Цими варениками, які наприкінці минулого тижня ліпили для бійців рівнянки, вже досі поласували бійці з Рівненщини, які воюють у 30-й бригаді, батальйоні «Донбас», ДУК, Правому секторі. Своєчасна волонтерська допомога, організована волонтеркою Людмилою Янчарук, прямує на Схід України, в зону бойових дій щомісяця. Доставлена вже і лютнева часточка підтримки від земляків.

 Фото авторки

Тим більше дорогі для бійців ці вареники, ліплені 23-го лютого, тим, що вони знають, хто їх ліпив: матері  загиблих побратимів Сергія Голубєва, Сашка Андріяшева, Жені Рєпіна, вдова Миколи Карнаухова…  

«Ці жінки втратили на цій страшній війні найдорожче – своїх дітей, чоловіків, але я дуже вдячна їм сьогодні, що вони приходять і нам допомагають».

Говоримо з Людмилою Янчарук та матерями, вдовами про цю щомісячну лепту допомоги на Схід. Людмила Янчарук, яка щомісяця власноруч везе в зону бойових дій від рівнян посилки та продукти, запевняє, що такі смаколики, як ці материнські вареники чи домашня випічка бійці дуже цінують. Хоч і стали їм виплачувати трохи більшу зарплатню, проте вони її витрачають не для своїх власних потреб: підтримують свої сім’ї, а в зоні бойових дій час від часу скидаються як не на ремонт розбитого автомобіля, то на кабель чи ремонт бліндажа.

 Фото авторки

 Мама Сергія Голубєва розповідає, що її син для того, щоб укріпити розбомблений бліндаж, взяв у банку кредит 20 тисяч грн., а сам загинув. Кредит довелося виплачувати родині.  

 Людмила Янчарук говорить про важливість для солдат таких простих речей, як відчуття того, що їх удома чекають,  що їм вірять і вірні, що їх підтримують, за них моляться. Це основа того, звідки має черпати силу кожен боєць.

 Фото авторки

День, коли приїздять волонтери – для наших бійців справжнє свято. Бо на кожному пакунку номер телефону, який Людмила тут же набирає і боєць сам має змогу подякувати тому, хто надіслав продуктову чи іншу допомогу. Тепер вся допомога адресна: від когось конкретно комусь.

«Зворотній зв’язок – це так важливо», – каже Людмила Янчарук, яка від початку війни сама невтомно займається цим зворотнім зв’язком межи сходом і заходом, між Донеччиною, Луганщиною і Рівненщиною, між матерями і синами, дружинами і чоловіками, дітьми й батьками, звичайними небайдужими людьми і нашими захисниками.

«Тому, – каже вона, – ми і співпрацюємо з усіма, хто небайдужий і хто хоче допомогти бійцям».

 І вона, і матері, вдови, діти загиблих на війні бійців вірять: «Якщо ми будемо з ними, будемо дбати про них і їх підтримувати, їм там буде легше. А відтак швидше виснажиться ворог, а ми вистоїмо».

 До слова: вареники ліпили в студентській їдальні МЕГУ. Згодом до господинь приєдналися студенти.