Той, хто іде. Хлопець, що народився в день Валентина, переміг і перемагає

Завдяки великій любові, цілеспрямованості й мужності батьків - Анатолія та Алли Катериничів

14.02.2018 09:27   Джерело: RvNews
Опубліковано : Олена Медведєва

Того дня ніщо не віщувало про десятирічні випробування і непросту хворобу, з якою доведеться боротися усе життя, адже на календарі було 14 лютого – день закоханих і найприємніших подарунків. У молодій сім’ї рівнян Алли та Анатолія Катериничів –  саме цього дня народився первісток – син В’ячеслав. Лікарі не одразу помітили у хлопчика ваду. Це сталося приблизно через 6 місяців по тому. Тоді й поставили діагноз – спастичний тетрапарез нижніх кінцівок (одна із форм ДЦП). Згодом він не міг ні повзати, як усі його ровесники, ні ходити. Здавалося, життя зупинилося… Але не для Катериничів.

null
Маленький Славко. Фото з родинного альбому

Дякуючи батьківській цілеспрямованості, новітнім медичним методам та силі духу самої дитини, В’ячеслав сьогодні професійний спортсмен, хоч і з порушенням ОРА. А займається він пауерліфтингом.

null
Фото з сімейного альбому

 

null
Фото з сімейного альбому

 

null
З батьками. Фото з сімейного альбому

Саме взимку, серед снігу та морозу, коли хлопець готувався до свята весни, і відбулося наше знайомство. Він сидів за першою партою та разом зі своїми однокласниками працював над виготовленням паперового віяла з рожевими, жовтими, білими тюльпанами. Робота потребувала зосередженості та вправності рук. На запитання: «Чому так рано готується подарунок?» В’ячеслав відповів:

– У нас це довготривалий процес, потребує багато часу.

- Мені теж подобається робити усе заздалегідь, – нескромно зізналася я.

null
Учні 7-Б. Фото Олени Медведєвої

Так розпочалася розмова з неординарною і сильною особистістю, п’ятнадцятирічним В’ячеславом Катериничем, учнем 7-Б класу Рівненського навчально-реабілітаційного центру «Особлива дитина» що у Рівному.

– А скільки того лютого? Не зогледимося, як промайне!

– 28 днів. Цей рік не високосний. Проте має 4 понеділки, вівторки, середи, четверга, п’ятниці, суботи і неділі.

– Справді особливий місяць, бо ще й плануватиму зустрічі з особливою людиною – тобою. Ти не проти?

– Ні, – усміхнувся мій співрозмовник.

Згодом стає зрозуміло, що усмішка – то його візитівка.

null
Усмішка - його візитівка. Фото Олени Медведєвої

У післяобідню пору учні школи займаються у групі продовженого дня. На годиннику 14.30.

– Ви вже пообідали? Бо знаю, що голодні люди, це стосується переважно дорослих, як правило сердиті й неохочі до розмови.

– Так, пообідали.

Це добре. Тепер у мене є надія, що наша бесіда вдасться. Як вам тут навчається?

– Мені цікаво. Я вчуся добре, маю хороші оцінки – 10, 11, лише кілька 9. Ще я професійно займаюся таким видом спорту, як пауерліфтинг, заняття проходять в «Інваспорті».

null
Фото з сімейного архіву

 

null
Фото з сімейного альбому

 

- Серйозний вид спорту. Скільки часу займаєшся?

– Три роки. Це вже четвертий. Тренування розпочав з п’ятого класу.

А чому саме пауерліфтинг?

– Це все випадково сталося. Мій хресний теж має вади ніг і йому запропонували займатися цим видом спортом. Коли ми з батьками були у нього в гостях, він нам розповів про «Інваспорт». Мене це зацікавило, тому попросив, чи не міг би тренер і зі мною зустрітися та поспілкуватися, можливо, я теж зможу займатися. Пригадую своє перше заняття. Мені розказали правила і вимоги. І я став тренуватися.

Яка то пора року була?

– Тоді була весна.

Нині ти якої ваги штангу віджимаєш?

– 70 кілограмів.

null
На чемпіонаті в Дніпрі. Фото 2017 р.

- А що ти відчуваєш на заняттях? Тобі не важко?

– Я відчуваю… Що зі мною хочуть займатися, приділяють час і увагу, хочуть, щоб я став хорошим спортсменом, чогось досягнув у житті, щоби про мене знали інші і я був нормальною людиною. Мені й самому це дуже подобається.

– Скільки разів на тиждень відвідуєш «Інваспорт»?

– Три. У вівторок, четвер і суботу.

То я можу завтра прийти до тебе на заняття?

– Так, я Вас запрошую. Ми будемо чекати з тренером.

Дякую. Дуже приємно. Обовязково буду. А зараз би хотілося поговорити про школу. У сьомому класі вже вивчають досить серйозні предмети. Які тобі до вподоби?

– Мені подобається історія України, всесвітня історія, геометрія, потім інформатика, хімія і фізика.

Що тебе вразило в історії України?

– Оповідь про Володимира Великого, коли до нього приїздили князі і вони разом вирішували проблеми держави.

Чим тобі сподобався цей великий чоловік?

– Коли вирішувалося складне державне питання, йому було важко знайти правильне рішення. Він не завжди знав, як чинити, тож звертався за порадою до князів, слухав, що вони йому казали і тільки тоді приймав рішення.

Це мудро. А чим тобі цікава хімія?

– Хочеться знати хімічний склад речей. Фізика цікава, бо можна довідатися про силу, чим вона вимірюється, про сам удар, його траєкторію. Минулого уроку вивчили закон Гука, який говорить, що сила пропорційна видовженню. А інформатика зацікавлює оргтехнікою. З технікою я дружу. Хочу навчитися створювати власні програми.

Маєш удома компютер?

– Так, особистий.

Із поміж усіх предметів, якому б надав перевагу?

– Інформатиці та англійській. Мрію побувати в Америці. Потім у Франції, а потім повернуся додому.

– Чим би займався в Америці?

– Довідувався б про різні технології, комп’ютерні новинки, ходив би на лекції.

Тоді тобі варто вступати до американського вишу. Зараз це реально. У тебе достатньо часу для підготовки. Знаю, що ти голова шкільної ради (учнівського самоврядування). Як давно її очолюєш?

– Рік.

Як часто засідаєте?

– Один раз на місяць.

І які питання вирішуєте?

Тут до нашої розмови долучається товариш В’ячеслава, котрий сидить з ним за однією партою, – Сашко Матчишин.

null
Слава Катеринич з Сашком Матчишиним. Фото Олени Медведєвої

 

null
З друзями у святковий день. Фото з сімейного альбому

 

null
З батьком. Фото з родинного альбому

 

null
Перемога. Фото з сімейного альбому.

 

null
Нагородження в Інваспорті. Фото з сімейного альбому

 

null
З батьками. Фото Олени Медведєвої

 

null
Нагороди Слави Катеринича

– Ми вирішуємо, як буде проходити свято весни цього року, або що робити з порушниками дисципліни.

І що ж ви робите з цими порушниками?

– Ми з ними солідарно говоримо! (Сміється увесь клас). У нас ще є друзі з Лисичанська і ми їм пишемо листи, виготовляємо різні вироби та надсилаємо їм поштою. І вони нам навзаєм щось дарують.

– Сірники? Колись у Лисичанську працювала відома на всю Україну сірникова фабрика.

– Ні, не сірники. (Знову сміється увесь клас). Ми отримуємо щось добріше – ангелочків наприклад, листівки. Ще ми проводили свято «Мій тато герой». Запрошували батьків наших учнів, котрі повернулися з АТО, проходили дискусії.

Коли відбувається засідання шкільної ради, ти, Вячеславе, не почуваєш себе Володимиром Великим, котрий оточив себе радниками і який приймає рішення державної ваги? Це ж твій улюблений історичний персонаж.

– Ні, не відчував. (Усі сміються). Не думав про це.

А про що ти думаєш?

– Як стати творцем дитячих комп’ютерних ігор.

І що будеш пропонувати хлопцям та дівчатам?

– Хочу, щоб діти на перервах грали в історичні ігри, вивчали природу, світ.

І що, в іграх навіть стрілянини не буде?

– Будемо жити – побачимо.

Гаразд. А що полюбляєш із їжі? Які твої улюблені страви?

– Вареники з картоплею, салати, піца, деруни.

- Кому не смакують деруни? До речі, це українці їх так шанують та люблять, а європейці ставляться до дерунів досить спокійно.

Сашко Матчишин:

– Тоді нам не варто поспішати до Європи. Пів-України їсть деруни. Навіщо нам та Європа, якщо вона не любить дерунів! (Клас знову сміється).

Маєш життєвий девіз?

– Ніколи не треба здаватися і тоді тобі все вдасться!

Яка твоя найбільша мрія?

– Навчитися повноцінно ходити.

 Вихователь групи продовженого дня Вікторія Валеріївна Сахнюк:

– Наш Славік – це людина усмішки, надзвичайно добрий. Він ще є старостою класу, відповідальний і совісний, уважний, слідкує за порядком у класі, згуртовує учнів. Це його заслуга в тому, що учні дружні. Він наш містер відповідальність. 

null

Софія Михайлівна Прокопчук, заступник директора з навчально-реабілітаційної роботи:

– Це хлопчик «Ах». Не «Ох» – ні. Коли не поцікавишся, як у нього справи, завжди каже, що добре. Бо сам добрий і сонячний. Дякуючи цьому позитиву він і досягає позитивних результатів.

null
З друзями-спортсменами. Фото Олени Медведєвої

Тато Анатолій Миколайович Катеринич:

- Ми скористалися усіма можливими методами, аби тільки поставити нашу дитину на ноги. Найбільше Славку допомогла така технологія лікування людей з дитячим церебральним паралічем, як система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації за методом Козявкіна. Досить часто возили його на лікування до Трускавця, Львова, Євпаторії. Він переніс три операції, які були зроблені за методом професора Валерія Ульзибата, котрі також йому допомогли. Четверту провели на очі.

З роками зявився сколіоз. Проте коли почав займатися в «Інваспорті» – вирівнявся наш хлопець, та й не стало того сколіозу. Звісно, при ходьбі ще має деякі проблеми, але спина в нього рівна.

Син отримав другий дорослий розряд з пауерліфтингу, є бронзовим призером чемпіонату України у своїй категорій, виборов 1-ше місце серед юніорів у Відкритому Кубку Рівненської області з пауерліфтингу серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату. Маємо надію не тільки ми, батьки, але і тренери, що це росте майбутній параолімпієць європейського рівня. Сьогодні, при власній вазі 43 кг Славік віджимає штангу вагою 70 кг! Окрім важкої атлетики займається легкою, бере участь у найрізноманітніших спортивних спартакіадах.

null
Фото з сімейного альбому

Син гарно плаває, бо ж свого часу займався в басейні. Ми, коли відпочиваємо на морі, то за нього вже не хвилюємося. Він бере маску і вперед, до води! Любить рибалити, тому я його завжди везу до річки чи озера. Минулого літа більше десяти разів виїздити на відпочинок із вудками. Надаємо перевагу нашим Рівненському та Костопільському районам.

null
Отакий трофей. Фото з сімейного альбому

 

null
Фото з сімейного альбому

Трофеї сина це – сазан 7 кг (ми з цю рибину зафарширували та запекли на Славікове день народження), карпи від 5 до 8 кг, товстолобики вагою 8 – 10 кг. Звісно, я допомагаю йому дістати рибу на берег, адже завжди ловимо вудкою, інколи дорослому непросто впоратися з таким уловом, не кажучи про дитину. Дуже любить природу, прогулянки лісом. 

Минулого 2017 року за спортивні досягнення отримав премію від мера міста Рівного Володимира Хомка, а ось у лютому вже цього року має високу нагороду від нашого мера – щомісячну стипендію в розмірі 50% від мінімальної заробітної платні.

Є у сина чимало шкільних нагород – грамот, медалей. Раніше він у нас співав, читав вірші. Зараз разом зі своїм тренером відвідують рівненські школи і демонструють спортивні досягнення. Підтягування на турніку, брусах і т.д. Славік був зізнався: «Тату, як це приємно, що я це можу! До мене підходять і знайомляться, беруть автографи, роблять селфі». А я кажу: «Так, сину, бо є що показати! І є чому повчитися не лише твоїм одноліткам, але і старшим». І заслуга в цьому не тільки нашого хлопця, але і тренерів рівненського «Інваспорту». Взагалі, це досить «крутий» заклад в Україні для людей з обмеженими можливостями. Що казати, підтримує нас і директор «Інваспорту» Андрій Олександрович Демчук, допомагає з вирішенням найрізноманітніших питань.

Зараз наше основне завдання – це навчити сина самостійно їздити містом, без сторонньої допомоги.

Мама Алла Львівна Катеринич:

Славік – досить терплячий хлопець. Стільки болючих процедур, масажів він переніс, що й не порахувати. Співчутливий, добрий, зовсім не має агресії. У нас ще є молодший син, Єгор, якому 5 років, то він піклується про нього, як тільки може. Вдома і в школі сам себе обслуговує. Любить посидіти біля комп’ютера у вільний час, додатково вивчає англійську з репетитором. Він наш перекладач, коли їдемо за кордон на відпочинок – чи то до Болгарії, Єгипту чи до Туреччини.

null
З мамою на зимовому відпочинку. Фото з сімейного альбому

 

null
Фото з сімейного альбому

Ми в сімї дотримуємося режиму. О 22.00 лягаємо спати, бо Славік прокидається о 6.00 чи 6.30. Він у нас рання пташка. Так завжди було, від самого народження. Влітку канікули лише у школі «Особлива дитина», а заняття в «Інваспорті» проходять регулярно протягом усього року. Тому спортом займається регулярно.

null
Любов долає все... Фото Олени Медведєвої

А щодо сімейного дозвілля… То наші свята відбуваються у родинному колі, зазвичай бабусі з дідусями збирають усіх нас у себе. А там весело та гамірно, бо ж родина має багато дітей. Також досить часто відвідуємо кінотеатри. Сину подобаються різні фільми, тож намагаємося його всебічно розвивати. От нещодавно мали змогу подивитися «Джуманджі: Поклик джунглів».

Тренер Полюхович Вадим Олександрович:

Займаємося пауерліфтингом (жим штанги, лежачи на горизонтальній лаві) тричі на тиждень. Одне заняття триває приблизно півтори години. На сьогодні Славік вже виконав другий дорослий розряд – віджав штангу вагою в 70 кг на змаганнях. Працюємо над тим, щоб виконати, в першу чергу, норматив майстра спорту.

null
З тренером. Фото Олени Медведєвої

Що я можу сказати про цього хлопця? За характером – боєць. Виконує усе заплановане, тренувань не пропускає, має досвід виступу на змаганнях, брав участь на чемпіонаті України, де змагалися юніори, посів третє місце. У нього є бажання – а це головне. За тілобудовою Славік не потужний силовик, але завдяки тому, що у нього є характер та жага до перемоги, які, як я розумію, дані йому при народженні, то і маємо результат.

Тут всі такі – бійці. У нас інших немає. А інваліди… Вони сидять там, біля переходів. Гроші просять.

Розмовляла Олена Медведєва


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   2444