3372 – саме такий порядковий номер має мала планета, якій Міжнародна астрономічна унія присвоїла ім’я BRATIYCHUK. Назвали так небесне тіло, відкрите у 1976 році вченими Кримської астрофізичної обсерваторії, на честь нашої землячки, яка родом із села Верба Дубенського району Мотрі Братійчук – єдиної нашої землячки, чиїм іменем названо планету.

У нашому швидкоплинному житті, здається, незмінним залишається лише небо. Скільки сміливців, зачарованих небесною безкінечністю, намагалися розгадати його таїни, зазирнути у невідомість, збагнути незбагненне, залишити свій слід у науці про зорі?

Колись сільські люди добре знали небо, спостерігали за Місяцем, Сонцем і зорями, намагалися за допомогою небесних світил прогнозувати погоду, урожайність, добробут і достаток у родині. Такі розмови постійно велися і у сільській оселі Братійчуків й не могли не зацікавити маленьку дівчинку Мотрю, яка з’явилася на світ у 1927 році та була в родині єдиною дитиною.

Її батьки – прості селяни: батько мав два класи освіти, мати – один, але в сім’ї любили й шанували українське слово, мали непогану бібліотеку. Батько дуже хотів, щоб дочка одержала вищу освіту, і не будь-де, а в Києві. І згодом Мотря, закінчивши Вербську семирічку і навчання в жіночій школі №1 у Дубні, у 1947 році блискуче склала іспити до Київського державного університету на фізико-технічний факультет, де, зачарована вербськими зорями, обрала спеціальність «астрофізика». Хоча батько про це вже не знав.

Доля Василя Братійчука склалася трагічно: його заарештували енкаведисти ще напередодні війни і запроторили до Сибіру й донині невідомо, де його могила та чи є вона взагалі. Мотря Василівна в роки «відлиги» намагалася віднайти хоч якісь батькові сліди та безуспішно.

Здібна учениця успішно закінчила університет, аспірантуру і вирішила, що працюватиме на Західній Україні. Вакансія була лише в Ужгороді. Викладацька робота у місцевому університеті захоплювала, адже студенти – народ допитливий, завжди прагне докопатися до істини. Молодь ставила такі запитання, які вимагали добряче попрацювати над книгами. Вона ж намагалася готувати свої лекції не за підручниками, а за оригіналами – творами фундаторів сучасної фізики – Ейнштейна, Бора, Планка.

Зі спогадів студентів Мотрі Братійчук відомо, що викладачка могла говорити про небо годинами й не стомлювалася. Вчена написала понад 120 наукових праць, саме вона заснувала при Ужгородському університеті аспірантуру з астрономічних напрямків. Наукова робота була в неї на першому місці. Лабораторія космічних досліджень при Ужгородському університеті на чолі з професоркою Братійчук працювала над закритою темою – пошуком штучних об’єктів у космосі, вивченням їх поведінки на орбітах. Ця лабораторія була найзахіднішим пунктом мережі оптичних спостережень у СРСР. Жінка очолювала заклад протягом 44 років і завдяки їй свого часу лабораторія отримала низку надпотужних телескопів та іншого обладнання. Наразі на фасаді обсерваторії встановлено меморіальну плиту нашій відомій землячці. Хоча нині дітище Мотрі Братійчук кинуте державою напризволяще, заледве животіє і тримається лише на ентузіастах.

Мотря Братійчук. Фото з мережі Інтернет

Працюючи у такій важливій галузі, Мотря Василівна усвідомлювала, що космічні знання її країна використовує якось не так – вони були, насамперед, справою престижу двох могутніх держав: СРСР і США – ядерна гонка озброєнь, залізна завіса, науковий шпіонаж. Тому, розуміючи, що супутники – це зв’язок, метеорологічні дослідження, геологічні розвідки, вивчення Землі та інших планет Сонячної системи, вона водночас постійно наголошувала на виникненні вже у недалекому майбутньому проблеми космічного сміття, про що нині все частіше починають говорити.

Як прагматична людина, вчена не вірила астрологам, категорично відкидаючи усіляку містику. «Це все нісенітниця, – казала вона. – Але якщо люди хочуть у щось вірити, то нехай вірять. А ще прагнуть історій про неопізнані літаючі об’єкти. Запевняю, що їх не було». Вона ніколи не загадувала бажання, коли подала зірка, – в цю мить у ній завжди прокидався науковець: «Річ у тім, що під час зорепаду не зорі падають, а згоряють шматочки пилу в атмосфері, створюючи метеорні потоки».

В студентській аудиторії. Фото з мережі Інтернет

Як і більшість астрономів, Мотря Братійчук навіть до Бога ставилася своєрідно – вірила у найвищий космічний розум. «Душа живе і знаходить свій осередок у космосі, – переконана була вона. – Моя душа буде на планеті 3372».

У народі говорять, що коли з неба падає зірка, то це померла людина. Зоря Мотрі Братійчук – планета 3372 – залишилася в холодному космосі, коли в 2001-му році скінчився земний шлях цієї дивовижної жінки.

М. В. Братійчук

Вона прожила гарне і яскраве життя серед небесних світил і заповіла поховати її у рідному селі Верба, поряд із могилою матері, що і було зроблено.

Відтоді сімнадцять обертів зробила планета Земля навколо Сонця. Таким є і символічний пам’ятник на могилі: по орбіті навколо Землі летить штучний супутник. А ще на вулиці Воля на скромній сільській хаті, у якій пройшли дитячі роки майбутньої вченої, встановлено меморіальну дошку. Її ім’я означене також і в «Рівненському букварі», який виготовила дизайнерка рукотворних книг Олена Медведєва, щоб нащадки гордилися своєю землячкою.  

Модель першого штучного супутника Землі. Фото з мережі Інтернет

...Щоночі перед людиною відкривається зоряна книга Всесвіту. Дрібні, наче мачинки, зірки групуються в химерні фігури, наче хтось зумисне позбирав їх докупи, немов вишив на небесному килимі вигадливі візерунки. Десь серед них  загубилась планета №3372, на якій вічно спочила душа нашої землячки Мотрі Братійчук.

 

Село Верба розташоване на лівому березі річки Ікви за 20 км від районного центру – міста Дубно. Поблизу села, об’їзною дорогою проходить автомобільна траса Київ-Чоп. Має Верба і залізничну станцію.