Чимало релігійних громад на Рівненщині готові й хочуть перейти до УПЦ Київського патріархату, проте не так просто це зробити на ділі. "Русскій мір" чинить опір - це так. А з другого боку люди просто не знають, як це правильно юридично зробити. Для цього юристи розробили покрокову інструкцію.

7 кроків на шляху до зміни церковної юрисдикції

«Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглости» – говорить ч.2. ст.8 Закон України «Про свободу совісти та релігійні організації».

КРОК 1

Створення ініціятивної групи для скликання і проведення загальних зборів православної громади щодо зміни належности (юрисдикції). Група повинна становити мінімум 2-3 особи.

Ініціативна група має означити орієнтовний план дій, а саме:

- визначитися із загальною спрямованістю своїх дій (що, і яким чином досягається);

- розділити стратегічні напрями на конкретні етапи і визна­чити відповідальних за кожен етап;

- визначитися із часом реалізації кожного етапу і напряму загалом (встановлення мінімальних і максимальних строків із реалізації кожного із визначених завдань);

- налагодити контакти та співпрацю із тим релігійним (церковним) центром, до якого прагнуть приєднатися (встановлення контактної особи, отримання юридичної, методичної та організаційної допомоги, літератури).

КРОК 2

Надання людям об’єктивної інформації щодо історії та сучасного стану православ’я в Україні (брошури, книги, відеоматеріяли тощо). Створення бібліотечки друкованих видань. Організація обговорення отриманої інформації.

Типовою помилкою багатьох ініціятивних груп є акцентування уваги лише на підготовці та проведенні загальних зборів віруючих. Проте, як свідчить практика, на цих зборах часто відбувається спростування очевидних фактів російської пропаганди, які роками нав’язувалися із московського центру.

Сприйняття людьми нових фактів, визнання помилок – процес тривалий у часі. Часто люди «не чують» своїх співрозмовників, оскільки прийшли на зібрання відстоювати свою позицію, а не слухати чужі аргументи, якими б переконливими вони не були. А тому збори, фактично, перетворюються на з’ясування стосунків і можуть призвести до розколу громади, зростання антагонізму між жителями населеного пункту.

Тому свою роботу слід розпочати із роз’яснення своїм одно­сельчанам, сусідам (знайомим, близьким) проблеми наявности чужої для України Московської патріярхії у формі Української Православної Церкви. Адже помилковою є думка, що всі одна­ковою мірою цікавляться церковною історією.

А тому слід підбирати відповідні статті (книги, брошури), роздатковий матеріял, де б висвітлювалися такі питання:

- Якою була історія Київської православної митрополії Константинопольського патріярхату до політичного входження України у склад Московської імперії.

- Яким чином і коли з’явилася в Україні Московська патріярхія. Чому понад ЗО років (аж до 1686 року) Київська митрополія всіляко нехтувала пропозиціями перейти у Московську Церкву.

- Які події в історії православ’я відбувалися в Україні на початку XX століття.

- Як і чому Українська Автокефальна Православна Церква та Київська митрополія Московської патріярхії були реорганізовані в Українську православну Церкву Київського патріярхату.

- Чому Українська Православна Церква Московського патріярхату обманює своїх віруючих, заперечуючи свою належність до Російської Православної Церкви.

Особливу увагу слід звернути на маніпулювання прихильниками Московської патріярхії т.зв. проблемою «канонічности / не канонічности». Адже йдеться не про недотримання канонів (УПЦ КП та УАПЦ жодних православних канонів не порушують!), а про визнання цих Церков у Вселенському Православ’ї. Треба наголошувати, що сама Російська Православна Церква 141 рік була не визнаною у православному світі. Поки що не визнані УПЦ КП та УАПЦ, а тому намагання інтерпретувати стан «невизнаности» Церкви як її «не канонічність» є примітивним маніпулюванням свідомістю віруючих.

Окремо слід виділити і позицію УПЦ МП в умовах війни України проти російського агресора, та означити поведінку кліриків цієї Церкви на території анексованого Криму та тієї частини Донецької й Луганської областей, які не контролюються Україною.

Зокрема, ось що пишеться в Аналітичній доповіді до щорічного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році» (К„ 2015. Параграф 2.5.2., ст.367-368).

«Попри власну гучну назву, ця церковна інституція пов’язана з Україною хіба що географічною локалізацією. За своєю духовною орієнтацією та функціональністю УПЦ (МП) – невід’ємний складник Російської православної церкви. Означений факт має документальне підтвердження. Зокрема, Статут УПЦ (МП) вказує, що «Українська православна церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». У свою чергу аналогічний документ РПЦ розглядає українські терени як канонічну територію Московського патріярхату.

Більшість одіозних, антиукраїнська налаштованих пред­ставників єпископату УПЦ (МП) входять до складу Міжсоборної присутности – дорадчого органу РПЦ, який покликаний допомагати патріярху Кирилу та його оточенню реалізовувати церковну політику, зокрема щодо «русского мира».

Предстоятель УПЦ (МП) є постійним членом Священного синоду РПЦ та бере активну участь у роботі Архієрейської наради Московського патріярхату. Принципово наголосити, що УПЦ (МП) не просто структурний підрозділ РПЦ. Остання використовує УПЦ (МП) як один із впливових каналів російської пропаганди в українському суспільстві, популяризатора ідейних конструктів «русского мира» в Україні та провідника сепаратизму.

УПЦ (МП), за винятком деяких священників та архієреїв не спромоглася засвідчити власну солідарність з Українським народом, продемонструвати патріотичну позицію. Українці не почули з вуст вищого керівництва УПЦ (МП) жодного осуду на адресу Росії за окупацію українських територій. Понад те, священоначалля про московської Церкви виявляє неабияку лояльність до політики агресора, фактично підтримало окупацію й анексію Криму Російською Федерацією.

Офіційні свідчення речників УПЦ (МП) стосовно поточної ситуації в країні далекі від об’єктивности. Називати масштабне воєнне вторгнення сусідньої держави на Донеччину та Луганщину «братовбивчим протистоянням», «громадянським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу» – неправдиво і навіть цинічно.

УПЦ (МП) виявилася об’єктом масового громадського невдоволення саме через антиукраїнську діяльність частини власного духовенства. Йдеться про факти духовної підтримки бойовиків «ДНР» та «ЛНР», паплюження чинної української влади, спроби зриву мобілізації, заклики до Росії опановувати Закарпаття, оскільки там наявні її «кровні інтереси», пряму співпрацю з агресором.

Під надуманими приводами керівництво УПЦ (МП) уникає надання допомоги українським воїнам. А окремі представники єпископату забороняють своїм священикам відвідувати і підтримувати українських військових у зоні антитерористичної операції.

Провід УПЦ (МП) відверто «заплющив очі» на наступ В. Путіна на українську історію, чітко артикульований у посланні Федеральним Зборам від 4 грудня 2014 року. У документі президент Росії розглядає анексований Крим як духовне осереддя «російської нації і централізованої Російської держави», як «християнську колиску» східно-православної цивілізації».

Ключова загроза національним інтересам – діяльність Української Православної Церкви Московського патріярхату.

КРОК З

Запрошення лектора (науковця, вчителя історії чи зацікавленої особи, яка підготовлена із цього питання) для виголошення лекції з історії православ’я в Україні, особливостей державно-церковних відносин тощо.

ЗАВДАННЯ ЛЕКТОРА: закріплення і систематизація знань віруючих про свою Церкву, актуалізація питання ідеологічного відділення від Церкви країни-агресора.

Отримати дієву допомогу в організації лекцій можна передусім у навчальних структурах УАПЦ чи УПЦ КП (семінаріях чи академіях), а також у вчителів чи викладачів місцевих шкіл чи ВУЗів.

КРОК 4

Підготовка до загальних зборів мешканців населеного пункту (якщо тут лише православний храм) або до загальних зборів всіх тих віруючих населеного пункту, які декларують себе прихожанами цієї православної парафії, складається з наступних етапів:

4.1. Формування списку учасників загальних зборів громади. Бажано цей список завірити у місцевому органі самоврядування (міській/сільській раді). У списку мають бути зазначені прізвище, ім’я та по-батькові учасника зборів, його дата народження, виділено місце для підпису.

4.2. Організація належного і завчасного сповіщення учасників зборів щодо часу і місця проведення зборів. Зокрема, виготовлення і вивішення оголошень, оповіщення через всі доступні канали комунікацій (соціяльні мережі, радіо тощо).

4.3. Організація місця проведення (клуб чи інше приміщення). Забезпечення, за необхідности, звукопідсилюючою апаратурою тощо.

4.4. Письмове сповіщення місцевого відділення поліції/міліції про проведення зборів та подання заявки на забезпечення правопорядку.

4.5. Письмове сповіщення місцевих органів влади про проведення зборів та запрошення їх представників.

ВАЖЛИВО! Проблемою у проведенні зборів є той факт, що у православних громадах немає фіксованого членства. Це інколи дає простір для маніпуляцій. Зокрема, певні «незручні» віряни оголошуються такими, що не мають права голосу, оскільки: «вони не ходять в церкву», «не подають на церкву», «не сповідаються/причащаються» і т.ін. Ці вимоги є надуманими, оскільки традиційно у православ’ї немає вимоги причащатися щонеділі чи щомісяця.

Релігійні переконання і поведінка – це сфера особистої відповідальности кожного віруючого. Тому не може бути «громадського контролю» за поведінкою у церкві тих чи інших членів громади. Вирішальну роль при включенні тієї чи іншої особи у список парафіян відіграє її участь у життєдіяльності релігійної громади (побудові, утриманні чи експлуатації будівлі церкви та церковних приміщень, підведенні комунікацій тощо).Важливою є також самоідентифікація особи у певній громаді через відвідування богослужінь, участь у релігійних обрядах (таїнствах), церковних, чи ініційованих громадою і пов’язаних із релігійними переконаннями, заходах тощо. Чи може хтось відмовити у належности до релігійної громади людині, яка хрестилася, вінчалася чи хоронила своїх рідних саме у цьому храмі (приході)? – ні, не може.

ВАЖЛИВО! Представники УПЦ МП інколи оголошують «десятку засновників громади» (десять громадян, які дають свої паспортні дані при реєстрації) єдино легітимним органом для прийняття рішень щодо юрисдикційної належности релігійної громади. Це не відповідає чинному законодавству. Після реєстрації Статуту православної громади єдино легітимними органами керівництва громадою є ті органи, що прописані у Статуті. Це переважно загальні збори громади. Засновники громади мають таке ж право голосу, як й усі інші члени громади. Тому якщо у зборах не взяли участь ці, так звані «засновники» релігійної громади, збори є легітимними. Адже закон не визначає їх обов’язкову присутність – закон взагалі детально не визначає процедуру проведення зборів.

ВАЖЛИВО! Ще однією проблемою, яка виникла через позицію чи неуважність (зумисну?) державних органів, стала проблема фіксації у типових Статутах православних громад положення про те, що будь-які зміни до Статуту громади можуть вноситися лише за згодою єпархіяльного архиєрея. Ця норма є незаконною. Адже тим самим члени релігійної громади фактично позбавляються можливости змінити юрисдикцію (підлеглість). Тим більше, що дуже прогнозовано, жоден єпископ не дасть згоди на вихід навіть найменшої громади із своєї єпархії.

Внесення у типовий Статут релігійної громади положення про необхідність погодження від єпархіяльного архиєрея на реалізацію віруючими свого законного права на зміну підлеглости є порушенням статті 12 Закону України «Про свободу совісти та релігійні організації», де зазначено, що Статут релігійної громади не повинен суперечити чинному законодавству.

Це положення слід оскаржити як незаконне у суді та у відповідних держорганах, які реєстрували, Статут. І це необхідно зробити до загальних зборів громади. Для прискорення розгляду справи у суді, слід, ще до суду офіційно звернутися до єпископа (тієї посадової особи, яка зазначена у Статуті) з листом, в якому викласти офіційну позицію членів громади щодо зміни юрисдикції (підлеглости) і попросити дати згоду на таку зміну.

Подібний лист слід надіслати і місцевим чиновникам із вказівкою на те, що згода єпархіяльного архиєрея на зміну підлеглости є порушенням чинного законодавства. Тому чиновники мають усунути цю тезу із Статуту (внести зміни до Статуту, оскаржити у суді тощо).

ВАЖЛИВО! Іншим способом «не відпустити» громаду від себе, є відбирання єпископами оригіналів Статутів громади та посвідчень про реєстрацію і зберігання їх в єпархіяльних управліннях.

Це – незаконна дія. Оригінали документів мають зберігатися у громаді. Тому, перш ніж проводити збори, слід спробувати витребувати оригінали Статуту та посвідчення. Принаймні, оскаржити ці незаконні дії як священика, який віддав документи, так і єпископа, який їх зберігає (написати відповідну заяву у органи місцевого самоврядування, районні та обласні державні органи, які відповідають за реалізацію прав віруючих).

Якщо всі ці дії не принесуть успіху, слід дати оголошення у місцеві газети про втрату оригіналів документів. А потім, у визначений законодавством час і порядок, вимагати у державних органів повторної видачі громаді реєстраційних документів.

КРОК 5

Проведення зборів.

Слід звернути увагу на такі аспекти:

5.1. Організація проходження до зали учасників зборів відповідно до складених списків учасників і гостей.

Московська патріярхія практикує привезення так званих «церковних тітушок» – семінаристів або ченців із найближчих монастирів, а також жителів із тих населених пунктів, де позиції «руського міра» ще залишаються сильними, аби завадити проведенню зборів. У такому випадку слід негайно викликати представників силових структур району (области) для встановлення осіб приїжджих, з’ясування мети їх приїзду і т.ін.

Обов’язково слід вимагати від представників поліції/міліції складення відповідних протоколів на зайд – повторний їх приїзд можна буде витрактовувати як злісне хуліганство, що несе більш суворе покарання, аніж усне/письмове попередження.

5.2. Обрання голови зборів та президії, секретаря зборів та лічильної комісії.

5.3. Організація виступаючих (обґрунтування необхідности змін), формулювання чітких пропозицій щодо внесення змін до діючого Статуту громади, обрання визначених Статутом органів.

5.4. Висунення пропозицій, голосування і підрахунок голосів.

5.5. Оформлення і підписання протоколу зборів.

ВАЖЛИВО! Неможливість утримати вихід громади із УПЦ Московського патріярхату сформував у її симпатиків (в т.ч. й чиновників) стратегію «роботи» із тими, хто виявив бажання покинути Московський патріярхат. їм пропонується створення нової громади (УАПЦ чи УПЦ КП) з тим, що ця громада або будує новий храм, або ж проситься на почергове богослужіння із громадою УПЦ МП.

По-перше, для бідних і часто вимираючих сіл побудова нового храму є об’єктивно не можливим і не логічним.

По-друге, створення у селі нової громади УАПЦ чи УПЦ КП часто підтримується чиновниками таким аргументом: «створите нову громаду і будете почергово користуватися храмом, а громада УПЦ МП нехай і далі залишається на старих позиціях».

Практика показує, що, навіть за умови згоди на почергове богослужіння у храмі, УПЦ МП згодом з будь-якого приводу відмовляється від почерговости. Головна причина достатньо банальна – українська літургія, українські традиції об’єктивно «перетягують» віруючих. Московська Церква втрачає віруючих і єдиним виходом бачить не впускання іншої громади у храм.

Тому базовою стратегією загальних зборів громади є внесення змін до Статуту громади і зміна, таким чином, її підлеглости. Ті із членів громади, які залишилися у меншості, можуть погодитися із вибором більшости, або ж організувати нову громаду УПЦ МП і проситися на почергове богослужіння.

КРОК 6

Перереєстрація громади в іншій юрисдикції (підлеглости) шляхом внесення змін і створення нової редакції вже існуючого Статуту УПЦ МП.

Подання необхідного пакету документів, що включає оригінали протоколу зборів, списку присутніх, а також (за наявности) оригіналів Статуту та посвідчення про реєстрацію до реєстраційного органу обласної державної адміністрації (ОДА).

Після реєстрації нової редакції Статуту в ОДА, подається копія Статуту та інші необхідні документи до районної реєстраційної служби, яка видає свідоцтво про реєстрацію юридичної особи. Після цього громада реєструється у Державній фіскальній службі як неприбуткова організація.

КРОК 7

Подальша робота активу громади та нового священика із утвердження віруючих у своєму виборі. Створення бібліотеки з історії Українського православ’я, української історії. Проведення лекцій, презентацій книг, зустрічей із однодумцями тощо.

Ефективною і перспективною є організація роботи недільної школи, організація дозвілля чи гуртків молоді.

Подано за публікацією: MOVA·3 СІЧНЯ 2018 Р.