16 січня, в День українського кіборга, на Рівненщині свічею світлої пам’яті пом’янули тих, хто загинув, захищаючи від проросійських бойовиків Донецький аеропорт; віддали шану тим, хто стійко стояв ув обороні української землі.

31-річного Олександра Кравчука із села Аршичин Млинівського району його рідні та близькі й досі чекають та вірять у його повернення додому. Частинка долі воїна-кіборга – у цій розповіді.

Мама воїна і його брат Роман – в надії, що ці родинні фото вони ще переглядатимуть разом із Олександром

 Нагадаємо, боротьба за летовище тривала з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. За цей час загинули понад 200 військових, серед яких – шестеро жителів Рівненщини. Один досі вважається безвісти зниклим.

Зв'язок Олександра з родиною перервався після 20 січня 2015 року, коли він, боєць 80-ї аеромобільної бригади, захищаючи Донецький аеропорт, востаннє дав вісточку додому. Мовляв, все в порядку, та ці звичні слова, якими бійці з війни заспокоюють своїх матерів, прозвучали на фоні гучних вибухів. А вже 21 січня від Олександра і про Олександра – ні слуху ні духу.

Олександр Кравчук – воїн-кіборг, захисник Донецького аеропорту

Відтоді фактично відважний воїн-кіборг вважається пропалим безвісти, адже серед загиблих його немає, у списках полонених – теж. Тим часом мама, уся згорьована від сліз, не переставала чекати вістей про сина, а найбільше її бажання – щоб син живим-цілим повернувся додому…

 Загалом у Людмили Павлівни четверо дітей – донька та троє синів. Двоє із них – Михайла та Романа – я застав на батьківському полі, де вони спішили завершити розпочату вранці роботу. При цьому заявили, що колись утрьох із Олександром справлялися набагато швидше, і зараз він, завжди запальний до праці, був би їм неабияк в поміч. Та що вдієш, почалася війна на Сході України, отримав селянин повістку в армію і з почуттям патріотичного обов’язку пішов воювати.

– Брата призвали 14 серпня 2014 року, – каже Роман Кравчук, – призвали як десантника, який набув багатого досвіду в цій справі під час дійсної військової служби. Мав на своєму рахунку і стрибки з парашутом, був відважним, не раз відзначався командуванням. Перед відправкою в зону АТО такі ж десантники, як і Саша, пройшли ще одне навчання на полігоні в Яворові. Ми їздили туди, передали братові як оберіг хрестика від мами. А ще одного хрестика вручили йому волонтери.

Тепер ці два хрестики, як і металевий медальйон з вибитими ім’ям та прізвищем, групою крові, номером частини, значаться як особливі прикмети в пошукових даних про Олександра Кравчука.

 – У січні 2015 року ми часто спілкувалися з ним по телефону, – продовжує розмову Роман Кравчук, – телефонував в основному він, коли випадала зручна нагода. Навіть будучи в Донецькому аеропорту, давав знати про себе. Казав, що скоро отримає відпустку і неодмінно явиться додому. 15 січня, як відомо, в аеропорт зайшла дев’ята рота, аби замінити частину оборонців. На двадцяте січня намічалася подібна заміна для сьомої роти 80-ї аеромобільної бригади, і Саша підпадав під неї. Але що сталося насправді, невідомо й досі. 21 січня він нам не подзвонив, і від того часу про нього немає жодних даних.

Насправді ж у березні 2015 року інформація про Кравчука-кіборга з Донецького аеропорту долетіла до Аршичина. Олександрову родину повідомили, що його, убитого, понівеченого, знайшли при розбиранні завалів…

 Можна тільки уявити, який шок пройняв тоді Людмилу Павлівну, яка безсумнівно вірила, що син живий. Утім, за цією звісткою не забарилася нова, яка хоч і применшила біль, але не припинила краяти серце. З’ясувалося, що то було знайдено тіло іншого Кравчука, воїна, який теж воював в аеропорту…

Загалом того дня, 20 січня 2015 року, на донецькому летовищі загинуло, за оприлюдненими даними, дев’ять українських вояків. У їх числі й Олександрів земляк – доброволець Петро Полицяк із села Борбин Млинівського району. Були втрати й наступного дня, 21 січня, коли російські найманці підірвали перекриття нового терміналу. Тіла одних бійців із поля бою забрали відразу, тіла інших виявили після пізнішої розчистки. Декого, аби розпізнати, ідентифікували за допомогою експертизи ДНК. Водночас 20 січня кілька вояків 80-ї бригади потрапили в полон…

Яка ж доля Олександра Кравчука, наразі достеменно невідомо. Але при цьому не перестає гаснути надія, що він живий, що відгукнеться, що хтось впізнає його по фото, що… Дай Боже, щоб оте очікуване «що», вистраждане і згорьоване, все-таки увінчалося радісною звісткою.