Довго ж ще вчорашньому гранатометнику батальйону ім.. Кульчицького доведеться часу, здоров’я і віку в дурці собі збавляти. У Рівненському міському суді справа тягнеться, як у фільмі сповільненої дії. Потерпілий, у кімнаті якого 17 серпня вибухнула та злощасна граната, 11 січня на суд прийшов, а от 23-го взяв та й не з’явився. І причини невідомі, і телефон не відповідає. І що з нього спитаєш? Потерпілий, який насправді від вибуху гранати ніяк не потерпів, – чоловік чужий, не рівненський, у будинку по вул. Спартака кімнату винаймає.

Проте натомість уперше, відколи справа в суді, з’явилася одна з головних свідків – колишня жінка підозрюваного в злочині Стегнея, в будинку якої й розірвалася граната. Та марно журналісти, які прийшли на суд, увімкнули звукозапис: у суді цінного свідка допитувати не стали та й суддя Рогозін зразу не мав наміру проводити судове засідання з двох причин: по-перше – через відсутність потерпілого (звинувачуваний же натомість може і має бути відсутній???), а по-друге, що цього разу нарешті таки відбулася заміна адвоката.

Суддя С.В. Рогозін Фото автора

Представник підозрюваного  Т. Ахмедова таки домоглася цієї заміни й представила суду незалежного адвоката. Тож попередній адвокат А. Войцещук пішов геть, а Л. Дем’яненко потрібен час, щоб ознайомитися як слід з матеріалами справи.

Адвокати А. Войцещук і Л. Дем'яненко. фото автора

Цей адвокат марно просиджувати в суді не збирається – пані Дем’яненко налаштована рішуче. До суду вже зразу ж було передано клопотання про необхідність викликати на наступне засідання незалежного експерта, який роз’яснить суду, що означають висновки судово-психологічної експертизи, на яку Стегнея, не довіряючи висновкам цілого консиліуму київських психіатрів, відпровадили до Львова. І коли київські направляли Стегнея на МСЕК для визначення групи інвалідності та пропонували йому санаторно-курортне лікування і реабілітацію, то львівські з визнаним неосудним бійцем вчинили інакше.

Колишнього відмінника навчання, переможця всеукраїнських олімпіад з добрим знанням двох іноземних мов, вчорашнього бійця-гранатометника Святослава Стегнея визнано психічно хворим хронічно. (Виходить, що на передовій у нас стоять по три роки психічно хворі?!) Та ще й вочевидь – соціально небезпечним. Бо ж суд рівненський, ще нічого не довівши, не вислухавши свідків і не визначивши, де та граната взялася, хто і з якою метою та у який спосіб її за зачинені двері так витончено жбурнув, щоб у потерпілого у вузенькій кімнатчині навіть подряпини ніде не залишилося, – вже записав свій суворий вердикт: що це не що інше, як свідомий замах на вбивство. Свідомий замах на вбивство пишуть хворому, у якого зі свідомістю і пам'яттю проблеми! Опираються на його свідчення, вочевидь вибиті у одиночній камері. Вловите тут якусь логіку?! Суд не міг робити висновки на основі свідчення психічно хворого, хронічно хворого чи не хронічно - тут вже ролі не грає. Тож тут справа, зтяпана нашвидкуруч, розлазиться по швах. І це вже береться довести новий адвокат. Чому цього не зробив попередній, це ще питання...

А щодо долі бійця, то йому  для реабілітації й одужання передусім потрібне душевне тепло і людяне до нього ставлення, а не охоронець з палицею. То виходить, що коли вже пани психіатри тавро божевільного бійцеві припечатали на довічно й безповоротно, то який тоді сенс в його лікуванні? Навіщо держава буде на  реабілітацію таких бійців  дурно кошти витрачати? Хай собі тоді сидить 31-річний молодий чоловік (не так давно такий перспективний - ми ж бо печемся, що в нас кадрів розумних не вистачає!) за ґратами Дніпровської психіатрички з суворим режимом разом кримінальними елементами та колють йому галоперідол, щоб не виявляв незадоволення і питання зайві про права людини не ставив, допоки геть не втратить здатність і мислити, і розмовляти: отоді може його, розтоптаного як особистість, матері й віддадуть. Колись за сталінського режиму після ІІ світової отак зібрали безногих і безруких калік та й вивезли в спецпритулок, розташований десь на Сахаліні, щоб очі не мозолили. Порівняння страшне. І моя іронія тут жорстока. Ми ж бо вважаємо Україну не тоталітарною, а демократичною країною, де прав людини дотримуються. Прости мені, читачу. Боляче про такі речі писати. Ще більш боляче усвідомлювати, що в такому становищі може опинитися кожен другий чи третій доброволець, котрий повернеться зі Сходу, а комусь захочеться його закрити на довічно. Дуже легко, виходить, це зробити. Наші герої там, на передовій, мужні і сильні, а як повертаються в мирне життя, то геть безборонні - зі своїм загостреним почуттям справедливості зачасту опиняються в такій чи подібній ситуації. 

В отаких страшних реаліях, панове, ми живемо. Хотілося б мені помилятися, щоб це було не так. Щоб все, що трапилося, було визнано помилкою і молода людина, вчорашній боєць, герой, таки отримав шанс на необхідне лікування, реабілітацію і людське життя, щастя виховувати свого маленького сина. Невже він за три роки на війні не заслужив того, щоб держава, яку він захищав, право на такий шанс йому залишила?

- Щоразу, коли я думаю про Славка, перед очима постають його руки, огрубілі руки гранатометника. За роки на війні від важкого гранатомета його долоні у закоренілих твердих мозолях. Перед моїм зором в уяві постає одна й та ж сама картинка, як цю важку руку сильного молодого чоловіка скручують джґгутом та у набряклу вену щодня вводять певну дозу отрути, яка забирає його силу, збавляє енергію, робить в'ялим і безсилим, позбавляє усіх бажань і кидає у важкий неприродній сон. А він же так любив життя! Любив читати книжки, а тепер я бачу, як він пише, що пише, як неоковирно складає речення, який зробився почерк і розумію, що з ним діється. Допоки я жива, ні моя душа, ні моє серце ніколи з цим не змириться! І я буду боротися до кінця. Хтось має за це відповісти, - це слова матері Тамари Хударгенівни Ахмедової, яка є представником свого сина в суді.

Дивно, що ні 11 січня, ні цього разу не прийшли чомусь в суд цього права вимагати і підтримати побратима представники ветеранської організації воїнів АТО. Хоч, вочевидь, у суді до їх появи підготувалися серйозно. Охорона в чорній уніформі розтяглася на весь коридор від входу до дверей судової кімнати. Кого стерегли? Клітка зі злочинцем порожня, очікуваних потерпілого та свідка з кримінальним минулим теж нема. Цікавий розгортається серіал. Далі буде.

Наступні судові засідання призначили на 19 лютого і 6 березня.