Яна Замкова

Яна Замкова

журналіст, оглядач, блогер

Тараканівський форт – рай для тих, хто не може жити без адреналіну

01.01.2018 22:49   Джерело: RvNews
Автор : Яна Замкова

Село Тараканів, що в Дубенському районі, мало чим відрізняється від усіх інших сіл у Рівненській області. Але об’єкт, що знаходиться поруч цього населеного пункту, вже давно привертає до себе увагу дослідників та мандрівників своєю масштабністю, загадковістю, таємничістю. Отож, їдучи трасою Київ-Чоп, після останнього тараканівського будинку з'їжджайте ліворуч на немощену дорогу, і якщо не заблукаєте в тернових чагарниках, усього за кількасот метрів натрапите на вартий подиву витвір військової інженерної думки середини ХІХ століттяТараканівський форт.

null
 Фото - Яна Замкова

Форт емоцій у волинських джунглях

 Але перш ніж потрапити до підземних тунелів та внутрішнього дворика, спочатку потрібно знайти вхід, адже споруда дуже вдало замаскована порослими травою валами. Трохи поблукавши, натрапите на бетонний отвір, який веде всередину споруди. Потрапивши туди – будете подивовані й зачаровані побаченим.

null
 Фото - Яна Замкова

Над Тараканівським фортом стоїть тиша забуття. Мабуть у такому стані перебувають пам'ятки зниклої цивілізації майя, загублені в джунглях.

Ось враження від відвідин форту одного з мандрівників: «Коли бачиш ці заховані в землі казарми, конюшні, артилерійські депо, церкву та навіть просто каміння – це не передати словами... Вхід – щось таке схоже на вхід до дзоту... Просто захоплює дух, коли, блукаючи коридорами, невідомо як піднімаєшся нагору, коли, перечіпляючись за камінець, судомно хапаєш повітря ротом, коли посеред коридору натрапляєш на вентиляційні отвори у підлозі, з острахом заглядаєш туди і не бачиш дна, а кинутий камінець без звуку зникає у безодні, коли, спускаючись драбиною у підземелля, раптом розумієш, що пальці ти не розчепиш... Через кілька годин нестримно хочеться на сонце. Коли ж, врешті-решт, потрапляєш до зелених і сонячних «джунглів» усередині химерної споруди, є величезна потреба розцілувати та обійняти тих, хто залишився нагорі... Коли простий шурхіт листя дерев приводить майже до екстазу... Словом, там треба бути і треба це відчути самому!!!»

null
 Фото - Яна Замкова

Монстр із цегли та бетону

 Роботи з нарощування пагорба для фортеці почалися ще в 60-х роках ХІХ століття. Тоді цей край належав до Російської імперії. А імперія мала ворогів чимало, тому й кордони належало укріпити. Головна небезпека для Росії, як вирішили імперські генерали, звичайно ж, загрожувала зi Заходу –від Німеччини й Австро-Угорщини. Тож військове відомство вжило термінових заходів з інженерної оборони кордонів.

null
 Фото - Яна Замкова

Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. Саме він подав ідею розбудови малих прикордонних фортець із метою прикриття, зосередження і розгортання армій. Схожі циклопічні споруди з апетитом Гаргантюа пожирали казну імперії – у 1873 році на зведення потужної воєнної махіни виділили аж 66 мільйонів рублів. У 70-80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Окрім каменю та цегли, пішло на будівництво немало й новітнього на той час матеріалу - бетону. Зрештою, у 1890 році форт оглянули члени царської фамілії, що свідчило про готовність об'єкта.

null
 Фото - Яна Замкова

 Варто сказати, що, на відміну від багатьох інших об'єктів нашої минувшини, огорнутих історичною темрявою, Тараканівський форт, на щастя, має деталізований опис. Треба зняти капелюха перед професором кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету Петром Савчуком, який видав працю «Дубенський форт».

null
 Фото - Яна Замкова

Отож сам форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким широчезним ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб-коменданта форту. Периметр форту складений зі 105-ти так званих безпечних казематів, і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів, могутні кам'яні стіни яких, товщиною до 2,5 метра, зовні викладені такою високоякісною цеглою, що й нині дивуєшся. До того ж усе це декоровано всілякими карнизами, пілястрами й арками.

У казематах форту могло розміщатися 800 осіб. Хоча найбільше тут мешкало всього 329 чоловік. З них тільки десяток – командирський склад. Кожен каземат мав своє призначення: для бойових дій, господарські приміщення, склади, лазарет, операційна, а ще – дезкамери, туалети, приміщення з колодязями і навіть окремий каземат-морг. Усі вони були оснащені вентиляцією й опаленням, була обладнана каналізація, водопровід, спеціальна установка для спалювання нечистот.

 А ще форт мав гарнізонну церкву, «вписану» в каземати центральної казарми. Фахівці стверджують, що верхня частина церкви імітує форми псковських дзвіниць ХIII століття. Саме її вхідний портал, оформлений у розповсюдженому в той час російсько-візантійському стилі у вигляді арки, разом з якоюсь особливою естетикою цегляних лабіринтів, додає форту такого собі середньовічного присмаку.

 Хоч як дивно, новенький форт російські військові використовували лише як склад, а пізніше й взагалі як в'язницю. І хоча форт мав численний і добре озброєний гарнізон, оснащений далекобійними гарматами великого калібру, на його долю не випали героїчні оборони, як, скажімо, Брестській фортеці, збудованій відомством Тотлебена в тих же роках. Хоча і в Першу світову, і в громадянську, і в Другу світову війни навколо Дубна вирували бої, цей форт війська переважно обходили, вважаючи недоцільним «класти» солдатів за стратегічно неважливий об'єкт.

 Форт став причиною своєрідного казусу у військовій історії: у 1915 році його без бою залишили російські війська й одразу зайняли австрійські. А от найзначнішим епізодом бойової історії форту є його руйнування росіянами під час знаменитого Брусиловського прориву влітку 1916 року. В боях за форт тоді загинуло 200 вояків австрійської армії. А ще в 1920 році кіннота Будьонного ганяла околицями Дубно польські загони та спробувала атакою в лоб узяти укріплення, зайняті на той час білополяками. Штурм виявився невдалим і Перша кінна полишила спроби взяти цю фортецю.

null
 Фото - Яна Замкова

Із вояка — на комірника

У радянські часи територію укріплень використовували як стрільбище. В 60-х роках минулого століття Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були частково розчищені каземати, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також спробував обладнати склад — автотракторних запчастин. Знову були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

Таємниці форту

Через підземелля, колодязі та підземні ходи форт овіює чимало легенд та дивовижних чуток. Місцеві жителі кажуть, що іноді з форту чути звуки вибухів та голоси солдатів. А ще постійні відвідувачі форту стверджують, що коли постояти трохи у тиші, можна почути, як марширують вояки. Також розповідають про те, що німці в часи Другої світової вiйни тут мали секретну лабораторію з розробки новітньої зброї й до цих пір десь у підземеллі діє потужний генератор. Якщо потрапити у зону його дії, то можна, нібито, мандрувати у часі.

Потому після війни радянські військові облаштовували тут склад ядерної зброї. До речі, знавці запевняють, що й справді з 1946 по 1960 роки форт займали підрозділи НКВС, які з якоюсь метою залили бетоном чимало приміщень і навіть вентиляційні отвори. Насправді, підземелля ще дуже мало вивчені.

Мабуть, саме тому похмурі склепіння, притрушені пилом та мороком коридори Тараканівського форту ніби магнітом притягують до себе місцеву молодь, відчайдухів-слідопитів та любителів екстриму. Останнім часом нерідко почуєте, що форт став раєм для привидів. Ось і знаходяться сміливці, котрі спеціально приходять у Тараканів, аби зустрітись із привидами. Тим більше, що останні ведуть себе мирно, вдалося навіть зафіксувати їх на «мобільники». «Ловило» привидів і телебачення. Оператори розповідали, що при зйомках навіть камери переставали працювати.

Зайнялися проблемою «привидів» і козаки місцевого коша імені Северина Наливайка. Козаки знайшли місце для каплиці, аби заспокоїлися душі похованих тут воїнів, також поставили при вході у форт хрест-фігуру.

null
 Фото - Яна Замкова

Бойове укріплення стало пам’яткою архітектури. Над ним пролетіли роки царського самодержавства, польського режиму, радянської епохи, в яку «вклинилася» німецька окупація, й до цих пір вражає всіх туристів своєю величчю. Йому б здобути слави французького форту Буаяр. Та де там, для цього завжди не вистачає коштів.

Тим часом колишній оборонний об'єкт, як виявляється, військового статусу не втратив. Принаймні належить він і донині Міністерству оборони України.

Із кожним роком він все більше руйнується і заростає бур’янами. Хоча, історики запевняють, що реставрувати форт не потрібно, адже саме його руїни найбільше приваблюють сюди туристів. Але для перетворення цього унікального об’єкту на туристичну атракцію так нічого і не зроблено.

Вірити чи ні в історії, що розповідає Тараканівський форт, та його загадки – справа кожного. Однак, важко заперечити, що Тараканівський форт оточений атмосферою містики, яку відчуває кожен, хто сюди потрапляє. Загалом багато принад, але усе це потрібно побачити на власні очі та почути на власні вуха. 

Зібравшись до форту, не забудьте тепло та зручно одягнутися і візьміть із собою ліхтарик. Будьте дуже уважними, щоб не потрапити у відкритий колодязь чи іншу пастку. А найкраще відвідати форт разом із екскурсоводом.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   10096