Колекціонування є  цікавим хобі для багатьох. Але якщо частина з цим захопленням  рано чи пізно прощаються, то для інших воно стає сенсом життя. Так сталося й у житті відомого на Рівненщині реставратора і колекціонера Миколи Бендюка. Нині він активно поповнює свої колекції  ікон, живописних картин, а ще… «Кобзарів» Тараса Шевченка.  Останніх  пан Микола  вже зібрав понад двісті екземплярів. Але стверджує, що існує ще багато унікальних примірників відомої книги, які хотів би мати у своїй колекції.  Отож при  зустрічі поцікавилася,  яка ж книжка поклала початок колекціонуванню  «Кобзарів».

Фото автора

Микола Бендюк. Фото О. Харвата

– Захопився я цим майже  випадково, – розпочав свою розповідь пан Микола. – На той час наш Острозький музей книги формував колекцію «Кобзарів», букварів, стародруків. Якось перебуваючи в Києві, зайшов в антикварний магазин, де побачив книжку  1907 року.  Не втримався  і купив це видання, хоча воно тоді коштувало значно більше, ніж моя заробітна платня за місяць. Повернувшись  до Острога,  показав у музеї, але  за відсутністю коштів книги викупити у мене не змогли, а запропонували зачекати. Згодом до рук потрапило ще одне рідкісне видання «Кобзаря», тоді ще одне.  Коли ж у музеї кошти нарешті з’явилися, азарт колекціонера не дозволив мені ці книги віддати.

– Яке, на Вашу думку, видання у вашій колекції є найціннішим?

– Для мене вони всі цінні. Але от найоригінальнішим є  «Кобзар» 1886 року, оформлений малюнками Опанаса Сластіона. Цей художник першим взявся за ілюстрування творів Тараса Шевченка, створивши їх велику кількість.  Вони користувалися неймовірною популярністю. І це унікальне видання.  А от прижиттєвих  видань  поета у мене немає. Зате  є «Буквар  южнорускій», який сам Шевченко випустив для  популяризації української мови. Щоб роздобути гроші на друкування,  поет намалював автопортрет і розіграв його в лотерею.

Брошурка на 24 сторінки, видана на сірому папері, коштувала всього 2 копійки. Отож тираж у 10000 екземплярів  розійшовся дуже швидко між «спраглими» до рідного слова  селянами. Я ж придбав «Буквар» теж випадково. На антикварному ринку в одного чоловіка серед книг було чимало й брошур, за які просили лише по 15 гривень.

Переглядаючи їх, натрапив на «Буквар». Заховавши його між двома іншими брошурами, які  мені й не були потрібні,  купив усі три.  Очевидно, чоловік скупив списані фонди сільських бібліотек і ще не встиг їх перебрати, й не оцінив, які скарби були в його руках. Нині такі книги коштують дуже дорого. Рідко, але прижиттєві видання «Кобзарів» Шевченка з’являються на аукціонах, але вони коштують понад 50 тисяч доларів і більше. Я цього не можу собі дозволити. Все ж найцікавіше і доступне за ціною, я вже маю.

–  Все ж підбираєте до своєї колекції «Кобзарі» не всі, а які мають певні «родзинки»?

– Я переважно збираю довоєнні «Кобзарі», які побачили світ до 40 року минулого століття, а от сучасні  – підбираю лише ті, які видавалися  до певної дати, або ж мають передусім, неординарні  ілюстрації, виконані у різних техніках і напрямах художнього мистецтва. Зокрема  в мене є  «Кобзар», який надрукували в 1947 року в Німеччині.  Українські націоналісти, які опинилися в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, хотіли читати своєї слово,  і поезія  Шевченка  була їм віддушиною далеко від рідної землі. Видали тоді лише 10 екземплярів. До наших днів зберігся тільки один примірник і він у мене.  Такої книжки немає навіть у бібліотеці Вернадського в Києві. Коли в книгозбірні  складали каталог усіх виданих «Кобзарів», то мене   поросили надіслати усі дані про цю книжку. Що я й зробив. Отож мій унікальний «Кобзар» є в цьому списку.  Зокрема рівненська «Просвіта» перевидала цей «Кобзар». Він у мене  теж є.  Книжок  було лише 200 примірник, які відразу  були відправлені  на фронт бійцям, й  вони відразу стали рідкістю. Мене менше цікавлять «Кобзарі», які оздоблені малюнками Шевченка.  Як мистецтвознавцю, цінними є ті видання, які проілюстровані  іншими художниками, котрі прагнули відтворити творчий дух поета.  Зокрема з останніх надрукованих придбав  видання з малюнками Миколи Стороженка, видане у  2004 році. Його ілюстрації –  просто шедеври, вони дають можливість зрозуміти масштабність Шевченка. А в минулому році вдова Миколи Андрійовича подарувала мені ще один – подарунковий, той, який Микола Стороженко видав дуже обмеженим тиражем.

У 2017 році отримав ще один «Кобзар». У подарунок  від однієї жінки з Кам'янського. Це «Кобзар», який свого часу не був виданий, і оригінал макету зберігається в Інституті української літератури імені Шевченка. «Кобзар» із Кам'янського виготовили вручну в палітурній майстерні спеціально до моєї колекції. Його оправили в шкіру з тисненням і додали срібні застібки.

Ще я маю  багатьох друзів-художників. Якщо вони ілюструють «Кобзар», то мені присилають екземпляр у подарунок. І навіть незнайомі майстри пензля, знаючи про моє захоплення,  щось надсилають для поповнення колекції.

– Кілька років тому в Національному університеті «Острозька академія» був реалізований Ваш проект – «Острозький Кобзар».  Як у вас виникла така ідея?

– З’явилася вона  після того,  як потрапив мені  до рук «Кобзар», який видала  українська  діаспора у Канаді в 1918 році. Титулка  книги була орнаментована  фортою із «Острозької Біблії». Для мене  це є показником того, що діаспора пошанувала дві книжки – Острозьку Біблію і «Кобзар» Тараса Шевченка. Отож я вирішив, що потрібно видати щось подібне. Коли формував  «Острозький Кобзар», брав до уваги тільки ті  твори поета, які мені ближчі по духу. До роботи  підключив київського художника Юрія Нікітіна. Ми довго працювали, обговорювали, до якого твору хотів би він мати ілюстрацію, він все  переосмислював і малював. Робота тривала понад три роки. Видали книжку невеликим тиражем. Частково книга потрапила до бібліотек, а інші відразу розійшлися серед колекціонерів. Видання так й задумувалося, щоб з самого початку стати  рідкістю.

– Ви зазначили, що вже маєте майже всі книжки, найцікавіші з точки зору мистецтвознавця. Так що, вже немає за чим «полювати»?

– Та є.  Мене дуже цікавить Шевченків «Кобзар» з ілюстраціями Василя Седляра. Нещодавно він з’явився на інтернет-аукціоні. Я б за нього поборовся, але  було вже пізно – книжку купив інший колекціонер. Видання цікаве тим, що за ілюстрації, які свого часу до «Кобзаря» створив Василь Седляр, художник і був розстріляний у 1937 році. Майже весь наклад книжки був знищений. Перевиданий «Кобзар» у мене є, але хотілося б мати оригінал. Ще цікавить мене «Кобзарик», який був виданий у 1939 році в Кременці. Він зовсім маленький. Я знаю точно, що збереглося три екземпляри книжки. Можливо, ще десь з’явиться один, який я зможу придбати. І таких містечкових книг є багато, але вони збереглися в одиничних екземплярах. Але тим вони й цінні.

Фото О. Харвата

 Микола Бендюк розповів, що його колекція «Кобзарів» не пилиться на полицях, а «працює».  Зокрема  їх неодноразово бачили на багатьох виставках у Острозі, Рівному, Львові, Києві й так триватиме надалі, адже колекціонер впевнений, що колекція вмирає, коли її не показувати.