Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Факти і думки з приводу суду над рівненським добровольцем

14.03.2018 06:25   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

12 березня у Рівненському міському суді відбулося чергове засідання у справі Святослава Стегнея, недавнього вояка Нацгвардії, якому після набуття інвалідності внаслідок контузії інкримінують замах на умисне вбивство одного з квартирантів колишньої дружини. Граната вибухнула в будинку на вул. Спартака влітку 2017 року.

Слухали чергового свідка з числа тих квартиронаймачів, котрі на той час мешкали у приватному будинку колишньої дружини Стегнея, яка з ним заочно розлучилася в час, коли він перебував у зоні бойових дій.

Ми повідомляли на нашому сайті про той злощасний день 17 серпня, як все починалося і як проходили попередні судові засідання. Читач вже втомився на цю тему будь-що читати і його інтерес до цієї теми падає. Надто багато в країні подібних прецедентів з атовцями й добровольцями зокрема. Надто велике в суспільстві розчарування судами.

Та вочевидь тим, хто запроторив вчорашнього героя, інтелігентного 32-річного чоловіка без доведення його вини та без документів у Дніпровську психіатричну лікарню зі строгим режимом, де той перебуває з 1 грудня минулого року і буде там утримуватися до 26 квітня, а то й більше, - така наша всецільна байдужість тільки на руку. Суд затягується (адже спляча громадськість його в шию не жене – на суді не густо ані представників громадських організацій, ні вояків-побратимів).

Чи є ця тягучість судового процесу випадковою? Навряд. Складається враження, що в суду просто нема доказової бази. Те, що понаписувано в обвинуваченні, сиплеться при допиті кожного свідка, яких є чимало, проте на суд чомусь запрошують не всіх. Не всіх беруть до уваги. Слідство дуже поверхневе і явно не допрацьовує прокурор.

Минулого разу, 26 лютого, свідки на суд не з’явилися. Цього разу одна жінка-свідок із трьох очікуваних прибула на суд із Житомирської області, проте сталася інша прикрість. У Рівненському міському суді (випадково чи зумисне?) так склали графік судових засідань, щоб адвокат Ярослав Калька на один і той же час мав бути на 16-ту годину на двох судах одночасно, тож постав перед складним вибором, кого ж іти захищати – добровольця Стегнея, якого на суді нема й іще довго не буде, чи активіста Гранітного, якого принесли на суд на ношах. Оскільки в суді у справі Гранітного точка кипіння дійшла до піку, Калька мусив бути там, де гарячіше. Може той суд від цього й виграв, а от суд у справі Стегнея від відсутності одного з адвокатів дещо втратив. Є підстави так думати.

Так, свідка, звісно, вирішили допитати, оскільки жінка приїхала на суд здалека та й один з адвокатів – Любов Дем'яненко – була на місці. Але при допиті випливли цінні деталі саме на тему знайдених у наплічнику колишнього вояка гранат.

Присутня на суді представник потерпілого Тамара Ахмедова та всі інші, хто стежить за перебігом судових засідань у цій справі, не могли не звернути уваги, що свідчення цього свідка чомусь розходяться зі свідченням колишньої жінки підозрюваного. Тож питання, які міг би задати на цю тему адвокат Калька, але через свою відсутність не задав, були б дуже навіть доречні.

Свідки ж у цій справі дорогі, навіть ду-у-же.  Бо дочекатися їх у суді дуже важко. І ця жінка навряд чи більше на суд буде викликана та приїде. Тож втраченого вже не повернути. А щодо тих, кого вже третій раз поспіль в суді чекають і все марно, то дивно, чому ж так боятися свідкові прийти на суд і дати свідчення, коли йому нічого приховувати і він ні у чому в цій справі не винен? Чому навіть потерпілого щоразу треба доставляти на суд, кличучи у поміч поліцію? Чому навіть пальцем не поворухнула, щоб зібрати своїх квартирантів, колишніх і теперішніх, і оптом доставити їх в суд колишня жінка Стегнея, яка в суді запевняла, що їй його щиро жаль? Нехай навіть Слава їй вже не чоловік, проте він же батько її дитини? Хто-хто, а вона, як педагог, як фаховий психолог, має розуміти, що кожен тиждень його перебування в такій психіатричці, як Дніпровська, може нанести непоправної шкоди його здоров'ю й особистості. Послуговуючись проте його грішми, які він їй регулярно надсилав їй з війни, заволодівши його банківською карткою та паспортом, вона чомусь ні разу не відвідала його в СІЗО, не передала жодної передачі, не послала жодної посилки в Дніпровську психушку. Чому слідство не поцікавилося тим, чому ця жінка, розлучившись з чоловіком без термінових і вагомих на те підстав саме у найтяжчий для нього час, коли він разом з побратимами виходив з оточення під Дебальцевим, у час його відсутності вдома виселяє квартирантів добропорядних і заселяє свій дім людьми з кримінальним минулим? Будучи матір'ю двох неповнолітніх дітей. Дуже багато питань, на які суд чомусь не звертає уваги.

Ще більше питань виникає до прокурора Поліщука й колишнього адвоката Войцещука. Жоден з допитаних свідків не назвав Стегнея ані п’яницею, ані людиною неадекватною, чи тим паче, бодай чимсь небезпечним для оточуючих. Тим паче, його характеризують, людину врівноважену й спокійну, доброго сім’янина і батька. Які були в суду підстави піддавати сумніву той діагноз, який поставили після контузії бійцеві київські психіатри? Чому треба було два місяці не призначати  його представником його матір, не давати їй жодного побачення з сином і без пояснень поза спиною по суті єдиної для підсудного  рідної людини, везти його до львівських психіатрів, які додають і до так невеселого діагнозу одне слово – «хронічна», що і дає право помістити в психіатричку на який завгодно термін, такий, після якого про нього всі благополучно забудуть. Або коли й випустять, то він вже буде не особистість, не суб'єкт, не герой війни, якого запрошують у школу на зустріч з дітьми, а ніхто… (Чи мають право наші мирні психіатри ставити діагнози бійцям, які повертаються з війни з постконтузійним синдромом – з галюцинаціями і оголеними нервами – це ще питання, яке треба піднімати, бо таких як Стегней тисячі!) Чому вивезли без документів? Без доведення вини? Чому взагалі судять неосудного?

Як же легко, виходить, у нашій рідній країні знищити людину. Хіба ми з такими судами можемо називатися демократичною країною? Ось чому Україну сьогодні масово покидає молодь. Ні в кого нема віри, що ця корумпована, несправедлива дійсність завтра зміниться й права людини та її самореалізація, захищеність будуть не порожніми фразами.

Іде суд. Когось начебто судять. А клітка для підсудного порожня. На лаві підсудних – нікого. Заочно судять героя, який простояв на передовій під кулями більше трьох років, брав Савур-Могилу і Слов'янськ, бачив смерть десятків побратимів. Та яка різниця? Суд того до уваги не бере. Закон суворий, але закон, - каже стара латинська приказка. Але ж чому цей суворий закон діє вибірково? Чому сама судова влада дозволяє собі цей суворий закон найбільше порушувати? Слідчі знаходять гранати на третій день після події і фіксують цю знахідку без понятих, без відеофіксації. Докази (самі гранати) не зберігаються, а чомусь десь зникають. Може саме тому, що на них ніяк не намалюєш відбитків пальців підозрюваного Стегнея і нема доказів, що це саме він поклав їх у наплічник?!  Адвокат Войцещук (якого нині через низку неадвокатських дій від справи вже усунули) носить у кишені характеристику Стегнея з частини до тих пір, поки та характеристика вже ролі не грає. Порушень багато. І в тому числі порушень прав людини, яку без паспорта без доведення вини відправили навіть не на відбуття кари, а на знищення. За загиблих держава латить родині компенсацію. Пораненим компенсують лікування (хай частково), виділяють житло. А хто компенсує матері Стегнея її втрату?

В ролі потерпілого (хоча чим потерпів?) вчорашній кримінальник. Свідки на суд являються через раз і то не всі. І не головні, а такі, що кажуть: «Я не бачив... Не чув. Не знав. Не пригадую…» Ті ж, що добре все бачили і знають, що й для чого насправді в той злощасний вечір чинилося, на суд чомусь не приходять і ніхто їх не шукає. Суд переносять щораз на два тижні. Тягнуть. Чому? Вочевидь тому, що всім зрозуміло: справа в суді розвалюється через відсутність доказової бази.

В кримінального світу зброя завжди була, є і буде. Це очевидно. І у цьому напрямку треба було б слідчим добряче повертіти носами. Але шукати докази й мотиви, проводити слідство так ретельно, як це у детективах показують, нема чи то часу, чи то бажання, чи то професіоналізму й хисту, чи то всього цього разом. Та й навіщо ходити довгими шляхами? Простіше простого звинуватити  у всіх гріхах вчорашнього вояка, безхитрісного, чесного патріота, який і сам себе обмовить. Посадивши його в камері-одиначці та «попрацювавши» з ним як слід, «з пристрастієм», його можна змусити підписати все, що треба. І це не домисли. Так працювали колись, і так за старою укоріненою тактикою працюють наші «слідоки» досьогодні. У всій країні тільки й мови, що про фейкову боротьбу з корупцією. Про тих, котрі успішно платять мільйонні застави і швидко звалюють за кордон. А от вчорашніх добробатів чомусь садять без права застави і надовго. Питання "чому" всім відоме, але відповідь на нього зависла в повітрі. ("На всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує..." - Шевченко)

Війна в нашій Україні, за яку такі хлопці, як Славко Стегней, віддали і продовжують віддавати свої життя, йде не тільки на сході. Там ворог зовнішній. Його видно у приціл нічного бачення і гранатометник Славко Стегней його щодня й щоночі бачив. З ним боровся засобами війни. Тут, всередині країни, у мирному житті, виходить, що ворог страшніший. Його не побачиш у прилад нічного бачення. Він хитрий і підступний. Він актор, що навчився майстерно грати в житті навіть не по одній, а по декілька ролей. І такі типажі в гарних костюмах і краватках сидять не тільки в судах, а й на посадових кріслах у різних установах. Вони гарні промовці й хто не знає їх закулісся та каже, що не лізе в політику, той не зразу і примітить, що щось діється не так. Тому й голосує на виборах за них знову й знову. Але, як у казці про Кощія Безсмертного, є і у цих владоможців вразливе місце. Єдине, чого вони бояться – це розумних хлопців, чесних і непідкупних, патріотів, які за честь і гідність боролись на Майдані, які потім першими добровільно пішли під кулі, які за справедливість готові йти до кінця. Що вони повернуться й почнуть наводити порядок. А таки повернуться.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1127