Стрілки на годиннику, що відраховував останні хвилини старого року, здається, на мить зупинилися, наче віддаючи належне пунктуальності Маргарити. Рівно 21.00. “Точність – вічливість королів, - спало на думку Риті й, посміхнувшись, вона вже від себе вголос додала: – І королев”. Вона дійсно відчувала себе королевою. Оксамитова вечірня сукня ховалася до пори до часу під новенькою шубкою, як дорогий подарунок у яскравій упаковці. “Такою він мене ще не бачив, – уявляла собі його подив Маргарита, натискаючи на кнопку дзвінка квартири. – Сьогодні він, напевно, зробить мені пропозицію, і я дам згоду! Я буду найщасливішою дружиною на світі! Ми зможемо бути разом щодня, а не двічі на тиждень!”

Дверей, проте, ніхто відчиняти не поспішав. Рита дзвонила ще і ще, сподіваючись, що він спить або курить на балконі. Але двері відчинилися в сусідів.

– Ви до Олега? Так його немає. У нього медовий місяць.

– Який місяць?

– Медовий. Він позавчора одружився і з молодою дружиною одразу ж подався у весільну подорож, здається, до Словаччини.

– Що за дурниці! – широко розкрила очі Маргарита. – Це що, розіграш? Дружина, медовий місяць, Словаччина... Жартуєте, мабуть?

– Дівчино, які жарти! Він сам заходив до мене – все вихвалявся, що багату вдалося підчепити.

Рита зрозуміла, що сусід говорить правду. Їй стало зле, й, щоб не впасти, довелося обпертися об стіну. Згодом похитуючись, вийшла з під'їзду. А далі все було, як у тумані. Вона йшла, куди ноги несли, не розбираючи шляху та нічого не помічаючи навколо.

Раптом її осліпили фари авто. Маргарита інстинктивно відступила вбік, проте, посковзнувшись, не втрималась і впала під колеса. Водій вискочив, кілька секунд подивився на Риту, спробував було намацати пульс, проте, напевно, подумав, що вона мертва, швиденько чкурнув. А Маргарита залишилася лежати на зледенілій дорозі. Лежала і... шкодувала, що водій помилився. Підвівшись, вона струсила з шуби сніг і вирішила, що треба йти додому, залізти в теплу ванну і випити вина. І зустріти Новий рік саме у ванні. Кажуть, що у теплій воді нічого не відчуваєш...

Проте на цьому Ритині халепи не закінчились. Вже у своєму під'їзді вона виявила, що загубила сумочку з подарунком для Олега, дорогою косметичкою і грошима. Слава Богу, ключі від квартири були в кишені шуби. Ліфт не працював, і вона попленталася пішки на сьомий поверх. Між третім і четвертим поверхом її наздогнав здоровенний чолов’яга із ножем у руці і хриплим голосом прошипів:

– Роздягайся!

“Може, хоч він уб’є мене”, – байдуже подумала Маргарита. Вона зняла шубку і віддала її грабіжнику.Чолов’яга відкинув шубу вбік і коротко наказав:

– Далі!

“Так, здається, він не грабіжник. Напевно ґвалтівник або вбивця”, – відзначила про себе Рита. Сукня полетіла в інший бік. Вона залишилася в одній білизні. Після чергового “далі” Маргарита залишилася зовсім голою в під’їзді свого будинку, в новорічну ніч, поруч із незнайомцем, що тримав у руці ножа. “Дурдом!” – промайнуло в її голові. Найгіршим було те, що вона вже почала мерзнути, а мужик все ще нічого не робив. Він стояв і дивився на неї. “Мабуть, він не ґвалтівник, і не вбивця. Швидше, збоченець чи естет”, – мляво аналізувала ситуацію Рита.

• Йди додому, – раптом, знітившись, буркнув чолов’яга. Рита нахилилася до шуби, знайшла ключі і, як була, голяком, піднялася до себе, розчарована тим, що їй трапився таки естет.

Лежачи у ванні, вона сама собі дивувалася. Її зрадили, збили машиною, роздягнули, а вона спокійна, як сімейна пара у ніч після золотого весілля. Та вже за кілька хвилин її роздуми перервав дзвінок у двері. “Може, Олег? – промайнуло в голові. – Може, то все ж був новорічний розіграш?” Рита накинула халатик і підбігла до дверей. Проте на порозі стояв “естет”.

– Візьміть ваш одяг. Я хочу вибачитися перед вами і, якщо дозволите, пояснити свою ідіотську поведінку. Ви самі? Та не лякайтесь. Якби я мав вчинити вам щось лихе, то, мабуть, зробив би це на сходах.

– Хтозна, може, ви полюбляєте ґвалтувати та вбивати в затишній обстановці.

– Через годину Новий рік, а я замерз, до того ж, зголоднів. Якщо дозволите залишитися, то можу запропонувати вам свої послуги кулінара і співрозмовника.

“Дурдом продовжується!” – відзначила про себе Рита, а вголос сказала:

– Робіть, що хочете, – і, знизавши плечима, пішла до ванної.

Повернувшись через півгодини в кімнату, Рита з подивом побачила зі смаком сервірований стіл, а поруч симпатичного чоловіка. Віктор, так він назвався, розповів Риті про свої пригоди. Кілька годин тому він повернувся з відрядження, хоча повинен був з’явитися лише після Нового року. І, як у банальних анекдотах, застав дружину вдома не саму. Було дике бажання вбити обох, але коханці замкнулися в спальні та пригрозили викликати міліцію. Тоді, люто ненавидячи всіх на світі жінок, він подався на вулицю, твердо вирішивши, що помститься першій, яка трапиться на його шляху. Першою “пощастило” цього вечора, звичайно, Маргариті. Та доки вона роздягалася, злість у нього десь зникла.

“Все таки естет!” – остаточно переконалася Рита. І вперше за весь цей вечір відчула, що життя таки чогось варте. А до Нового року залишалося ще п’ятнадцять хвилин – ціла вічність...