!» Але вона настільки виразно це зробила, що інших слів не знадобилось. Всі разом усміхнулись.

І раптом у кишені велелюбного галантного кавалера задзвонив телефон. Всі присутні мимохіть стали свідками діалогу незбагненного змісту: «Так, люба! Вже їду. Корпоратив удався, все було на високому рівні! Твій вінценосний орел летить до тебе, моя пташечко, на крилах любові! Цьомаю тебе!»

Його кирпатенька супутниця різко повернула свою кучерявеньку голівку до вікна і більше її дрібненького сміху ніхто не чув. А та ж сама бабця, ревна охоронниця народної моралі, зобразила пантомімічний смачний плювок вбік і лаконічно додала: «Витончений гультяй»!

На разі мобільний телефон прибрав на себе роль такого собі ідентифікатора, швидко поставив усе на свої місця і всім відразу стало зрозумілим «хто є хто».

На зупинці «Ринок» з пакетами і сумками в салон маршрутки ледве впхнулася дебела, рум’яна від морозу селянка. Тут звичайно виходить багато людей, тому вона займає вільне місце. Її обличчя виявляє задоволення від чесно виконаного обов’язку перед сім’єю: гарно скупилася згідно зі списком. Але що це? Отакої! Десь зісподу вкрай закладеної продуктами найбільшої сумки, роздається рингтон дзвінке і водночас жалібне голосіння дитини-малюка. Берегиня роду, як не дивно, непохитно сидить на місці і зовсім не збирається вживати якихось заходів щодо припинення нав’язливого сигналу. Вона тверезо оцінила ситуацію: у такій тисняві дістати клятий телефон не є можливим. А десь ззаду чоловічий баритон розлючено виказує своє незадоволення: «Мамашо, ти що там оглухла? Заспокой своє чадо!» Його підтримує інший обурений чоловічий тенор: «І як же він репетує! Такий малий, а глотка, ніби вилуджена! А та ж сама бабця з народу, з гордим виглядом навченої життєвим досвідом людини резюмує:«Ось побачите, виросте – буде співаком!»

Молодь, «просунута» в технічному розумінні, сміється дзвінким здоровим сміхом, а «відсталі» верстви населення наївно вірять у наявність нещасного малюка і матері-садистки в транспортному салоні. Нарешті, інноваційні «добровольці» терпляче пояснюють «відсталим» «ефект омани». А один з пасажирів обурено виголошує: «Ну, треба ж таке: закачати такий рингтон в телефон?! Дебілка!» Винуватиця пригоди виправдовується: «Люди добрі! Це не мій телефон. Син дав, щоб у місті не заблукала». Голос з юрби: «Значить, син – «дебіл»!

Сміх котиться по маршрутці, як веселий яскравий сонячний зайчик, заряджає навіть впертих песимістів І знову – доброму сміху, гарному настрою людей слід завдячити славному винаходу 20-го століття – мобільному телефону!

З салону маршрутного таксі я вистрибую, збагачена яскравими враженнями нетривіальної поїздки: все побачене і почуте «приміряю» на себе. І радію… Через те, що в моєму будинку вже стоїть прибрана лісова красуня, на кухні свого часу чекають пляшка шампанського, помаранчеві апельсини і зелений горошок. А в холодильнику на поличці – мої завершені кулінарні шедеври – холодне і смачнючі голубці! І мій вихований кіт Мартин не з’їв холодець, як його вухастий побратим. А ще: в моєму мобільному телефоні приємний для сприйняття рингтон – «Несе Галя воду…»

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   494