Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

У Рівному відбувся вечір пам'яті засновника УПА Тараса Бульби-Боровця

З нагоди 110-річчя з дня його народження

16.03.2018 23:50   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Днями у Рівному відзначили 110-ту річницю з дня народження Тараса Бульби-Боровця, основоположника Української Повстанської армії, публіциста, письменника, дипломата, воєнного стратега.

null
За трибуною Степан Поліщук. Фото Володимира Захарука

Організували захід молоді представники Рівненської обласної та міської організацій Народного Руху України. Зокрема, перший заступник голови обласної організації Ігор Трошин-Новак, голова міської організації Святослав Євтушенко.

null
Ігор Трошин-Новак. Фото Володимира Захарука

Вечір пам’яті Тараса Бульби-Боровця відбувся в залі засідань Рівненської обласної академічної наукової бібліотеки. Згадати повстанського отамана прибуло чимало людей, які були активістами НРУ ще на початку 1990-х, коли організація була всенародною й ще не називалася партією.

null
Фото Володимира Захарука

Серед таких людей були Микола Вельгус, Роман Омельчук, Іван Кур’янік та багато інших. З розповіддю про Тараса Бульбу-Боровця, яка основана на народній про нього пам’яті, виступив директор музею Бульби-Боровця Степан Поліщук із села Бистричі, що на Березнівщині, рідного села Тараса Боровця. Спогадами ділилися і діти тих повстанців, котрі воювали в «летючих» загонах Бульби-Боровця. Це лікар Лариса Симонович, громадський діяч та член НРУ Наталія Рубанчик.

null
Наталія Рубанчик. Фото Володимира Захарука

 

null
Лариса Симонович. Фото Володимира Захарука

 

null
Микола Вельгус і Святослав Євтушенко. Фото Володимира Захарука

Екс-нардеп Роман Омельчук у своєму виступі, говорячи про роль Тараса Бульби-Боровця у формуванні руху опору на Поліссі та Волині зачепив тему складності того історичного періоду й зупинився на історичній ролі Тараса Боровця, яка була покладена на нього урядом УНР в екзилі. Тож діяв він не одноосібно, не як заманеться, а керувався директивами уряду УНР в екзилі, яким керував президент Андрій Лівицький.

Ще в червні 1940 року Президента УНР в екзилі Андрій Лівицький дав наказ  Боровцю розпочати підготовку бази та формування УПА «Поліська Січ». У ніч 1 серпня 1940 разом із розвідницею-кур'єром Валентиною Кульчинською він  для виконання наказу перетинає радянський кордон — перепливає ріку Буг поблизу м. Влодави, де потрапляє під сильний обстріл прикордонників. Кульчинська загинула, а Боровець добравшись до місця призначення, зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі» – УПА. Про цей період він докладно пише у своїй книзі «Армія без держави». Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців. Про це пише Вікіпедія та багато інших джерел.

Збройні відділи під керівництвом обох частин ОУН постали значно пізніше.

Постать Бульби-Боровця в офіційній українській історіографії недооцінена. Не стоять йому в Україні пам'ятники, не названі його іменем вулиці. Багато українців навіть не чули про нього. А саме Тарас Бульба-Боровець на Поліссі ще заздалегідь - за рік до німецько-радянської війни став працювати над розбудовою бази для майбутньої збройної боротьби та над вишколом бійців і саме він є основоположником УПА, яка ще називалася "Поліська Січ". На жаль, йому не вдалося стати об’єднавчим чинником у створенні пізніше, у 1943 році єдиного штабу УПА (разом з відділами, керованими ОУН (Б) та ОУН (М)) та той штаб очолити. Хоча він зробив для цього все, що міг.

5 серпня 1941 року Бульба-Боровець провів переговори про співпрацю з членами політичного штабу ОУН (М) М. Сціборським, О. Сеником-Грибівським та іншими членами проводу, після чого ОУН полковника Мельника і УПА отамана Бульби-Боровця уклали між собою договір, згідно якого ОУН (М) могла мати свій вплив на політичну та стратегічно-тактичну лінію керованої Т. Бульбою-Боровцем УПА, як рівноправний консультант з дорадчим голосом. До УПА зразу ж зголосилося десять старшин і підстаршин ОУН (М), які поїхали з Т. Бульбою-Боровцем на «лісовий фронт». Про це пише сам Бульба-Боровець у своїх спогадах.

Проте намір Боровця провести в 1941 році такі ж переговори з ОУН (Б) успіхом не увінчався. Переговори щодо єдиного штабу й узгодження бойових дій відбулися у волинських лісах лише навесні 1943 року. Проте сторони зійшлися лише в одному пункті – назві УПА, якою з 1941 року йменувалися відділи Боровця. Коли ж зайшла мова про утворення єдиного спільного штабу, то сторона ОУН (Б) вимагала підпорядкування об’єднаної УПА лише Проводу ОУН Бандери.

Відповідь на це отамана УПА Тараса Бульби-Боровця була такою:

«УПА не має права бути військом будь-якої одної партії, а мусить бути всенародньою збройною силою, під політичним проводом законного Уряду Української Народньої Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії».

На цьому переговори були перервані й більше продовження не мали. Очільники збройних відділів ОУН (Б) вирішили діяти засобом сили і скоро провели операцію несподіваного оточення та роззброєння відділів ОУН (М) та Бульби-Боровця. Завершилося все великим "огірченням", як пише Бульба-Боровець, розчаруванням у народних масах, бо не обійшовся  цей примус скласти здобуту в боях зброю й без братньої крові й внутрішній розбрат тривав не тиждень, і не місяць. І донині ще живі мельниківці й бандерівці не пробачили одні одних і не спілкуються. Влітку 1943-го спершу були роззброєні мельниківські загони – табір Хрона біля Кременця, а згодом напад було здійснено і на штаб Бульби-Боровця.Серед втрат і дружина отамана Анна Опочинська.

На цю важку тему є чимало написано у спогадах тих, кому судилося це пережити. Проте  офіційна історіографія про братні сутички й історичні помилки воліє більше мовчати. З героїв повстанської боротьби наша молодь знає лише Бандеру і Шухевича, а от про Бульбу-Боровця чули не всі. Чимало джерел називають його дрібним «отаманчиком», а його боротьбу локальною. Проте чи відповідає це історичній правді? Нема підстав так думати. Недооцінена мудрість, державницький підхід Тараса Бульби-Боровця у вибудовуванні стратегії й тактики боротьби в тих надскладних умовах. І зовсім по-іншому розгорталися б події, коли б УПА взяла за основу стратегію ведення партизанської війни Бульби-Боровця малими бригадами. Очільники ОУН (Б), очоливши УПА, діяли подібно Сталіну й маршалу Жукову, які не рахували своїх солдат, не думали про важливість зберегти їхні життя, нещадно посилаючи їх під град куль в атаку.

Штаб Бульби-Боровця, керований урядом УНР в екзилі, не поділяв рішення ОУН (Б) про «загальний революційний зрив всієї України проти німців з проведенням масової примусової мобілізації в УПА» весною-влітку 1943 року. Передусім з огляду на те, що фронт невпинно посувався на захід і було очевидним, що «завтра вся Україна буде окупована совєтською владою».

«Тож такими діями ми підставимо під небезпеку широкі народні маси», – доводив Тарас Бульба-Боровець, стоячи на цій своїй позиції під час переговорів з ОУН (Б). Проте саме це і не було сприйняте переговірниками. У той час, коли армія Бульби-Боровця, що змушена перейменуватись із УПА на УНРА (Українська народно-революційна армія – оскільки стару назву відібрали об’єднані бандерівцями відділи), виконуючи накази та директиви Уряду УНР, пішла по лінії самозахисту, планомірного зменшення своїх рядів, а напередодні нової радянської окупації України – по лінії переходу в глибоке підпілля – натомість новоорганізована УПА під партійним керівництвом ОУН Бандери, — почала проводити масову мобілізацію в УПА і творити повстанські республіки.

Тим часом зі сходу швидкими кроками наближався радянсько-німецький фронт.  За оцінкою Бульби-Боровця, сильно «роздуті й напівозброєні відділи УПА втратили основу основ партизанського війська — невловну рухомість в терені. Не вони мали всю ініціятиву маневру в своїх руках, як це було досі, а самі стали великим об'єктом нападу ворогів у своїх «республіках» та гарнізонах. Не вони накидали бої, а їм почали накидати наші німецькі та совєтські противники. Ці відділи десь від липня 1943 року почали зводити дуже часті накинені їм бої».

Так армія стала знекровлюватися. Велика сила новобранців не була  ні належно озброєна, ні підготовлена, тому в накинутих боях несла великі втрати. Та найтрагічніше - це втрати  внутрішні, адже мала місце і розправа з інакомислячими опонентами. Це було і цього не можна змінити. Історії не можна переписати. У своїх спогадах Бульба-Боровець розповідає про це, й дуже ці спогади для нього болючі.

На сьогодні відомо й чимало інших джерел, які підтверджують, що Бульба-Боровець мислив і діяв правильно і мудро. А ця внутрішня розрізненість мала для українців важкі наслідки. Є ще українсько-польське питання, яке дотепер нам псує життя на рівні зовнішніх відносин з сусідньою державою. Коли б керівництво ОУН (б) почуло Бульбу-Боровця, то і в цьому напрямку не було б тих втрат  - а гинули ж бо цілі села як польські, так і українські.

Коли ж місце німецького окупанта зайняв окупант червоний, тоді почалося на Волині й Поліссі ще гірше пекло. Тисячі сімей ставали заручниками каральної системи НКВС через участь в лавах УПА бодай когось одного з родини. А оскільки в 1943 році майже не було сім’ї, не залученої до масової повстанської боротьби та діяли на повну потужність спеціально підготовлені диверсійні групи НКВС, які часто видавали себе за УПА, то можна собі уявити, яким був розмах масової кривавої розправи над волелюбним українським народом – катували, ґвалтували, вбивали, вивозили цілі сім’ї на Сибір, не шкодуючи ні малого, ні старого.

Під грифом «Совершенно секретно» із Рівненської області секретарю ЦК КП (б) М.С.Хрущову був відправлений документ, де В. Бегма повідомляє М.С. Хрущову, що лише за період з 1 серпня 1944 року по 1 січня 1945 року – усього лише за п’ять місяців із часу звільнення Рівненщини від німецьких загарбників – органи НКВС, НКДБ і внутрішні війська НКВС «проробили велику роботу по очистці області від українсько-німецьких націоналістів». А саме: в означений період «убито бандитов – 4088, захвачено – 3712, явилось с повинной – 1069. Всего – 8859 чел».

Це лише мала частка, оскільки ця «робота» продовжувалась до середини 50-х років. Волинь була знекровлена, патріотичний рух паралізований, інтелігенція вирвана з коренем. На місце родин вивезених до Сибіру, або убитих, у їхні мешкання селилися радянські спеціалісти та працівники НКВС. Значно меншими могли бути ці втрати.

Постать нашого земляка, великого патріота й мудрого військового стратега Тараса Бульби-Боровця заслуговує на всенародну шану, а залишений ним доробок у вигляді ряду статей, документів, листування, а також книжки «Армія без держави» вартий того, щоб його вивчали й робили мудрі висновки. Бо історія, з якої не зроблені висновки, має властивість повторюватися. Розрізненість і внутрішні чвари переслідують українців, переходячи з покоління в покоління і саме тому історію треба вивчати, бо хтось має це зупинити й Україна має шанс стати як потужною згуртованою нацією, так і сильною державою.

На похороні Тараса Бульби-Боровця 15 травня 1981 року в Нью-Йорку професор Самійленко сказав: «Ми переживаємо сумну історичну хвилину, бо постать Тараса Бульби-Боровця — це частина історичного процесу постання української держави». 

null

Полковник Андрій Долуд та отаман Тарас Бульба-Боровець (справа). Фото 1945 р. з мережі Інтернет

2018-й рік на Рівненщині оголошений роком Тараса Бульби-Боровця. Про нього та керовану ним УПА народ склав чимало пісень і однією з таких пісень у виконанні бандуриста Назара Волощука й завершився захід – вечір пам’яті Тараса Бульби-Боровця.

null
Назар Волощук. Фото Володимира Захарука

(Думки з приводу стратегії, діяльності й історичної ролі Бульби-Боровця належать авторці статті та опираються на спогади самого Бульби-Боровця та ряд інших джерел)


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   5797